Гонихмарник - Корний Дара (бесплатные версии книг TXT) 📗

РОЗДІЛ IV

1. Дорога

На рахівський потяг чекало чимало людей. Навіть забагато. Зараз спека, тому всім кортить втекти з міста в гори.

Ледве впросила Петра поїхати з нею. Впирався, посилався на різні справи. Але він ще не знає, яка Аліна вперта. Вона його просто «відпросила» спочатку в Марти, а потім у його мами. Загнаний у кут впертими жінками, Петро капітулював. Згодом з'ясувалось, що він жодного разу не був у Карпатах. Тому й впирався, бо соромно. Хоча Аліна й бувалий турист, однак речей назбиралося чимало, здебільшого Петрових.

Свою маму вмовила напрочуд легко. Боже, аж не віриться! Тільки-но зачула, що донька їде з Петрусем (так мама ніжно називає хлопця), то відразу погодилася. Познайомилася Ірина з Петром і тепер Аліні торочить, як той нагадує їй молодого Василечка: добрий, ввічливий, надійний, уважний, і ще там щось…

На них вже давно чекають. Кажан знервовано поглядає на годинник і ходить пероном, махаючи руками, мов вітряк крилами. З вагона час від часу вигулькує білява голівка неперевершеної Міс Гламур. Надуваючи вдавано ображено губенята, вона кокетливо говорить: «Кажанчику, любий! Може, вони не прийдуть, передумали. Мені так сумно без тебе. Ну, будь ласочка!»

Хлопець не звертає на неї жодної уваги й далі нервово позирає то на годинник, то на добігаючо-відстаючих. Нарешті помічає тих, хто так нахабно запізнюється:

— Давайте швидше, а то поїдемо без вас… Черепахи сонливі!

І ось вони в потязі. Здатність загальних вагонів завжди вміщати більше людей, ніж туди може запхатися, постійно вражає. Люди висять, сидять, лежать. Компанія підібралася непогана. Перезнайомилися. Петра знав тільки Кажан, і то візуально. Одногрупник Аліни, той самий Данило, що вибачався за всіх. Його дівчина, майбутній журналіст — симпатична шатенка, дуже схожа зачіскою на пуделя. Навіть колір очей юнки заледве проглядався під густою стріхою кучериків, які постійно спадали їй на очі. Дівчину звати Морва, можливо, через чорний колір очей, який на сонці аж мерехтить фіолетовим блиском. Ім'я чи прізвисько, але їй пасує.

Данило сидить зніяковіло, вперто уникаючи Аліниного погляду. Йому некомфортно поруч із дівчиною через ту сцену в кафе. Нічого, це мине. «Прощати чужих людей набагато легше ніж рідних», — думає про себе Аліна. Білявий хлопець із сірими добродушними очима та гарним почуттям гумору (це Аліна зрозуміла вже потім, коли він цілу дорогу тішив їх анекдотами у сольному виконані) — Сергій, Аліна його вперше бачить. Він, як і Кажан, майбутній скульптор, його одногрупник. Коли нарешті розмістилися, трішки затісно одне біля одного, Світлана відразу ж залізла на Кажана. Буцімто робить більше простору для товариства. Гарненькі світло-блакитні джинсики-бедровки, які майже спадали з її тіла, відкриваючи половину її направду ладної сіднички. Картата сорочка, застебнута на один ґудзик і зав'язана вище живота на не дуже тугий вузлик. З-під сорочки було добре видно її красиву світло-рожеву мережану білизну і те, що в ній заховане. Ніжно-світле, направду ідеально доглянуте волосся красуня розпустила і, крутячи своєю розкішною голівкою, весь час зачіпала ним сусідів. По сусідству лише чоловіки, тож це нікого не нервувало. Навпаки, від дражливого вигляду білявки вся чоловіча половина знаходилася в глибокому трансі Як каже тато — «в ауті». Що може зробити з чоловіками вигляд напівоголеного прекрасного юного тіла? Навіть повна нагота не має такого вибухового ефекту… Хлопи стають беззахисними, мов крілик перед удавом, і брати їх можна голіруч. Наука! А слабка стать вправно використовує цей магнетизм тіла, дехто навіть із розумом, та умислом. Світлана лагідно огорнула руками голову Кажана і ніжно зазирає йому в очі. Йому безумовно це подобається. А ще більше його тішить реакція оточуючих чоловіків, які, облизуючись, із заздрістю витріщаються на таку милу картину. Петро, здається, також впав у транс. Он і рот відкрив, зараз слинка покапає. Аліна сердито штовхає його в бік. І тільки одногрупник Кажана Сергій здається байдужим до вистави, продовжуючи вправно розважати громаду анекдотами та різними небилицями й бувальщинами. Згодом стане зрозумілою така неувага хлопця до красуні. Вона його двоюрідна сестра. А то Аліна вже було почала хвилюватися за хлопця, чи все у нього гаразд з орієнтацією, бо на вигляд абсолютно нормальний.

