Таємниця двох океанів - Адамов Григорий Борисович (прочитать книгу txt) 📗
Попереду Павлик ледь розрізняв невеликий плавець — лише метрів у два довжиною і близько метра висотою, — який смішно стирчав догори, як свиняче вухо, посередині між спиною і черевом. Павлик знав, що там, біля цих плавців, були маленькі бичачі очі кашалота, починалася його страхітлива голова і страшна паща.
Кашалот начебто занепокоївся. Рухи його величезного тіла під Павликом стали різкішими, рвучкішими, могутній хвіст почав працювати з новою енергією, і зустрічний струмінь ударив Павлика з такою силою, що він ледве зміг пригнутися до спини кашалота і заховати голову за жировий горбом.
Акули не відставали. Чи вони відчули втому гіганта, чи надіялись на свою кількісну перевагу, а може ці глибоководні хижаки відрізняються в повадках від своїх родичок з поверхні, які ніколи не насмілюються нападати на кашалота, — але було видно, що переслідування триває з наростаючою наполегливістю.
Кашалот змінив положення. Він трохи підняв передню частину тіла, з головою, і по похилій лінії попрямував угору, працюючи хвостом, як величезним гвинтом. Може, йому час уже було подихати свіжим повітрям, хоч швидше за все він намагався уникнути нападу акул і вийти з цих небезпечних глибин.
Акули, мабуть, зрозуміли намір кашалота. В першу ж мить, коли він, вигнувшись, помчав до поверхні, одна з них, випливаючи з-під нього, трохи змінила напрям, перекинулась на спину і, стрибнувши, вчепилася в плавець під оком кашалота. Але в ту ж мить одним невловимим рухом велетень перекинувся, і акулу, яка висіла на плавці, занесло по інерції вперед, прямо в його розкриту пащу.
Мить — і жахливі щелепи зімкнулися, величезна акула була перерізана, як олівець, і обидві її половини повільно пішли на дно. В ту ж мить друга акула випадково потрапила під удар хвоста і з переламаним хребтом, зігнувшись, як зламана лялька, також почала опускатися на дно.
Цих двох жертв було досить, щоб відвернути увагу всього табуна. Зажерливі хижачки негайно накинулися на тіла своїх загиблих товаришок, які ще звивалися.
Кашалот тим часом швидко йшов на поверхню з прилиплим до нього в страху Павликом.
Ставало все видніше і видніше. Зненацька розсунулись, розгорнулися води, і двома могутніми ударами хвоста кашалот піднявся, як величезна чорна свічка, майже на дві третини своєї довжини над поверхнею.
На коротку мить Павликова голова з'явилася над хвилями, здійнятими кашалотом, і зараз же заховалася під водою. Але й цього було досить, щоб побачити навколо на поверхні кілька фонтанів, характерних для кашалотів, дві шлюпки з людьми на воді і невеликий пароплав під парами, що йшов саме в напрямі до Павлика.
Кашалот лежав майже нерухомо на поверхні, випускаючи не наверх, як усі кити, а вперед і вбік фонтани розпиленої води і пари, немов високе білосніжне страусове пір'я. Мабуть, він дуже втомився, хотів відпочити й набратися сил. Павликів шолом ледве піднімався над водою, і з серцем, що швидко билося, хлопчик повернув голову і краєчком ока подивився назад.
Пароплав, зменшивши хід, обережно наближався. Павлик помітив на його носі гарпунну гармату.
Тут, на поверхні океану, Павлик вперше зміг нарешті обдивитися і зрозуміти своє незвичайне становище на кашалоті. Роздивившись, він вигукнув від здивування.
Тепер Павликові стало зрозуміло, яким чином він так міцно тримався на кашалоті. Невеликий уламок гарпуна, що стримів у боці кашалота, проскочив у кільце, на якому висіли біля пояса піхви загубленого в боротьбі з восьминогом кортика. Гарпун так щільно увійшов у кільце, що навіть величезний опір води під час божевільного руху кашалота вперед не міг зірвати Павлика з місця. Так само лише зараз Павлик помітив, що кришка від щита управління на поясі звисала, відкривши всі кнопки і важільки, якими керувалися механізми і апарати скафандра. Мабуть, Павлик, ще перебуваючи в трюмі каравели, від нетерпіння вганяв кортик не туди, куди треба було, і ненароком натиснув кнопку від кришки. Вона впала вниз, відкривши щиток управління. Машинально закривши тепер кришку, Павлик зараз же забув про неї, зацікавлений спостереженням за всім тим, що робиться на поверхні океану. Оглянувшись, він побачив, що пароплав продовжує нечутно підходити до кашалота і що на його носі, біля гарпунної гармати, люди бігають, готуючись, мабуть, до пострілу.
