Небезпечнi мандри - Адамс Ричард (прочитать книгу .TXT) 📗
Вони заквапилися геть і скоро опинилися на морквяній грядці принца Райдуги. Скільки накрали вони моркви, я вже й не знаю, але ж ви знаєте, Ель-аграйра був великий князь і, звісно, мав такі незвичайні здібності, що й не снилися мені з вами. Але дідусь завжди казав, що до ранку на грядці не зосталось ані морквиночки. Моркву вони поховали в глибокій норі на узліссі, а тоді вернулися додому. Ель-аграйра цілий день пробув у товаристві кількох вірних друзів, а Гуфса, нічого нікому не сказавши, подався десь після обід.
Того вечора, коли Ель-аграйра із своїми кролями вийшов на сильфлай, через луки до них завітав принц Райдуга, а з ним двоє хортів.
— Ель-аграйро, ти арештований! — проголосив принц.
— За що? — поцікавився Ель-аграйра.
— Ти добре знаєш, за що, — відповів принц Райдуга. — Мені вже вкрай набридли твої зухвалі витівки, Ель-аграйро! Де моя морква?
— Якщо вже мене арештовано, — сказав Ель-аграйра, — то чи можу я все-таки дізнатися: за що? Це нечесно: спочатку арештували, а потім розпитувати!
— Годі, годі, Ель-аграйро! — мовив принц Райдуга. — Не крадь ще й мого часу! Скажи тільки, де ти заховав мою моркву, і я не вб’ю тебе, а лише пошлю на далеку північ.
— Принце Райдуго! — заблагав Ель-аграйра. — Втрете прошу вас, скажіть: за що мене арештовано?
— Дуже добре, — сказав принц Райдуга. — Якщо тобі, Ель-аграйро, так хочеться померти, то буде тобі справжній судовий процес! Тебе арештовано за те, що ти покрав мою моркву. Ти й справді просиш суду? Попереджаю: у мене є незаперечні докази. Справа кінчиться погано для тебе!
На цей час довкола Ель-аграйри з’юрмилось його плем’я, та дуже близько не підступало, бо собак боялося. Тільки Трусь-труся ніде не було видно. Він-бо цілісінький день трудився, переносячи моркву до іншої нори, про яку ніхто не знав, окрім нього та Ель-аграйри. А тепер він переховувався, бо не міг зразу відбілити хвостика.
— Суд так суд, — погодився Ель-аграйра. — І хотів би я, щоб мене судив суд присяжних — звірів. Бо куди ж це годиться, принце Райдуго, якщо ви будете водночас і моїм обвинувачем, і суддею, і все в одній особі!
— Буде, буде тобі суд звірів-присяжних, — запевнив принц Райдуга. — А за присяжних будуть елілі, Ель-аграйро! Бо кролі-присяжні не схочуть засудити тебе на смерть попри всі докази.
Як же всі здивувалися, коли Ель-аграйра негайно відповів, що згоден на присяжних-елілів! А принц Райдуга сказав, що цього ж таки вечора приведе присяжних і буде суд. Ель-аграйрі він звелів спуститися в свою нору, а собак посадив вартувати й нікого не пускати до підсудного.
Всюди, по гаях і полях, розлетілася новина: принц Райдуга хоче засудити Ель-аграйру на смерть, і судитимуть його присяжні-елілі! Звідусіль плавом пливли звірі. Фу-Інле — коли зійшов місяць, повернувся принц Райдуга, ведучи елілів: двох борсуків, двох лисиць, двох горностаїв, одну сову й одного кота. Ель-аграйру покликали нагору й посадили між собаками. Елілі пильно дивилися на нього, і їхні очі хижо блищали в місячному світлі. Елілі облизувались, а собаки бурмотіли, що їм обіцяно виконати вирок. Довкола зібралося видимо-невидимо і кролів, і всяких інших тварин, і всі були певні, що цього разу з Ель-аграйрою буде покінчено.
— Починаймо! — проголосив принц Райдуга. — Де Гуфса?
Тоді наперед виступив Гуфса, то кланяючись, то задираючи голову, й розповів елілям, як минулого вечора, коли він спокійно лежав собі в норі, до нього прийшов Ель-аграйра і погрозами змусив його піти з ним разом красти моркву принца Райдуги. Він, Гуфса, хотів відмовитись, але не посмів, боячись Ель-аграйри. Він може показати нору, де злодій заховав моркву. Його, Гуфсу, силоміць примусили зробити те, що він зробив, але сьогодні він поквапився якомога швидше доповісти про все принцові Райдузі, чиїм вірним слугою він був і досі є.
— Моркву ми заберемо згодом, — сказав принц Райдуга. — А зараз, Ель-аграйро, скажи, чи можеш ти хоч чимось довести свою невинність? Говори швидше!
— Я хотів би тільки поставити свідкові кілька запитань, — сказав Ель-аграйра.
