Адепт - Ешкилев Владимир (читать книги бесплатно полностью без регистрации сокращений txt) 📗
Доки він співав гімн, вода досягла півдіаметра отвору і Габір-Ратибор почув у кам'яній товщі контрфорсу глухий скрегіт, немов запрацював давній потужний механізм, розбуджений виром вод.
Кричали птахи, хлюпотіла вода і час-від-часу з-під гранітних блоків просотувався звук надії — скрегіт. Ратибор чекав; так чекає виплекану здобич мисливець, так містик завмирає у передчутті Об'явлення, так наступник трону вислуховує цинічну формулу наступництва; король помер, хай живе король! Учневі Мелхиседека здавалося, що сюди, в запустіння Харра, прийшов з астральних кресів безсмертний дух мудрого сина Левія, що стоять обіруч нього стовпами Завіту Єремія і Варух, і сотні Обраних, що передали Обраність свою в заступництво майбутнім вікам…
Скрегіт став ритмічним — здавалось, у підземеллі святилища оберталось водяне колесо. Але ззовні нічого не змінилося. Ратибор зрозумів: механізм, що відкриває таємницю храму, готовий до дії — Час Виповнення прийшов, — але відкриває схованку таємничий ключ. І ключ цей — друге слово «кадеш».
«„Кадеш“ — це оаза, де Мойсей видобував зі скелі воду», — згадав він слова Антонія. — «Знак „кадешу“ — вода зі скелі», — вирішив Ратибор і ввійшов у браму-трапецію. Від хвилювання він не відразу опорядився з кресалом: кремінь вломився на залізній штабці. З п'ятого чи шостого разу просушений мох всмоктав червону іскру і спалахнуло полум'я. Він запалив — смолоскип — найбільший із трьох прилаштованих і рушив уздовж західної стіни вітальної зали, прислухаючися: чи не дзюрчить струмок «зі скелі».
Тисячолітня суха тиша панувала у храмі богині Кадеш. Учень Мелхиседека обстежив вітальну залу, кімнати священних блудниць, залу підношень, кімнату верховного жерця — знаку не було. У вівтарі Ратибор почув шум води. Звук линув з-під підлоги.
Сповідник Шехіни спробував відсунути жертовник — чорний базальтовий куб з рельєфами-лотосами на гранях. Але важка брила навіть не ворухнулась. Тоді Габір оглянув плити підлоги. Від жертовника через дві плити тягнулась видовбана у граніті ринва/ Колись цим жолобом від вівтаря відводилась кров жертв. Вона впадала у бронзову лійку.
— Дивно, що грабіжники не витягли її з підлоги, — прошепотів шукач. — В лійці не менш, ніж двадцять сиклів зеленої бронзи.
Він спробував був відділити лійку від гранітної плити: сталевим лікарським гачком зачепив її за край і потягнув до себе. Але лійка не піддалася. Ратибор наблизив смолоскип до бронзового кола і побачив на обідку лійки знак Трапеції. На плиті, в яку вмонтували лійку, був напис: «Кадеш, безсмертна богиня». Ієрогліфи оточували обідок лійки, і знак трапеції впирався у рискувату диграму «безсмертна».
Ратибор відчув, що нова загадка святилища перевищує його Розуміння Прихованого. «Обраність моя вбога і вміння мої щербаті недосвідченістю», — бідкався він сам до себе і просив дух Мелхиседека постати з вічного буття у минуще. Шехіною і Тіккуном він заклинав Світлі Сили Буття прийти на допомогу шукачеві при останньому кроці пошуків.
І відчув він себе порожнім у Час Наповнення.
Засичав і погас смолоскип. Темрява огорнула вівтар Кадеш. Учень Мелхиседека думав про таємниці знаків безсмертної богині. «В історії з заповітом Єремії, — міркував він, — є щось незрозуміле. Чому нащадок Обраності пророка Варуха, сина Нірії, сховав твір найвірнішого зі слуг Єдиного у храмі поганської єгипетської богині? Чому медальйони Обраних прикрашені знаком хтивої Кадеш?..»
