Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗
Всі мої козацькі звичаї познав -
Буде междо вами козаками гетьмановати
Буде вам козацькі порядки давати 13).
Тогді то козаки стиха словами промовляли:
Пане гетьмане Хмельницький,
Батю-Зінов наш чигиринський!
Не хочемо ми Івана Луговського!
Іван Луговськнй близько Ляхів, мостивих панів живе,
Буде з Ляхами, мостивими панами накладати
Буде нас козаків за невіщо мати.
Тогді то Хмельницький стиха словами промовляє:
“Ей, козаки, діти, друзі
Коли ви не хочете Луговського-єсть у мене Павло Тетеренко.
“Не хочем ми Павла Тетеренка!”
“Дак скажіте, говорить, кого ви жолаєте.
“Ми кажуть, жолаєм Евраха 15) Хмельниченка 16)”. “Ще ж, каже, моєму Евраху Хмельниченку тільки всього дванадцять літ от роду, він возрастом малий, розумом не дійшлий”.-Будемо, говорять попліч його дванадцять парсон скликати,
Будуть його добрим ділом наущати,
Буде междо нами козаками гетьмановати
Нам порядки давати”.
Єврася Хмельниченка на гетьманство настановляли
Тогді із різних піщаль погрімали,
Хмельниченка гетьманом поздоровляли!
Се те що-з певними можливими відмінами становило первісну думу про вибір Юрия. Я вважаю її офіціозною інформаційною пєсою, реляцією пущеною в маси для відповідного її освідомлення, як наведені вище думи про похід на Волощину і очищеннє України від польського війська. Дивитись на наведену частину як на вступ до історії вибора Виговського або реституції Юрия я не вважаю можливим: структурно вона самостійна і очевидно творила самостійну цілість, на котру потім були наверствовані такі самі офіціозні “роз'яснення” пізніших урядів:
а) про те як Юрась утратив гетьманство, переступивши батьківський тестамент- редакція інспірована урядом Виговського.
б) про те як Юрася реституовано після скинення Виговського-інспірація противників Виговського.
Сі наверствовання заховалися далеко слабше 17), особливо друге (тільки в тексті Цертелева). Основна ж дума все таки доволі ясно виступає в сих двох варіянтах, що доповнюють себе навзаєм. Її мета цілком ясна: довести, що вибір Хмельниченка стався на жаданнє самого війська, яке відкинуло всіх инших старих заслужених кандидатів, пропонованих гетьманом (між ними на першім місці мусить стояти очевидно Виговський). Вибрано Юрия цілком дефінітивно і проголошено, і батько здав на нього гетьманство. Далі побачимо, що на Чигиринськім дворі в червні-липні вважали Юрася цілком правим гетьманом-тільки після смерти Хмельницького партія Виговського постаралась поставити під сумнів сей вибір і використавши невдалі початки Юрасевого проводу в війську, відсунула його й перевела вибори свого кандидата.
Примітки
1) postquam electus et publicatus fuisset-акти місії Парчевича, Archiv fur oest. Geschichte c. 545.
2) Акты Ю. З. Р. III с. 579.
3) “Будет тому слову и отмЂна”-Акты XI с. 684.
4) Архив Ю. З. Р. III. VI. с. 295.
5) Липинський в своїй останній праці пробуючи довести, що Хмельницький хотів абсолютної монархічної влади, з династичними правами (Україна на переломі с. 117 дд.), против сих виразів висовує стилізацію листу Карла-Ґустава до гетьмана 6 серпня, де він поздоровляє його з приводу проголошення Юрия гетьманом (ab universa Milicia Zaporoviana, declaratum esse Hatmanum, Архив III. VI с. 329).
Липинський вважає потрібним підкреслити се “всупереч поширеним хибним поглядам на сю справу”, що тут мова не про вибір, а про проголошеннє (с. 272), і в проханню гетьмана, щоб патр. Никон поблагословив Юрия на гетьманстві, добачає не більше не менше як бажаннє “оцим благословенством-однаковим як для гетьмана, так і для царя зрівняти українську владу гетьманську з московською владою царською”. Висловляється навіть так, що Хмельницький “під кінець свого життя добивавсь усіми силами” сього патріяршого благословенства для сина.
