Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Разное » Записки українського самашедшого - Костенко Ліна (читать книги онлайн полные версии TXT) 📗

Записки українського самашедшого - Костенко Ліна (читать книги онлайн полные версии TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Записки українського самашедшого - Костенко Ліна (читать книги онлайн полные версии TXT) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

А вже відлітаючи зі Львова, коли почав накрапати дощ, він сказав: «Дощ іде — діти ростуть» і наспівав львів’янам пісеньку ще, мабуть, свого дитинства — щоб засвітило сонечко і дощ повернувся в небо.

Я потім ще не раз бачив ці кадри по телебаченню, і щоразу мене вражало обличчя тієї дитини у натовпі.

Не плач, хлопчику. Все буде добре. Посланець Бога нас благословив.

Я не побожний, ходжу до церкви не часто, поклонів ревно не б’ю. Я навіть не певний, що Бог створив людей за своєю подобою. Зліпив із глини, як дід свистульку, і вдихнув душу. Не з нашим розумом осягнути, як виглядає Бог. Я тільки знаю, що Той, хто запустив моє серце, Той запустив і Всесвіт.

І ось моє українське ноу-хау. Я хочу жити у повноцінній країні, розмовляти повноцінною мовою і гарантувати це моїй дитині на майбутнє.

Все. Біхі. Я сказав. Хто зі мною не згоден, хай звертається до психіатра.

Починаю розуміти, чому Людовік XIV сказав: «Держава — це я». Так, держава — це я, а не те, що вони з нею зробили. І якби кожен усвідомив, що держава — це він, то досі у нас вже була б достойна держава.

І нація — це теж я. А якщо в цій нації є антинація, то прошу не плутати. Бо я належу до нації, яку обрав я і яка обрала мене — до красивої і шляхетної нації.

Я належу до нації, яку благословив Іван Павло II.

Це однак мої внутрішні зрушення, зовнішніх поки що нема. На моє резюме не надійшло ще жодної відповіді. Але ж не може такого бути, щоб я нікому не був потрібен! Хтось же та відповість!

А поки що — як жити далі? Сидіти на утриманні дружини? Вона й так уже тягнеться в нитку. Іноземців возити в аеропорт? Не з моєю тачкою. «Грачувати» на трасі — може, хто підніме руку? Але «з руїш» багато не заробиш. Чи, як римський безробітний Черчеллетто, вибирати з фонтана монети, накидані туристами? Так у нас уже й фонтани не ті, та й туристів не густо. Хоч іди грай у супер-лото. «Крок до багатства «Мєга-лот».

Думки мої крутяться, як пластмасові кульки у барабані. І від того, в яку вони укладуться комбінацію, залежить мій життєвий виграш. Або програщ. Головне — відійти від рубежа поразки. Мати хоч якусь реальну візію своїх перспектив.

Не маю. Нічого не маю.

І хіба тільки я? А весь мій курс і всі інші курси? А мільйони людей, що повиїжджали? Хто у нас відібрав горизонт? І чому ми його віддали?

Я що, Україно, у тебе зайвий?!

І друг мій, що в Каліфорнії, — треба його привітати зі святом. Там у них скоро День Незалежності. Що ж, це вже і його Незалежність. А у мене тут моя.

От і червень закінчується. Прочитав замітку в одній газеті: «На роботу — через Мертве море». Якісь троє відчайдухів з України подалися до Ізраїлю на заробітки. Угорщину проїхали, Болгарію, Туреччину, а там вирішили вплав наввимашки через Мертве море. Але ж часи тепер не біблійні, море перед ними не розступиться. Тим паче Мертве море, настояне на попелі Содома й Гоморри. Там такі сполуки і такий вміст солі, не те що перепливти — пливти неможливо. І сонце пряжить так, що тіло вив’ялить, як тараню. Шістнадцять годин борсалися горопахи, аж поки їх підібрали ізраїльські прикордонники і відправили до шпиталю.

Мені здається, я теж пливу по Мертвому морю. І тонути не тону, і пливти вже немає сил.

Спека страшна. У свічнику загинаються свічі.

Лев у Єгипті знепритомнів, одливали на арені водою.

В бульйоні глобального потепління розплодилися комарі й кліщі. У південних степах з’явилися павукикаракурти. Аерозольні хмари стоять над полями, але шкідників і хімія не бере. Люди працюють у протигазах, вже як інопланетяни на своїй землі.

Один депутат купив ділянку на Місяці. Добре, що тамті люди живуть у кратерах і мають довгі ноги.

8 липня. В Іспанії у містечку Памплона фестиваль Сан-Ферміо. Випускають биків у вузенькі вулиці, вони біжать, натовп їх дражнить, галасує, меткі кабальєро у білих сорочках з червоними хусточками кидаються їм напереріз. Розлючені бики шаленіють, з ревом мчать по бруківці, нахромлюють на роги і розкидають усе, що трапиться їм на шляху. Головне — коли тебе збили, намагайся відкотитися вбік.

