Роксоляна - Назарук Осип (бесплатная библиотека электронных книг .txt) 📗
— О, найкраща квітко в городі Аллага! Не входи у двері селямліку! А я сам піду й повідомлю падишаха, що ти ждеш перед дверми…
Мовчки кивнула головою на знак, що годиться.
Не довго тривало, як з кімнат селямліку надійшов молодий Сулейман. Йшов твердим кроком, до ночі подібний, і дзвонив острогами. За ним ішли два високі достойники.
На вид молодої Ель Хуррем, що скромно стояла біля дверей селямліку, випогодилося гнівне і завзяте обличчя падишаха. Він запитав:
— Що доброго, о Хуррем, міг би я зробити для тебе?
— Даруй життя трьом людям! — сказала молода Ель Хуррем і зложила руки, як дитина.
Завзяття знов вернуло на обличчя сина Селіма Грізного! Він мовчки стояв. А оден з достойників відповів за султана!
— Нема дарування кари за образу падишаха, о пані!
— Але ж є зменшення кари, — відповіла. — Я дуже боялася б падишаха, якби за таку провину втратило життя трьох людей, — додала так тихо і невинно, що султан відразу змінився на обличчі.
Всі видивилися на нього, як він скінчить сю незвичайну авдієнцію, якої ще не бачили в султанськім сераю.
— Спинити кару на просьбу Ель Хуррем, — сказав коротко, усміхнувся до молодої Ель Хуррем і зник у коридорах селямліку.
Того ж вечера був падишах у кімнатах Ель Хуррем. Як тільки переступив поріг, запитав:
— Чи ти думаєш, о Хуррем, що тим способом позискаєш собі любов жінок мого гарему? І чи ти знаєш, що та, котрій ти врятувала життя, коли їй сказали, хто випросив їй життя, навіть не заявила охоти подякувати тобі за се?
Подумала й відповіла:
— Я не для подяки просила за її життя.
— А для чого ж?
— Бо так учив Бог, що помер на хресті. Падишах задумався. Потому запитав:
— Як же саме він вчив?
— Він учив: «Любіть ворогів своїх. Чиніть добре ненавидячим вас…» Я після волі моєї матері мала стати нареченою Бога, що помер на хресті…
Молодий Сулейман посумнів. Погляд його зробився якийсь глибокий, якби читав до дна душі Настуні. В тій хвилі зрозумів те, чого не міг зрозуміти на святім Афоні. Зрозумів, чому ті «джаври» так твердо держаться хреста. Перед ним відкрився немов замкнений досі й зовсім йому невідомий, новий огород душі його любки, в котрім цвіли квіти, яких досі не стрічав. Рівночасно більшала в нім любов до неї і ріс біль, що мусить утратити її.
Розумів, що треба рішитися якось скінчити ту дивну пригоду свого життя. Бо вже бачив, як щодня глибше входить у якийсь дивний ліс, в котрім може заблудити — навіки. І пригадалися йому слова його любки про найбільш нещасливих людей…
Тої ночі не спав десятий і найбільший володар Османів, наймогутніший сторож і виконавець приписів Пророка. Як мучився молодий султан Сулейман? Хто годен описати біль того, що любить?..
Не спала тої ночі й Настуня у величавих кімнатах гаремліку. І всю ніч палила пахучий ладан і молилася, і все пропускала в молитві Господній великі Божі слова: «i не введи нас во іскушеніє…»
Лиш уста Настуні вимовляли ті слова молитви, — може, найглибші зі всіх. Але серденьком скакала понад них. А над ранком, як сон її не брався, змішалася Настуні Господня молитва. І втомлені уста вже не говорили: «Да будет воля Твоя». Але здавалося їй, що хтось ходить по садах падишаха і кричить до неї з-між дерев: «Да будет воля Твоя, о найкраща квітко в палатах падишаха!» «Да будет воля моя!» І заснула в гарячці на шовковім ложі, в палаті падишаха…
А на другий день коло полудня дві великі новини потрясли султанським сераєм. Молода Ель Хуррем одержала в дар від султана аж два діядеми чудової краси. Оден з золотистих топазів, а другий з дуже дорогих, лазурових бадахшанів, котрий мала на собі рідна мати султана, коли було її весілля з покійним його батьком, султаном Селімом. Падишах — говорила тихо служба у палаті — ходив особисто до кімнат своєї матері і випросив у неї найкращий дар з її весільного калиму. Служба оповідала собі пошепки, що молодий падишах ледви держався на ногах, як ішов до матері, а огонь гарячки горів в очах його…
Начальник сторожі яничарів, що не впустив Ель Хуррем до прийомних кімнат султана, одержав від падишаха похвалу за вірну службу, мішок золота, вищу рангу і — перенесення до Трапезунта… І ще говорила шепотом служба у сераю, що болюча пристрасть до блідої Хуррем трясе у теремі десятим і найбільшим султаном Османів… І що молодий цісар палахкотить, як свічка, і тане на очах… І що його мати з журби змарніла так само, як її син… І дивна тривога залягла в сераю, а побожні мослеми, обернені обличчям до Мекки, молилися за здоровля зраненого серця падишаха.
