Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗
8) “А что де было в Запорожье взбунтовались Черкасы, и гетьман де велЂл взять у них начальных людей 3-х человЂк полковников и велЂл их расстрЂлять”. Згадка про се в звідомленню Лілієкрони-див. нижче.
9) Тамже л. 13-7.
10) Тамже л. 53-7.
УКРАЇНСЬКО-МОСКОВСЬКЕ НАПРУЖЕННЄ-МІСІЯ Ф. БУТУРЛИНА, АНТИПОЛЬСЬКА ТЕНДЕНЦІЯ ПОСОЛЬСТВА КОРОБКИ Й ІНФОРМАЦІЇ ЧЕРЕЗ НЬОГО ДАНІ, МОСКВА НЕ ПРИЙМАЄ ГЕТЬМАНСЬКОЇ ПОЛІТИКИ, СТРИМАНА І НЕПРИХИЛЬНА ВІДПОВІДЬ ЦАРЯ, ПОЛЬСЬКІ ОСКАРЖЕННЯ НА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, ВІСТИ ШУМОВСЬКОГО Й ІЄВЛЕВА, ПОСИЛКА ДО РАКОЦІЯ І ЖДАНОВИЧА ІВ. ЖЕЛЯБУЖСКОГО, ДІСКРЕДИТУВАННЄ НА УКРАЇНІ ГЕТЬМАНСЬКОГО ПРАВЛІННЯ ЙОМУ ДОРУЧЕНЕ, ЙОГО ПОВЕДІНКА ДОКАЗУЄ СЕ, ПЕРЕКОНАННЄ ПРО ТАКУ МІСІЮ НА УКРАЇНІ, ПОСОЛЬСТВО ДО ГЕТЬМАНА МАТВЕЕВА.
Гетьманський уряд хотів очевидно сим посольством, реляціями й інформаціями заспокоїти московський двір, зводячи все до необхідної самоохорони України перед польським лукавством і небезпечними замислами і рекомендуючи таку ж обережність московському урядові. Але сей не прийняв гетьманських коментаріїв і не вважав їх правдивими і достатніми. Ще перед виїздом з Чигрина Коробки і тов., дня 19 (29) квітня цар вислав до гетьмана своїх послів: окольничого Федора Бутурлина й дяка Василя Михайлова, мабуть не так під вражіннєм листу і вістей привезених В. П. Кикиним, скільки тих відомостей про нову козацьку ліґу з Ракоцієм і Карлом-Ґуставом, що йому постачали Поляки через своїх послів і через московських аґентів, що пробували обробляти ріжних впливових маґнатів на користь царської кандидатури на польське королівство. Не маємо грамоти висланої з Бутурлиним до гетьмана і про даний послам наказ можемо судити тільки з того, що вони говорили гетьманові і Виговському. Се ми далі побачимо, тут тільки констатуємо, що через таких поважних і авторитетних послів уряд робив рішучу спробу опамятати гетьмана і старшину і завернути їх з злочинної дороги: вказати на недопустимість такої поведінки, що гетьман без волі царя і всупереч його інтересам входить в союзи і підтримує Ракоція і Карла-Ґустава. Ті заявляють претензії на Польщу, пустошать її, розбирають її землі й прилучують до своїх держав, тим часом як цар вважає її своєю і гетьман як вірний царський підданий не повинен мати в Польщі инших завдань як тільки сприяти її переходові під царську руку. Посли повинні були нагадати гетьманові всі добродійства, які він і військо і вся Україна-бачили від царя, і відкликатися ще раз і в останнє до його сумління-щоб потім перейти до репресій, коли б він сих напімнень не послухав.
Тому і на посольство Коробки і всі, зроблені через нього аванси московським амбіціям і плянам (чого варта була сама пропозиція, щоб московський патріярх приїхав до Київа-прийняти фактично в свою владу київську митрополію!) цар відповідає здержливо і сухо 1).
Коротко переказавши лист гетьмана, цар, що правда похваляє гетьмана і військо “за службу і обережність”. Далі переходячи до звістки гетьмана, що він передав (вручил) гетьманство синові, висловляє побажаннє: “вам гетьманові, бачивши нашу ласку і жалуваннє, (годиться) синові свому Юриєві наказати, аби він нам, вел. государеві, служив вірно і правдою, так як ви, гетьмане, служите. А ми видячи його вірну службу і в цілости заховану присягу, триматимемо його в нашім жалуванні”. Але до гетьманських алярмів з приводу турецької небезпеки цар ставиться з очевидним скептицизмом. Коли буде справді певна відомість, що турецьке військо перевозиться через Дунай і хоче перейти також і Дністер і наступити на Україну-нехай гетьман спішно повідомить царя. А до турецького баші або взагалі кому буде те військо доручене нехай пішле запитаннє, з якої річи вони йдуть на Україну, не мавши ніякої кривди ні зачіпки? Як козаки були під польськими королями, тоді за їx наказом ходили бувало на море, під Царгород і над кримськими людьми промишляли, і з того богато людей в Запорізькім війську збагачувалось. Але по тім як козаки перейшли під царську руку, на море не вийшов ні оден човен-бо така була царська воля, а гетьманова і війська Запорізького вірна служба (послушність) цареві. Бо у царя з султаном до сього часу була тільки приязнь і ніяких неприязних пригод. Коли ж Турки не послухають сеї пригадки і таки будуть наступати, військо Запорізьке нехай боронить переходу, і за Дністер ніяк не перепускає.