Павлик завмер, затамувавши подих.
Зараз буде постріл. Кашалот буде вбитий, його, Павлика, здіймуть… «Звідки ти, хлопчику? Ах, з радянського підводного човна «Піонер»? Цікаво… Який чудовий скафандр на тобі! Покажи, покажи…» Вони його знімуть… «Павлику, це зрада! Це підлість». Так скаже капітан і всі… Всі так скажуть… Але що можна зробити? Кашалот втомився — він відпочиває, він спить, він не підозріває про небезпеку. Відчепитися від кашалота? Лишитися одному? Але що він робитиме в глибинах без світла, без зброї, без механізмів? Він загине! Краще з кашалотом разом: він його вже. двічі врятував. Тільки не віддавати скафандр, не видавати…
— А-а-ах!
Не думаючи, не розмірковуючи, Павлик голосно вигукнув і з усієї сили ударив кулаком по уламкові гарпуна, на якому висів.
Кашалот здригнувся, метнувся вбік і, високо піднявши хвіст, вдарив ним плазом по воді з такою силою і громом, що здавалось, десь поряд, над вухом, розітнувся оглушливий залп з кількох гармат. В наступну мить, збожеволівши від болю, велетенська тварина швидко пірнула в глибину, піднявши над водою вертикально хвіст і задню частину тіла разом з Павликом, який висів на ній.
В якомусь заціпенінні, майже непритомний, Павлик лежав на боці кашалота, сховавши голову за жировим горбом.
Остання, може єдина можливість порятунку зникла! Він, Павлик, сам відмовився від неї, сам утік від неї. Куди мчить зараз сповнений люті кашалот? Скільки може ще він, Павлик, триматися на ньому? Чи надовго вистачить йому повітря в балоні скафандра? А їжа?
Думка про їжу несподівано нагадала Павликові, що він голодний. Перед виходом з підводного човна він смачно і добре поснідав, але з того часу минуло, мабуть, уже годин вісім, його термос повний гарячої кави. Треба розтягти цей запас на якнайбільший час. Він зробить лише три-чотири ковтки, не більше. Треба економити.
Кашалот стрімко мчав на невеликій глибині. Він ще не заспокоївся і рухався різкими рвучкими стрибками, глибоко підгинаючи під себе величезний хвіст, з силою підкидаючи його вгору. Було досить видно, як буває видно вдень в Саргассовому морі на глибині ста — ста двадцяти метрів: стояли світлі яскравозелені сутінки.
Павлик відкрив кришку на щитку управління, перевів і натиснув кнопку від термосного апарата. Зараз же він відчув на губах дотик круглого і гладенького кінчика трубки. Павлик з насолодою зробив кілька ковтків.
Ставлячи на місце кнопку від термоса, Павлик раптом застиг з відкритим ротом. Яка непростима дурість! Адже
він викликав радіостанцію «Піонера», а тимчасом його власний радіоапарат настроєний на хвилі зоолога, Скво-решні і Марата. Адже він лише з ними підтримував розмову біля затонулого іспанського корабля! Як він це випустив з уваги! Як він міг забути і викликати підводний човен, не настроївшись на хвилю його радіостанції?!
Тремтячими руками Павлик пошарив по щитку управління — раз… потім ще раз… важілька від радіоапарата не було на місці. Надзвичайно схвильований, Павлик зігнувся і спробував розглянути все, що знаходиться на щитку. Але світло, нібито досить яскраве, виявилося обманливим: нічого не можна було розрізнити на відстані півметра від щитка.
«Куди ж все-таки подівся важільок? Невже зламаний і зірваний з місця? Як? Коли? Восьминог… Так, так, звісно… Це він».
Павлик поволі проводив металевим пальцем по пустому місцю між важільком від гвинта і кнопкою освітлювального ліхтаря. Раптом серце завмерло. Стерже-ньок, на якому трималася кнопка, був зігнутий, і кнопка притиснута до щитка між позиціями «вкл» і «викл». Може, тільки цьому і не горить ліхтар? Павлик почав обережно відгинати і вирівнювати кнопку. Потім ще з більшою обережністю почав переводити ЇЇ по вирізній щілині на позицію «вкл».
