Таємниця одного дiаманта - Логвин Юрий (электронные книги без регистрации .TXT) 📗
- Хлопче! Ти що робиш?
- Прийшов просто! – I призвав на помiч цим людям Аллаха, зрозумiвши, що цi люди зараз почнуть працю з тим пошарпаним кораблем.
- Слухай, а ти на сопiлцi граєш? – спитав невеличкий чоловiчок.
- Нi, на сопiлцi не вмiю.
- А в барабан можеш бити?
- Ну, барабан – це звичнiше!
- Ану спробуй.
Пiдкликав до себе старого негра i хлопця.
Негр перекинув шлею барабана хлопцевi через плече, дав замашнi калатала з круглими виполiруваними кулями на кiнцях. Барабан був iз доброї виробленої коричнево-чорної шкiри. А посерединi вона вiд постiйного вибивання вибiлилася.
Цей маленький чоловiчок звернувся до Алi.
– От уважно прислухайся – потiм повториш менi, як вибивав.– I почав ляскати в долонi з рiзною силою та рiзними iнтервалами.
Алi зразу повторив за ним усе, вибиваючи дерев'яними кульками палиць по барабану.
- Так кожен може,– зауважив маленький чоловiчок.– А тепер от так спробуй.
Алi за ним повторив – вибив бiльш складний ритм. Тодi чоловiчок дав ще складнiший ритм, i Алi без усякої напруги вiдтворив його на барабанi.
- Тепер ти! – тицьнув пальцем у груди старому негровi.– Дай йому ритм.
I негр почав. Пiдняв пальцi, розчепiрив, набрав повiтря в груди, виплеснув стрибаючу, перепадаючу мелодiю. I тон то пiдвищувався, то знизився, ритм же то сповiльнювався, то стрiмко нiсся кудись.
Алi спробував за ним повторити, але при самiм кiнцi збився.
Негр захитав головою i замукав, як нiмий, що, мовляв, так не годиться. Алi був просто вражений – що це за нiмий негр, який так добре чує i бездоганно веде ритм.
I тодi Алi сказав, бо тут вiн уже був не слуга чийсь i мiг собi дозволити вiльнiсть:
- Пiдожди, старий. Я тобi зараз дам ритм.
Швидко застукотiв тонкими кiнцями барабанних паличок той танець, який добре пам'ятав з самого малечку, коли повзав по пiдлозi в шинках на березi Тiгру бiля Мiдного млина. Пiд цей ритм танцювали циганки. I негр вилупив на нього свої вирлатi баньки, коли почув цей танцювальний ритм лiсових циганiв. Але потiм його товстi губи розсунулись просто до вух, вiн хапонув повнi легенi повiтря, закотив очi пiд лоба. Приставив довжелезну сопiлку до товстих своїх африканських варг i щосили задув, повторюючи ритм циганського танцю, що вибив Алi на барабанi.
Алi вдарив паличками в барабан – i понеслася весела мелодiя, пiд яку непристойно танцювали лiсовi циганки. Тi два негри, яким давав пояснення чоловiк у тюрбанi, не змогли встояти на мiсцi, пританцьовували, клацали пальцями. Алi побачив, що невеличкий чоловiк пiднiс руку до вуст i щосили дмухає у срiбний сюрчок у виглядi ящiрки. Зразу ж перестав грати на сопiлцi негр. Алi перепинив рiзкi стрибки дерев'яних калатал.
Негри вiдiйшли вiд чоловiка iз сюрчком i стали до коловоротiв. Тi, що перед цим обплутували корабель линвами, спустилися з корабля в човен i пiдпливли до причалу, Невеличкий чоловiчок пiдiйшов до Алi i пояснив:
Битимеш щосили от на такий рахунок: «Раз! Два! Три! Р-раз!! Раз! Два! Три! Рраз!!!» Три рази сильно, а один раз зовсiм з усiєї сили. Зрозумiв мене? I так лупитимеш, поки я не свисну спинитись. А зараз приготувались!
Вiн вилiз на купу окоренкiв i був на кiлька голiв тепер вищий за найвищого негра. Надув щоки, аж очi сховались у глибоких зморшках, приклав до вуст-п'явок сюрчка.
Пронизливий срiбний свист заляскотiв у вухах.
Алi вдарив билами в барабан.
I зразу ж сивий негр почав дмухати у довжелезну очеретяну сопiлку. I пронизливий писк, просто нестерпне дзижчання рознеслося над усiм берегом.
Моряки бiля коловороту, важко видихнувши, ступили по колу,
Почали накручуватись на товстенну пальмову вiсь линви, якими був пригнутий корабель. Пошарпаний, подертий корабель зрушив з мiсця, збурюючи звивистi хвилi, i посунувся до берега, до похилих дерев'яних сходень.