Нарешті на запитаннє гетьмана про дальші наміри царя дається ухильчива відповідь: “Коли котрийсь неприятель захоче помиритися на всій нашій волі, щиро, а не лукавством,-ми на мир згодимось”. Ніяких своїх намірів цар гетьманові відкривати не хоче, і дає розуміти недостачу обопільного довіря, се доволі ясно йому показується.
Два тижні потім новим матеріялом против гетьмана начиняв московських політиків польський посол Ян Шумовский, присланий з новими оправданнями недодержання виленської умови з польської сторони із проханнями, щоб цар підтримав Польщу і Яна Казимира в сім критичнім моменті 2). Після авдієнції у царя дня 1 (11) червня йому визначено розмову в приказі з боярами, і тут між иншим він поновив сю королівську претензію, що всупереч виленській умові Хмельницький післав своє військо Ракоцієві, аби з ним разом воювати Польщу. Король просить, щоб цар післав йому наказ, аби він своє військо від Ракоція забрав і Польщі не воював, а коли він такого наказу не послухає, щоб цар післав військо на нього, Хмельницького. На се бояре вирецитували те що свого часу написав Хмельницький: виленську умову нарушили самі Поляки, напавши з Камінця вирубали “царського величества Малой Россіи город Калюз, а коло Пинська багато манастирів попалили, людей чернечого і світського стану повбивали”. Тому гетьман “бачучи таку несправність з королівської сторони, післав кілька полків на охорону України”. Але тепер уже післано йому від царя указ, щоб він від Ракоція відстав і на королівську землю не наступав. Тоді посол спитав, чи цар вірить Хмельницькому-“вЂрен ли ц. в-ву Хмельницкой”. Йому відповіли, що “гетьман царський підданий і служить вел. государеві вірно”. На те Шумовский показав їм листа Велінґа писаного з Чигрина 28 с. с. січня, що попав в польські руки, і був присланий Шумовскому в дорозі, на демаскованнє Хмельницького. Шумовский звернув увагу бояр на те місце в листі, де Велінґ сповіщає Карла-Ґустава, що на вступній авдієнції гетьман “ясно заявив, що він в своїм слові (шведському королеві) стоїть твердо”, і доказав се, піславши військо Ракоцієві (“которые с Ракоцею хотят соединитца, и может быть, что уже ныне в Польше есть”) 3).
Кілька день потім привіз свої матеріяли про козацький прихід в поміч Ракоцієві і зносини з козаками Шведів звісний уже нам Ієвлев з своєї місії до Польщі. Що йому наговорили по дорозі в Литві, я вже згадував. В королівській кватирі, в Данкові, в перших днях травня, польські комісари з виленського з'їзду-воєвода плоцкий і підканцлєр Нарушевич, забігаючи дорогу московським докорам в недодержанню умови, так само висунули-з одного боку бездіяльність Москви проти Шведів, з другого-наступ козаків з Ракоцієм на Польщу. Ієвлев повторив виправдування Хмельницького про Калюс і Пинськ, але комісари заявили, що в Малой Росії нема й города такого “Калюза”, “а що гетьман скаржиться цар. вел., мовляв вчинили задор польські люде, так се було поневолі: нікому не хочеться вбитому бути, а козаки Хмельницького роблять нам великі шкоди; рубають і палять всупереч договорові, руйнувати стали безнастанно, самі не розуміємо на що се, і який у них умисел. Та і з того знати неправду Хмельницького супроти цар. вел.: присяг він кн. Ракоцієві і полковників своїх Антона і Богуна прислав з військом до Ракоція: 12 тис. козацького війська в Ракоцієм. А що Хмельницький пише про монастирі, що їх попалено і всякі злости починено, того не було нічого: гетьман Хмельницький писав до цар. вел. про пана Тукальського, котрого брат був архимандритом; як п. Тукальський помер, архимандрит забрав у його вдови, а своєї невістки, все майно до монастиря. Потім оженився з тою його невісткою п. Юдицкий, і наїхавши забрав у монастиря майно своєї жінки. Про се Хмельницький прислав 4) підкоморія до гетьмана Сапіги, щоб їх розсудив, і їм визначено суд в Бересті, але вони не ставилися- помирились, а крім сього більше не було нічого. Про військо шведське і Ракоцієве комісари дали такі відомості: шведського війська з королем 7 тис. з Ракоцієм 20 тис., Хмельницького війська 12 тис., від курфірста пруського 2 тис., всі війська з шведським королем ходять усі разом, не кожде окремо 5).