Се, як бачимо, досить натягнено, бо крім сього-досить побіжно висловленого побажання, переказаного через Коробку, більше ми не стрічаємося з такою мрією старого гетьмана, не кажучи вже, що благословеннє патріярше зовсім не те що коронація на царство. “Посуд з св. миром” привезений антиохійським патріярхом в дарунку Хмелеві (вище с. 987) зовсім не означав, що се миро призначалось на коронацію гетьмана-як припускає Липинський тому що мовляв “йначе патріярхові не було чого його самому святити і з собою везти” (с. 118). Щорічне вареннє мира підчас великого посту якраз було функцією патріярха, і Паїсій віз миро на дарунку і роздавав при всякій нагоді зовсім не для коронаційних цілей, а тому що миром в православній церкві мажеться кожен християнин при хрещенню. Тому не тільки цареві, але й патр. Никонові і московським боярам Паїсій роздає “посуди з миром” “старим”, звареним раніш і “новим”-тим що він зварив по дорозі в Молдавії великим постом 1654 р. (кн. III ст. 10 і 31). Теорію гетьманського монархизму розвинену Липинським в останній праці і викриту ним у Хмельницького від самих початків його гетьманства взагалі вважаю невдалим винаходом, навіяним політичними тенденціями останніх літ.
6) Один опублікований Цертелевим-Опытъ собранія старинныхъ малороссійскихь пЂсней, передрукований в II збірнику Максимовича, і звідти у Антоновича і Драгоманова. Другий опублікував Метлинський, Южнорусскія народныя пЂсни, з зазначеннєм, що записано сей текст від Андрія Шута, себто в 1850-х р. р., тим часом як тексти Цертелева походять з другого десятиліття XIX в.-див. К. Грущевської Укр. Нар. Думи, (вступної розвідки с. 20 і 53). Але старша запись, як показує дальше порівняннє-явно фраґментарна. Тому, очевидно, і Антонович-Драгоманов поставили на першім місці текст Метлинського.
7) В друкованім паради.
8) Тут недорічна вставка-антиціпація фрази що належить до дальшого: “стали у раді як малії діти”, я її поминаю і реставрую фразу.
9) Образ вичікування гетьмана в паралельнім тексті Метлинського виглядає як lосus соmmunis і не належить до первісної редакції думи: гетьман же скликав козаків до резіденції. Але козацький поклін гетьманові мабуть належить до початкової редакції.
10) В друк. козака.
11) Сі два рядки в записи Метлинського стоять вище, після слів: Собі гетьмана настановляйте; я їx переставив, бо думаю, що вони належать сюди.
12) Сі десять рядків в тій чи иншій формі мусіли бути в первісній редакції.
13) Рекомендація з боку Хмельницького Виговського як першого кандидата теж льогічно майже необхідна. Але характеристика, дана козаками йому, надихана пізнішою аґітацією проти нього і належить мабуть до третьої верстви-тої редакції, що описувала реституцію Юрася.
14) Сей реєстр імен завсіди здавався мені крайнє сумнівним, і викликав підозріннє, що сей текст не був записаний самим Цертелевим (що в підроблюванню чи прикрашуванню дум цілком непомічений), а дістався до його рук уже в препарованім виді. Антін Волочай-се очевидна пара до Филона Чичая. Чичай (Чичилей-Джалалий) може бути автентичним, як автентичний мабуть Грицько Костир. В пари їм мабуть додані препараторами Антін Волочай і Мартин Пушкар: Антін Жданович і Пушкар особи історично більш відомі, і їх скорше могли додати аматори другого десятиліття XIX в. Грицько Костир Миргородський-дуже характеристична комбінація “наказного гетьмана Костирського” з “Грицьком миргородським” (Лісницьким): аматор би сього не втяв. Але першим іменем повинно було б бути імя Виговського, як у тексті Метлинського (припускаю, що Шутові його не вложили в уста).
15) Еврах-Евграх, замісць Юрася.
16) Ся частина-прозаїчне переповідженнє, як показують вставки “каже”, “говорять”. Тому нема чого й розбивати її на вірші.
17) Я розгляну їx далі і в наступнім томі.