Він запалив другий смолоскип і проспівав закляття Білого Озера:
Закляття відбилося від гранітних площин вівтарної кімнати невиразними незліченними лунами. Ратибор стояв на колінах, притуливши розпечене безпорадністю чоло до холодного каменя жертовника. І Світлі Сили, знаки яких шляхетні й приховані від порожньої цікавості, влили у відступаючу волю шукача бажання поглянути на медальйон.
Він зняв з шиї, підніс до смолоскипа і роздивився з обох боків. І побачив, що Трапеція на аверсі співпадає меншою лінією з другим словом «кадеш» на реверсі.
Так Істина відкрилася йому.
Він зачепив гачком виступ на обідку лійки і повернув її на півоберта, так, що Трапеція тепер стала поряд з ієрогліфом «кадеш» на гранітній плиті.
У глибині підземелля, під плитами, щось клацнуло. Заскреготали приховані важелі та колеса і чорна брила жертовника поволі почала заглиблюватись у стіну вівтаря. Полоззя, на які вона опиралася, скреготали, розмелюючи пісок у жолобах; під жертовником відкривався квадратний лаз у підземну схованку.
Ратибор поклав руку на груди і заспівав у радісному і світлому полегшенні. Його пісня не мала слів; можливо, вона складалася з Чисел, що відокремлюють сущі речі; можливо, в цій пісні були тільки довгі голосні звуки — щастя не потребує обмеженості приголосних. Але радість його була передчасною.
Чорний куб жертовника відкрив ледь третину квадратного лазу, коли у підземеллі загуркотіло. Це був гуркіт обвалу, нищення, руйнування — і жертовник зупинився. Тисячолітній механізм не встояв проти часу; слуга вмерлої богині, він пережив володарку, але виповнив своє призначення лише на третину. Мудрі люди кажуть, що третина від омріяного і є сущим Світу.
Ратибор підбіг до чорної брили, спробував підштовхнути її, підважити мечем — смішним був він, слабий та смертний серед безсилля храму Кадеш, серед мовчання вмерлої величі.
Він оглянув лаз і зрозумів, що, знявши одяг, зможе пролізти у схованку. Роздягнувся і відчув жахливий холод, що панував у вівтарі. Запаливши останній смолоскип, він кинув його в отвір.
Смолоскип упав у воду, але перш ніж він погас, учень Мелхиседека встиг побачити величезних болотяних гадюк, що звивалися у мулистому потопі.
Голий та тремтячий, він зрозумів: у цю ніч схованка неприступна для нього…
Розділ 4
(включає в себе основну частину п'ятого видіння і видіння восьме)
Увесь жовтень Ратибор хворів. Знесилюючий кашель роздирав йому горлянку, єгипетська спека залізла у голову і смажила мозок на повільному вологому полум'ї. Астерій готував ліки, купляв їжу, відганяв диких псів від очеретяної хижі.
28 жовтня 885 року учень Мелхиседека вперше за три тижні вийшов на берег Нілу. Хвороба відступила і він почав готуватись до нової експедиції в ущелину Харра. Астерія він вирішив узяти з собою. Витратив останні статери, що були зашиті у поясі з часів перебування в Ітхелі, і придбав панцир з волячої шкіри, такі ж чоботи та рукавиці. Тепер він міг стати на прю зі зміями підземелля. Коваль селища Зель зробив для нього залізне кайло. Селищем пробігли чутка, що Габір знайшов в ущелині гробницю фараона з купою золота всередині. Місцеві розбишаки обстежили храм Кадеш, але напіввідкритого лазу, що його Ратибор завалив гранітною плитою, не побачили.
У ніч на 4 листопада розбійники оточили хижу Мелхиседекового учня і підпалили її. Якби за кільки годин до того Ратибор і Астерій не рушили в ущелину, їхні душі полинули б до Оселі Єдиного з полум'я і злоби нікчемних захланців, безмежно далеких від шляхів і турбот Обраності…
Світанковий срібний конус уже вп'явся в сіро-фіолетове небо над чорними скелями Харра, коли Ратибор з Астерієм дістались овальної долини. Їхні ноги були по коліна вимащені у розкислому мулі; тужливе виття шакалів огортало їх недобрим передчуттям; двічі поблизу них падали уламки скелі, і не змогли вони визначити — чи впали ці брили, спрямовані злою людиною, чи істоти позасущого відвертали мандрівників від незнаної загрози попереду.