Якщо сприймати це як метафору, то я відкотився вбік. І лежу на узбіччі сучасності, а вона двиготить далі з наллятими кров’ю очима. За нею женуться, штрикають ножами і дрюччям, вона відчайдушно відбивається, мотає головою, когось уже підняла на роги, а вони її б’ють, підривають бомбами, роз’ятрюють, провокують. І вона реве, і мчить, і вибухає люттю, і розтоптані люди й народи стогнуть, і нема Гемінґвея, що написав би цю криваву фієсту сучасності.

Ходив інкогніто по Хрещатику. Як той чиновник у Гоголя, тільки він по Невському, а я по Хрещатику. Я ж тепер маю час, можу пройтися, не поспішаючи. Посидіти, подивитися, знову пройтись.

Люди собі гуляють. Діти катаються на роликах. Зустрів кілька носів, які мені усміхнулись. Ходять «английские Джонсы и французские Коки», «бледные миссы и розовые славянки». Вітрини пахнуть «страшным количеством ассигнаций». А талії, які талії! Гоголь мав рацію, такі вам навіть не снились. Гоголю теж, якщо з пупами. Щити, реклами, бутіки, кав’ярні. «Чем не блестит эта улица — красавица нашей столицы!» Книгарень, правда, немає, позакривали, а так усе е.

А Майдану нашого вже не буде. Все зарівняли, зачистили.

В ударному темпі монтують Монумент Незалежності.

Якби я був художником, намалював би цей сюр — глухий зелений паркан, оранжеві метелики жилетів, а вгорі над Майданом фрагменти нашої Незалежності в залізному дзьобі крана. У повітрі погойдується то рука, то нога, голови ще немає.

Ось уже й літо в зеніті. А я все пливу по Мертвому морю.

Пише друг з Каліфорнії — вони там відпочивають, свого малого віддали у літній французький табір. Це, звісно, коштує, зате ж табір чудовий. І ліс, і ріка, і казкові будиночки. Принагідно, в порядку гри, дітей вчать французької мови. Діти вже співають «Марсельєзу», а 14-го липня брали штурмом Бастилію, тобто гігантські старі секвої з такими дуплами, що доросла людина може увійти на повен зріст.

Нам теж, нарешті, пощастило: якась жіноча організація посприяла дружині, і наш малий таки відпочине, і то неабияк — в італійській родині, на Адріатиці. Дружина радіє: це ж він там засмагне, покупається в морі, поїсть екологічно чистих продуктів. Сподіваюся, вони не помітять його президентської лексики.

Спека пекельна.

Ніл міліє в Єгипті, вже видно ніздрі алігаторів.

У молодої актриси у літаку вибухли силіконові груди.

Ноги грузнуть в асфальті. Листя пожовкло й скрутилося в рурочки.

Борька з батьками з’явився, брунатний, немов каштанчик. Відпочивали на острові Балі. Райський острів, — розповідає Борьчина мати. — Морє — ето вообще! Воздух ізумітєльний. В аеропорту обалденная аборігєнка одєваєт турістам вєнкі із лотосов і орхідей.

Уявляю собі Борьку в такому вінку. Та й батька його, бізнесмена. Не подобається мені ця публіка. Господарі життя. І ця вишукана гламур, з її типовим набором мовних стереотипів. А моя дружина до неї ставиться добре, слухає, розпитує, розглядає фото з Балі. Та їй навіть привезла сувенір — жіночу фігурку з сандалового дерева. І сама вона як сандалова статуетка, струнка й засмагла, у хмарці бузкової сукні. Розповідає цікаво. Які там коралові пляжі, ресторани, казино. Рис родить чотири рази на рік. Є навіть Богиня Рису. Храмів більше, як жителів, і всі вівтарями у бік вулкана. Аборигени мудрі й гостинні. Жертви приносять з плодів і овочів, на банановому листі. І не бояться смерті. Вірять у переселення душ. Для них людина померла — це людина воскресла. Своїх небіжчиків кладуть біля великих дерев. Потім віддають вогню.

У них є філософія смерті. А у нас немає навіть філософії життя.

До чого привчені, того нам і досить.

Часом лежу на дивані й думаю — а може, й мені почати якусь свою справу? Взяти гроші у банку в кредит. Зовсім якусь невеличку суму. Зібрати ще кількох програмістів, безробітних, як я. Створити фірму. Борьчин батько ж зумів. А я, невже не зможу?

Перейти на страницу:

Костенко Ліна читать все книги автора по порядку

Костенко Ліна - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Записки українського самашедшого отзывы

Отзывы читателей о книге Записки українського самашедшого, автор: Костенко Ліна. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*