Щит і меч - Кожевников Вадим Михайлович (список книг .txt) 📗
Розмірковуючи над усім тим, що вдалося дізнатися од фрейлейн Єви, Йоганн вирішив найдоцільнішим усю турботу про своє влаштування приписати виключно Ангеліці Бюхер. І хотів подякувати своїй благодійниці, порадившись з фрау Дітмар, як це краще зробити.
Фрейлейн Ангеліка згодилася прийняти Вайса вранці, попередивши через фрау Дітмар, що в неї дужо обмаль часу, бо полковник фон Зальц доручив їй надзвичайно важливу і невідкладну роботу.
Перші ж дні спілкування з майором Штейнгліцом дали Вайсові багато повчального, корисного. Майор своїм зовнішнім виглядом являв собою ідеал пруссака — бундючного, чистоплотного франта.
І ось, одержуючи нове обмундирування, Вайс щедро тикав кому слід марки, і йому видали все, що належало, не тільки точно по фігурі, але й кращого гатунку. Крім того, за солідну суму він придбав тут-таки, в цейхгаузі, шкіряний мундир есесівського самокатчика.
У перукарні Вайс зажадав, щоб майстер зробив йому таку саму зачіску, як у майора Штейигліца.
І коли він, зовсім інший, з'явився перед майором, той удав, ніби нічого не помітив, однак зразу ж наказав Йоганнові супроводити його в установи, які він відвідував, наче Вайс був його ад'ютантом, хоча майорові й не належало мати ад'ютанта. Вигляд і поведінка Йоганна були цілком ад'ютантські, і це надавало Штейнгліцу особливої ваги.
Розшаркуючись і розсипаючись подяками, Вайс підніс Ангеліці коробку шоколаду, куплену в кондитерській «Союз сердець» на Гітлерштрасе, й відзначив при цьому, що його нова зовнішність і наслідок її — нові, самовпевнені манери — справили на дівчину якнайкраще враження.
Полковникові Йоахіму фон Зальцу справді останнім часом потрібні були не тільки ліричні, але й суто ділові послуги своєї секретарки: подані йому списки осіб, відібраних у диверсійно-терористичні групи, призначені для перекидання на територію СРСР, виявилися незадовільними.
Абверу було надзвичайно важко формувати групи п'ятої колони на території СРСР напередодні свого підступного нападу. А досі ж йому вдавалося блискуче здійснити це під час загарбання багатьох європейських держав.
Мистецтву викликати людей на одвертість присвячені цілі томи глибоких і тонких теоретичних досліджень німецьких психологів, професорів шпіонажу. В архівах відповідних служб зберігаються звіти агентів, компільовані й систематизовані в картотеках по розділах. І все оце, продумане, вивірене, досконально вивчене, витиснуте аж до квінтесенції, набуло вищого ступеня системи, таємницю якої могли збагнути, затвердити, визубрити тільки чорні рицарі, посвячені в орден німецького шпіонажу.
Та дух прусської дисципліни, яка чванливо проголошувалась характерною національною рисою, тяжів нещадно і над діячами таємних служб, над їхнім розумом, волею, вимагаючи суворого, невідступного дотримання шаблонних прийомів, вироблених «геніями розвідки». Якщо вважати шпіонаж за мистецтво, то навіть найкращі його зразки, без ліку повторені, втрачали свою первісну цінність і часто скидалися на жалюгідні репродукції з картини великого художника, безліч разів повтореної на упаковці дешевого мила.
Гітлер вніс великий вклад у науку підлості. Його повчання: «Я проводжу політику насильства, використовуючи всі засоби, не дбаючи про моральність і кодекс честі… В політиці я не визнаю ніяких законів. Політика — це така гра, в якій допустимі всі хитрощі і правила якої змінюються залежно від майстерності гравців… Коли треба, не зупинимося перед підробкою чи шахрайством», — це його повчання надихнуло всі фашистські таємні служби на нелюдські акції, допомогло їм перебрати міру всіх підлот, які будь-коли знала історія. Та ніщо не допомогло фашистам збагнути радянський характер, зламати його.
Фрейлейн Ангеліка була приємно здивована, побачивши Вайса якимсь новим, привабливішим. Вона не приховувала від Йоганна, а, навпаки, підкреслила, яка рада і навіть захоплена його виглядом. Ангеліка розважливо вирішила скористатися цим візитом для того, щоб викликати Йоганна на розмову, потрібну їй зараз. Адже Вайс — прибалтійський німець, він жив у Латвії за Радянської влади й, мабуть, зможе дати які-небудь рекомендації, а Ангеліка запропонує їх від свого імені фон Зальцу, прихильністю якого вона останнім часом дуже дорожила, зв'язуючи з полковником свої далекосяжні плани на майбутнє.