Отак вони подорожують. Сергій розважає розмовами, Світлана щось муркоче на вушко Кажанові, а той солодко їй посміхається своїми смолистими очима. Аліна бачить, як у тих очах пробивається час від часу щось лихе, навіть хиже, безсоромне. Від цього стає не по собі. Однак, коли наступного разу вона зиркає на хлопця, то розуміє, що хижак в очах кудись зник. Натомість аж наче винувато поглядає в бік Аліни… Ніби хоче сказати, що він не винен, то Світлана сама до нього липне. Ага, сама. Цікаво, тільки для чого чи для кого ця комедія? Ой, Аліна, здається, здогадується, для кого. Контраст разючий — зеленокоса худюща художниця та супермоделька. Аліна чогось такого від Кажана й очікувала. Нічого, гори не подіум, побачимо, хто зможе втриматися на їхніх «високих підборах»!

На Ворохтянському вокзалі правдивий мурашник. Не згірш від львівського. Юрми туристів вперемішку з циганчуками.

Усі кудись поспішають, щось вишукують… Група Кажана, так їх обізвав Петро, чекає на маршрутку. Хоча Сергій у групі найстарший, бо знає ці гори, мов свої п'ять пальців, але радиться в усьому з Кажаном. Вирішують їхати маршруткою до Шибеного, а там трохи пішачком… Потім через Дземброню і вранці на Смотрич.

Нарешті приїхав «пазик-тазик», так ніжно називає автобус Сергій. З пазика сиплеться пилюка чи то від дороги, чи то від старості. Водій дуже чемно попередив пасажирів, що вхід через передні двері, бо задні нібито ще при других совітах зламалися. Та ліпше би він того не говорив. Бо таки більша частина пасажирів зателепалася до салону пазика через задні двері, включаючи гоп-компанію Кажана. Запакувалися, поїхали.

Краса Карпат завжди вражала Аліну. Їй здавалося, що тільки тут вона може дихати на повну силу. Це так, ніби у твоїх легенях відкриваються до пір незвідані шлюзи і туди щедро, разом з ароматом сосен, вливаються ці гори — сильні й величні, красиві й неповторні. І ти відчуваєш, що ти тут не лише гість чи не просто гість… Ти — частина того, що люди називають природою, і гори вже давно жили в тобі, снили, марили тобою чи ти ними. Ти можеш тільки прийняти їх щедрі обійми, навчитися жити в них. Але в жодному разі не старайся пручатися — бо тоді вони тебе задушать в обіймах.

То вгору, то вниз біжить гірська дорога. Гори, краєвиди, люди, села, худоба. Наразі їдуть мовчки.

Біля мосту через річку Дземброню зійшли. Світланка починає скиглити. Босоніжками намуляло ногу, іде шкутильгаючи. Хлопці розділили немаленький багаж красуні. Починається підйом до гори, файна робота для ніг та легенів. На дорозі досить багатолюдно. Одні вгору, інші вниз. Правда, через черепахуватість Світлани гурт Кажана всі обганяють. Сергій і далі продовжує вперто всіх тішити різними історійками, вже з життя гуцулів. Додибали до полонини, трішки перепочили. Світлана мало не плаче. Нога розпухла, косметика на обличчі сповзла. Вигляд у дівчини кепський. Ось тобі й початок падіння!

— Якого дідька Кажан потягнув її із собою, — зі злістю говорить Морва. — Я його попереджала. Для такої цяці — море, пальми, пісок згодиться, та не гори! Тільки всіх затримує. Це ж тобі не подіум, щоб дефілювати. От, блін горєлий. Прийдеться таки ставати на ночівлю ще завидна.