Аргонавти Всесвіту - Владко Владимир Николаевич (библиотека книг txt) 📗
— Але що ж трапилось? — повторив здивовано запитання Вадим Сергійович.
Микола Петрович пригладив своє сиве волосся, і я помітила, як тремтіли його тонкі пальці. Потім він повільно заговорив:
— Наша каюта надто слабо захищена від космічного проміння. Воно заливає нас своїм безперервним потоком. І, як це не сумно, впливає на нервову систему, гранично збуджує її. Я ще не уяснив собі всього цього. Але факти лишаються фактами, друзі мої! Пояснення прийдуть потім. А зараз можна встановити тільки ось що. Збудження позначилось найсильніше на міцному, дужому організмі Ван Луна і на нервовому, емоціональному організмі Вадима. Тут діють якісь ще невідомі нам закономірності. На Галі й мені збудження позначилось менше, хоча… хоча відчули й ми, правда, Галю?
Я мовчки кивнула головою. Мені було так хороше зараз, коли минулися всі ці жахи!
— На щастя, — вів далі Микола Петрович, — мені спала на думку одна ідея. Ми з Галею посилили захист каюти, обклали стіну, з боку якої іде головний потік космічного проміння, потрійним шаром електрично обробленого свинцю. Бачите, як він згодився. Свинцеві прокладки зменшують інтенсивність потоку космічного проміння, дозволяють нам перебувати немов у тіні — і це врятовує нас зараз, друзі!
Я глянула на Ван Луна і сказала:
— Парасолька від космічного проміння, товаришу Ван Лун! Пам’ятаєте, ви жартували, що її треба винайти?
Ван Лун лише стурбовано похитав головою.
Кілька хвилин ми знову мовчали. І тут мені спало на думку щось страшне. А що, коли б Микола Петрович не опанував себе тоді, коли він і сам починав уже марити? Якби він не встиг зрозуміти, в чому справа, і не згадав би про цей засіб захисту від жахливого космічного проміння? Тоді ми всі поступово збожеволіли б… Ой, який кошмар!
Немов відповідаючи на мої думки, Микола Петрович заговорив знову:
— Дуже прошу вас, друзі мої, якомога більше часу провадити під захистом свинцевого шару, в тіні від космічного проміння. І якщо хтось з вас помітить у себе чи іншого найменші ознаки збудження, — негайно ж таки йти сюди і сповіщати мене. Друзі мої, небезпека надто велика, щоб можна було не зважати на неї. А вас, Вадиме, прошу пильно вимірити критичний поріг інтенсивності потоку. І, я гадаю, треба ще посилити захист…
…Того ж таки вечора ми використали майже весь запас листового свинцю в рулонах і вкрили стіну справа, звідки йшов головний потік космічного проміння, ще кількома захисними шарами, знявши перед тим з цієї стіни всі прилади.
І я добре зрозуміла: ми врятувалися лише тому, що цей потік лине тільки з одного боку! Астроплан летить немов у широкому потоці космічного проміння. Як добре, що Микола Петрович придумав свинцеву парасольку, під якою ми сховалися!..
Розділ одинадцятий,
де Галя Рижко, продовжуючи свій щоденник, розповідає про різні припущення вчених відносно Венери, а також про власні спостереження астронавтів над цією планетою; крім того, читачі дізнаються з цього розділу про корисний винахід, самостійно зроблений Галею.
Наступного дня Микола Петрович разом з Ван Луном склав ще одну карту нашого шляху в міжпланетному просторі. На тій карті було точно визначено становище астроплана щодо головного потоку космічного проміння. І як ця карта допомагала нам потім!
Адже з того часу, як обірвався радіозв’язок з Землею, нам довелося всі обчислення маршруту робити самим і самим виправляти курс. Це доводилося робити по зірках — і багато разів перевіряти такі розрахунки.
І от виходить, що обчислення маршруту можна легше і значно простіше перевіряти за новим постійним і незмінним орієнтиром — потоком космічного випромінювання. Тільки мені здається, що ця зручність не така вже надзвичайна, щоб через неї втрачати радіозв’язок з Землею і опинитись у небезпеці збожеволіти…
Микола Петрович говорить, що все це буде важливо для науки, оскільки ніхто і ніде досі не передбачав такої можливості, щоб космічне проміння створювало фізіологічний чи психічний вплив на живі організми… Ну, я, мабуть, непридатна, щоб бути справжнім вченим, я з задоволенням обійшлась би без усієї цієї історії, яка відбулася на нашому кораблі. Мені щось не подобається, коли я виконую роль морської свинки чи кроля, над яким провадять всілякі експерименти, бодай вони й були страшенно науковими і важливими!..