Йоганн теж хотів побалакати з Ангелікою — може, вдасться вивідати в неї що-небудь. Він знав до певної міри прийоми німецького шпіонажу; припустімо, так — досить вдатися до шантажу: «Фрейлейн Ангеліко, мені дещо відомо про вас, і про татуся Зальца, і про теперішні ваші стосунки з його синком», — і, звичайно, фрейлейн Ангеліка розкисне.
Прийом хоч і шаблонний, однак цілком у дусі методики, визнаної всіма імперіалістичними розвідками.
Та замість цього випробуваною, безпромашного й такого простого засобу Вайс став на шлях складніший, бо гадав, що на подібний шаблонний прийом відповідають так само шаблонно: спочатку він якийсь час одержуватиме незначні матеріали, а потім піде донос у гестапо.
Ангеліка досить розумна й зуміє виступити в ролі викривача свого шантажиста. Зрештою її звабив не хтось там, а німецький барон. Чи так це вже принизливо в очах того товариства, до якого належить Ангеліка?
Усе це з блискавичною швидкістю промайнуло в Йоганновій голові, але ніяк не відбилося на його обличчі — воно виражало тільки захоплення гарненькою і діловою дівчиною. Видно було, що йому дуже приємне її довір'я до нього.
І, відповідаючи на недбале, поставлене ніби тільки задля ввічливої цікавості до Вайсового минулого, запитання Ангеліки про його знайомих і друзів у Ризі, він з піднесенням розповів, як ловив уночі рибу в затоці разом із своїм другом Генріхом Шварцкопфом.
— І з дівчатами, — так нервово й насмішкувато додала Ангеліка, що Йоганн вирішив перейти до іншої теми.
Вона була трохи небезпечна, та зате давала можливість зрозуміти, чому це Ангеліка так зацікавилася ним.
Сумно зітхнувши, Вайс сказав:
— Вибачте, фрейлейн, але для кожного прибалтійського німця важка безповоротна втрата — як би там не було — батьківщини.
— Чому ви кажете — безповоротна? — суворо спитала Ангеліка й багатозначно додала: — Я трохи інакше, ніж ви, уявляю собі майбутні кордони рейху.
Вайс заперечив жваво:
— О, я теж думав інакше. Але пакт, укладений з Москвою, ми, німці, там, у Латвії, розцінили, як крах наших надій. — Шепнув зніяковіло: — Сподіваюсь, про це ви нікому не скажете?
— О, звичайно, — запевнила Ангеліка. І порадила: — Будьте зі мною якомога одвертіші, так само, як і я з вами. — Поклавши руку Вайсу на коліно, поспівчувала: — Я розумію ваші переживання. — Повагалася і раптом сказала рішуче: — Йоганне, я обіцяю вам: якщо ви — і дуже скоро — запропонуєте мені покататися човном по вашій Ризькій затоці, я охоче прийму запрошення.
— Фрейлейн, ви обіцяєте мені спокусливі сни…
— Більш я поки що нічого не можу вам сказати, — обірвала Ангеліка цю галантну фразу. І серйозно глянула на Вайса.
Йоганн подумав, чи не занадто поспішно дав зрозуміти Ангеліці, як сприйняв її слова, і промимрив:
— Авжеж, коли б не цей пакт… — І сказав немовби сам до себе: — Але ж у нас з Польщею теж був договір?..
Ангеліка поблажливо всміхнулася.
— О, нарешті. Як ви все-таки повільно міркуєте. — Відкинувшись на спинку стільця, поправляючи зачіску, спитала зацікавлено: — Ну, а ці більшовики вас дуже утискали в Латвії?
Вайс опустив очі.
— Якщо поводитися з ними обачливо… — Швидко підвів очі й, вловивши на обличчі в Ангеліки вираз жадібної уваги, знову опустив очі, пробурмотів неохоче, — то можна було уникнути неприємностей. — Встав. — Вибачте, фрейлейн, мені час уже…
Ангеліка схопилася, поклала обидві руки йому на плечі.
— О, прошу вас… — І пообіцяла багатозначно: — Залиштесь, ви не пожалієте.
Йоганн удав, ніби сприйняв це як заклик і рішуче обняв дівчину. Як він і гадав, вона сердито випручалась.
— У вас солдатські манери!
— Але я солдат, фрейлейн.