Присяжні-елілі визнали, що в такому бажанні нема нічого протизаконного.
— Чи не міг би ти, Гуфсо, розповісти нам трохи більше про ту подорож, яку ми з тобою начебто здійснили вчора увечері? Бо, щиро кажучи, я нічого такого не пригадую. Ти кажеш, що ми буцімто вилізли з нори й рушили кудись поночі. А далі що?
— Як, Ель-аграйро? — здивувався Гуфса. — Невже ти все забув? Ми йшли понад канавою і побачили, пам’ятаєш, їжака, що стояв на ящику й співав пісню до місяця?
— Що-що робив їжак? — перепитав один із борсуків.
— Співав пісню до місяця! — розпалився Гуфса. — Знаєте, їжаки роблять так, щоб їм більше попадалося слимаків. Він був весь у шипшинових пелюстках і розмахував передніми лапками…
— Спокійно, спокійно! — м’яко застеріг його Ель-аграйра. — Не треба вигадувати тут нісенітниць!.. Бідолаха! — сказав він присяжним. — Він і справді вірить у те, що розказує. Він не хоче обманювати, але…
— Але їжак співав! — закричав Гуфса. — Він співав: «Ой Місяченьку-слимаченьку! Дай…»
— Що там співав їжак, це не є доказ, — мовив Ель-аграйра. — Бачите, йому скрізь увижаються чудеса! Ну та гаразд. Ми побачили їжака, усипаного трояндами, і він співав пісню на ящику. А далі що?
— Ну, — сказав Гуфса, — далі ми вийшли до ставка і там побачили фазана.
— Фазана, кажеш? — зацікавилась одна з лисиць. — Хотіла б я його побачити! І що він робив?
— Плавав собі у ставку…
— Певне, поранений? — спитала лисиця.
— Ні, ні! — заперечив Гуфса. — Всі фазани плавають, щоб у них хвости відростали довші. Дивно, що ви цього не знаєте!
— Щоб що відростало довше? — перепитала лисиця.
— Хвости! — сердито відповів Гуфса. — Він сам так сказав!
— Це ви тільки одну хвилину послухали, що він верзе, — сказав Ель-аграйра елілям. — Звикнути до такого непросто. А я вже два місяці мушу жити з ним в одній норі. Я до нього із співчуттям, я стараюся його розуміти, але від цього мені сама шкода!
Запала мовчанка. Тоді Ель-аграйра знову, з виразом батьківської теплоти, звернувся до свідка:
— У мене пам’ять слабує. Розказуй далі!
— Що ж, Ель-аграйро, — сказав Гуфса. — Ти показуєш себе таким розумником, але ж навіть ти не міг забути того, що трапилося потім. Величезний, жахливий кріль, із зеленими вухами й червоним хвостом, вийшов із трави. В роті у нього була біла паличка, й він стрибнув у велику нору, щоб пройти крізь землю на той бік світу. Він сказав нам, що поспішає до пана Фрітха.
Цього разу ніхто з присяжних-елілів не зронив і слова. Усі вони тільки дивилися на Гуфсу й хитали головами.
— Знаєш, усі вони божевільні! — прошепотів один горностай другому. — До чого паскудні істоти! Аби викрутитись, такого наговорять! І скільки нам іще тут сидіти? Я голодний!
А Ель-аграйра добре знав, що елілі, ненавидячи всіх кролів узагалі, найдужче зневажають найдурніших. Ось чому він погодився на суд присяжних-елілів. Кролі в ролі присяжних ще, чого доброго, захотіли б докопатися до того, звідки Гуфса взяв таку історію. Але елілям не до перевірки правдивості свідчень — вони вічно голодні й поспішають на полювання.
— Отже, виходить така історія, — підсумував Ель-аграйра. — Ми бачили їжака, причепуреного трояндами, і він співав пісню; потім бачили фазана, який, бувши при повному здоров’ї, купався в ставку; ще ми бачили кроля з червоним хвостом, зеленими вухами та білою паличкою в зубах, і він стрибнув просто в глибоку криницю. Так?
— Так, — потвердив Гуфса.
— А після того ми крали моркву?
— Так.
— І вона була червона із зеленими цяточками?
— Що було червоне із зеленими цяточками?
— Та морква!
— Ну, Ель-аграйро, ти сам добре знаєш, що морква була як морква! І вона в норі! — відчайдушно закричав Гуфса. — В норі! Ходімо та й побачимо!
Суд зробив перерву, поки Гуфса водив принца Райдугу до тієї нори. Не знайшовши моркви, обидва вернулися назад.
— Я цілий день просидів у норі, — сказав Ель-аграйра, — і я можу це довести. Отже, я ніяк не міг десь там переносити моркву чи щось іще. Якщо взагалі була якась морква, — додав він. — А більше мені нічого сказати.