А в тім часі в гаремі клячала на долівці бліда чужинка з далекої країни, невольниця Хуррем, «знайда з Чорного Шляху», званого Злим Кроком або Шляхом Незримим. Клячала й молилася до Бога свого, обернена обличчям до малої церковці в Рогатині. Молилася й дивилася то на деревляний хрестик Спасителя, то на два найкращі діядеми, які їй подарувало серце Сулеймана зі скарбів царського роду його. А ніхто не знає, чиє серце було більше розхвильоване і в котрім більший біль: в серці невольниці чи молодого султана?..
Бідна невольниця з далекої країни в болючій думці своїй назавше міняла свою любов до Бога на хресті — за любов до людини, за скарби світа сего, за діядем султанки, за владу на землі…
З небувалим напруженням очікували дальших кроків молодого Падишаха.
Минуло ще кілька неспаних ночей султана — і довідався весь двір, що сам Капу-ага ходив просити до султана двох визначних духовних.
Пізнім вечером вступили до султанської кімнати Мугієддін мудерріс і муфті Пашасаде.
Ніхто не знав, що вони говорили з султаном, і вони нікому сего не сказали. Але на другий день рано пішли вони по наказу султана на згіршення цілого двора до кімнат блідої невольниці.
Такої дивовижі не було ще ніколи в Дері-Сеадеті, щоби два побожні й учені улеми йшли до невольниці в гаремі султана, і ще з його наказу! І тому сам Кізляр-агасі підслухував їх особисто й опісля оповів усе, що чув, своїм приятелям у великій тайні.
Що ж чув Кізляр-агасі в кімнаті невольниці і що оповідав своїм приятелям?
Він оповідав так:
Учені улеми вступили до кімнати блідої невольниці і сказали разом:
«Благословенне хай буде ім'я твоє, хатун! Десятий і найбільший володар Османів, Сулейман — нехай вовіки триває слава його! — дарує тобі волю і каже запитати, чи і коли хочеш опустити його палату, столицю і державу?»
А бліда невольниця довшу хвилю мовчала.
— І що на те сказала? — запитав нетерпеливий Капу-ага.
— Не сказала на те ні слова.
— І улеми так пішли?
— Не пішли.
— А що ж робили?
— Слухали.
— Таж вона нічого не говорила!
— На те нічого не сказала. Але відповіла їм так, що маємо — нову паню!
— Як же відповіла?
— Так відповіла: «Визнаю, що нема Бога, тільки Бог, а пророк його Магомет!» [54]
Слухаючі аги, везири і кадіяскери побожно звернулися в сторону Мекки і всі, як один, повторили святі слова Корану.
А Кізляр-агасі оповідав дальше:
— Я незначно відхилив занавісу, щоб побачити обличчя нашої пані у хвилі, як осінила її ласка Пророка і світло правдивої віри. Була така бліда, як перший сніг, що паде на високім верху Чатирдагу. Але ви того нікому не кажіть! Не скажете?
— Так. Оповідай дальше!
Докладно все, що бачив, переповідав старий Кізляр-ага, найвищий достойник двора падишаха. Лиш не міг переповісти ані змалювати нутра душі Настуні і думок її, що билися як птиці в клітці, коли їй оповіщено дарування свободи!
Мала в тій хвилі дві головні думки, що так стояли біля неї, мовби батько й мати. А перша думка говорила їй: «Бачиш? Бог милосердний і всепрощаючий вислухав молитви серця твого, котрим ти молилася в ніч перед проданням на Авретбазарі. Пам'ятаєш, як ти тоді молилася? «Даруй мені, Боже, поворот додому! Я піду пішки, кривавими ногами, як ідуть убогі на прощу до святинь…» Пам'ятаєш, Настю? Отеє Бог Всемогучий вислухав молитви серця твого. І можеш не тільки йти, але навіть їхати додому, як велика пані, бо султан Османів, Сулеймян Величавий, напевно не схоче, щоби його любка, хоч зранила серце його, вертала пішки у свою країну…»