Ми з Ван Луном кілька днів спостерігали Венеру, — так розпорядився Микола Петрович. Оце мені сподобалось!
Микола Петрович сказав:
— Протягом сорока восьми годин треба уважно стежити за найменшими змінами на диску Венери. Прошу не зводити з планети очей! Тому я й призначаю вас обох, Ван Луна і Галю, щоб ви вартували по черзі і стежили безперервно. Особливо прошу вас відзначити і зразу ж таки сказати мені, якщо з’явиться блакитнувате сяйво в якій-небудь частині диска.
Сам Микола Петрович не відривався від спостережень за маршрутом астроплана. Чомусь він узяв на себе цю додаткову роботу, хоча штурманом корабля залишався Ван Лун. Але, мабуть, так сталося тому, що треба було невідривно стежити за Венерою. А Вадим Сергійович у цей час провадив спостереження над поверхнею Сонця — також за вказівкою Миколи Петровича.
Я зазирнула якось в телескоп Сокола, коли він відійшов для записів. Яка прекрасна, дивна і велична картина відкрилася переді мною в окулярі телескопа!
Та хіба ж це те спокійне, м’яке і лагідне сонечко, до якого ми звикли на Землі? Нічого схожого! Величезний бурхливий вогняний диск. Він безперервно кипить, він викидає з себе весь час високі фонтани сліпучого різноколірного полум’я. Ці фонтани злітають угору, розсипаються, гігантськими барвистими квітами з примхливими широкими пелюстками — і падають назад у вогняне море. На зміну їм вибухають нові й нові стовпи полум’я, як химерні вогняні дерева, які вкривають бурхливу поверхню могутнього світила дивовижними, аж неймовірними візерунками. А ось виривається велетенський вихор розпечених парів, він крутиться і звивається, розриває на шмаття золоту поверхню Сонця. Темна пляма неправильної форми надовго лишається на блискучому колі, і щось клекоче в ній, щось шалено кипить усередині цієї плями, немов хоче видертися з глибокої прірви. Але не варт і пробувати розібрати і розглянути те, що робиться там, усередині, в глибині сонячної плями, яка повільно затягається хвилями вогняного моря…
Вадим Сергійович показав мені навіть сонячну корону. Виявляється, ми можемо спостерігати це явище коли завгодно, і зовсім не треба чекати, як на Землі, рідкісного повного сонячного — затемнення. Вірніше, ми можемо першої-ліпшої хвилини самі зробити таке повне сонячне затемнення.
Сокіл вирізав кружок цупкого паперу і закріпив його на дротинці, закривши цим кружком сонячний диск. І правда, сталося на вигляд майже справжнє сонячне затемнення! В обидва боки від чорного диска на майже такому ж чорному небозводі простяглися дивовижно красиві сріблясті широкі смуги. Вони були ніжні-ніжні, м’якого перлистого кольору; біля диска вони здавалися густішими, а далі поступово бліднули, немов танули на чорному небозводі. А навколо цих смуг яскраво горіли великі спокійні зірки!
— І зовсім не треба поспішати з спостереженнями, як на Землі, — сказав Вадим Сергійович. — Там сонячну корону можна роздивлятися тільки хвилину—дві, доки Місяць не почне відкривати сонячний диск. А ми можемо спостерігати корону цілими добами і тижнями, скільки завгодно, доки будемо закривати диск Сонця екраном з паперу. І все це тому, що нам не заважає земна атмосфера, яка розсіює світло! Ну, Галю, можете зробити серію фотографій сонячної корони. Це дуже цінно для вивчення хромосфери Сонця. Я думаю навіть ось що. Коли б нам не пощастило нічого знайти на Венері…
— Та хіба таке може бути? — перебила я його.
— Ні, я певний, що ми відшукаємо на Венері ультразолото. Але навіть якщо припустити, що ми не знайшли б його, то й тоді наших спостережень у міжпланетному просторі, фотографій і матеріалів кінозйомок досить було б для того, щоб цілком виправдати подорож. От побачите, як зустрінуть усе це на Землі, коли ми повернемося.