Ось на хвильку корабель нiби спiткнувся, наче сiв на мiлину дном, i почав хилитись лiвим боком, боком i поволi, потроху пiдлазячи до дерев'яного схилу, добре змащеного акулячим жиром. Робiтники тягли з усiх сил, напружуючи могутнi м'язи, занурюючи ноги аж по литки в пiсок. Корабель зовсiм завалився набiк, залилася вода на палубу, заструмiла в усi отвори. Та вже через хвилю якусь корабель поповз по слизьких дошках нагору на берег.
Алi весь час себе стримував, щоб не вдарити швидше, щоб не збити ритм на прискорення. Весь час вiн бив i споглядав, як напружуються м'язи, як надимаються жили на руках робiтникiв, як набрякають на скронях i шиях судини. Просто, здається, лопнуть. Пiт зросив робiтникам лоби, чурiв з шиї, з-пiд пахов, по грудях, бризкав на брудний пiсок.
Алi почав вiдчувати, що вiн наче трохи прискорює ритм. I тому, щоб не збитися вiд цього захоплення дiєю, заплющив очi i почав рахувати подумки, гальмуючи все в своїй головi… «Раз, два, три! Раз! Раз, два, три! Раз!» Зносилася поруч нього мелодiя, висока й скiмлива. Здавалося, лiворуч вiд Алi вона виростає блискучим лезом.
Хлопець, так i не розплющуючи очi, проказував подумки: «Раз! Два! Три! Р-раз!!!», притопував ногою i з усiх сил калатав билами по туго напнутiй шкiрi барабана. Поки мiцна рука не вхопила його за плече.
Алi повернув обличчя, розклепив повiки i побачив – бiля його лиця пiдстрибує цапина борiдка…
Плюскотiла й шумувала вода, виливаючись iз перевернутого, покладеного на лiвий борт корабля. Моряки камешились бiля днища, оброслого пасмами зелених i бурих водоростей, бiлими скойками ракушок i морських жолудiв. Метушилися бiля днища негри-велетнi, заганяючи в пази слипу здоровеннi бруси акацiйового дерева, якi мали утримувати корабель на слизькому схилi. А iншi негри ставили в колеса коловоротiв бруси для гальмування. Коли було вiдпущено кiлька кiлець линви, а корабель лише заскрипiв i зовсiм не порушився з мiсця, тодi чоловiчок щосили засюрчав у срiбну ящiрку. I негри похапали тесла, долота, дерев'янi молоти i чимдуж кинулись вискоблювати, оббивати, обтесувати заросле днище корабля.
Тi ж моряки, що були свiтлiшi шкiрою, мовби коричневi, з голеними головами i всi геть високi й дуже худорлявi, тi вiдiйшли подалi й сiли колом.
I нiхто на них не звертав нiякої уваги. Тiльки негр-музика потяг до їхнього гурту Алi.
I ось вони вжє сидiли мовчки пiд навiсом у затiнку, а поруч потрiскувало вогнище з двома казанами на ньому. В одному починала закипати вода, а в другому булькала й важко схлипувала густа пшенична каша.
Вiд гурту вiддiлилися двоє чоловiкiв i в одну мить забили двох здорових кiз. Один повицiджував з обох кiз у здоровенну дерев'яну чашу кров. Обмочив у кров правицю i, бризнувши на пiсок навхрест, щось промовив i вивернув чашу я казан з кашею. Швидко i щосили заходився кописткою перелопачувати кашу.
А другий тим часом лупив кiз i тельбушив їх, подаючи шматки третьому, i той опускав їх у вируючий окрiп.
Тiльки-но кров добре розiйшлась у кашi, як казан пiдхопили i поставили на пiсок.
Пiд казан з козлятиною все пiдсипали й пiдсипали сухi фiнiковi кiсточки та стружки. Плавали пасма ядучого диму над казаном. Вода вирувала, бризкала, i разом з парою навколо розпливався гострий запах козлятини.
Один з коричневошкiрих, той, що, напевно, був за кухаря, почав залишками кровi з чашi малювати якiсь знаки на великiй тацi. А затим разом iз одним молодиком вiн пiдхопив казан i вони вивернули казан кашi на тацю. Солодкуватий запах вареної кровi оповив усiх проявних.
Алi сидiв, як i всi вони. А лице старого негра-музики посiпувалося вiд нетерпiння, вiд бажання посмакувати наїдком.
Кухар кописткою вирiвняв густу кашу i вiддiлив кожному його частку. Хапали жменями те вариво i з великою втiхою вiдправляли собi в рота.
Алi зрозумiв, що вiн прогавив мить, коли можна було пiти вiд їхнього гурту i уникнути їхньої нечистої їжi4. Якщо ж вiн зараз устане, коли i йому видiлили частку, то образить їхню трапезу, а значить, i їхнiх богiв. Вiн i злякався нечистої їжi, i водночас їсти хотiлося. Тодi набрав повну жменю прегустої кашi, заплющив очi i обережно взяв губами кiлька розварених зернин. Наїдок виявився не таким уже й бридким, як вiн думав. Потiм вiн розсмакував i їв уже з насолодою, та очi не розплющував.
