Країна Моксель, або Московія. Книга 1 - Білінський Володимир Броніславович (читать полные книги онлайн бесплатно txt) 📗
Брехня очевидна. Та що вдієш, облуду запущено, і великоросам від неї важко відмовитися.
Повернімося в 1246 рік. Ярослав Всеволодович і бояри з веління Батия та за законами Імперії вирушили в Каракорум, аби «схилити шию» перед новим великим ханом. У той час усі управителі улусів з'їжджалися в столицю Імперії Каракорум, бо прямим нащадкам Чингісидів і полководцям слід було обрати великого хана.
До кінця літа 1246 року великим ханом був обраний Гуюк, онук Чингісхана.
Не описуватиму торжества, що відбулося у столиці Каракорум. Скажу тільки, що суздальський князь брав у ньому участь, стояв у юрбі біля огорожі «Великої Юрти». Князі втягувалися в життя Імперії, запозичували звички і традиції.
Є історичний свідок, який залишив щоденники, побувавши в 1246–1247 рокаху татаро-монгольській Імперії — у Батия в Сараї та у великого хана в Каракорумі. Це відомий нам посланець Папського престолу Плано Карпіні. Його свідчення унікальні, безцінні для нащадків. От що повідав Іоанн де Плано Карпіні:
«У той же час помер Ярослав, який був великим князем… Він щойно був запрошений до матері Імператора, та… дала йому їсти і пити з власної руки; він повернувся у своє приміщення, одразу занедужав і помер, через сім днів, а все тіло його дивним чином посиніло» [8, с. 57].
Великоросійські «байкарі історії» стверджують, мовляв, князь лише «занедужав» у Каракорумі, а вмер у дорозі. Але подібні фокуси ми вміємо розрізняти, і знаємо, навіщо вони підкидалися в історію.
Звертаю увагу на події, що передували 1246 року. Під час походу в Європу (1240–1242 роки) Батий посварився з Гуюком, який був у його підпорядкуванні; відсторонив його від командування корпусом і відправив до батька. Аналогічно він учинив і з іншим своїм двоюрідним братом — Бурі.
Послухаймо професора Л. М. Гумільова:
«Під час походу Батий посварився зі своїми двоюрідними братами, Іуюком, сином самого верховного хана Угедея, і Бурі, сином великого хоронителя Яси Чагатая. Батьки стали на бік Батия і покарали опалою своїх синків, які зарвалися, але коли помер у 1241 р. Угедей і влада потрапила до рук матері Гуюка, Ханші Туракіни, дружини (корпуси. — В. Б.) Гуюка і Бурі були відкликані…» [18, с. 284].
Дуже цікаво і важливо, що на курултаї з нагоди обрання верховного хана, який відбувся восени 1246 року, не був присутній особисто хан Батий. Він знав, що загрожувало йому в Каракорумі. На Батия там чекала смерть. Усіх супротивників хана належало знищити, згідно з Ясою (законами Чингісхана).
Ось що про це розповів Плано Карпіні:
«Там вони розділилися, і мати Імператора пішла в один бік, а Імператор в інший, для організації суду. Була схоплена тітка нинішнього імператора, яка отруїла його батька в той час, коли їхнє військо було в Угорщині, звідки внаслідок цього повернулося назад військо, що було у згаданих країнах. Над нею й дуже багатьма іншими було вчинено суд, і вони були вбиті» [8, с. 56–57].
Отруївши князя Ярослава, великий хан таким чином висловив ненависть, яку відчував до Батия за своє приниження. Суздальський князь Ярослав став лише пішаком у протистоянні між Гуюком і Батиєм.
Продовжимо виклад подій:
«У 1247 році великим князем володимирським став Святослав Всеволодович, молодший брат Ярослава… Олександру (Невському. — В. Б.)… дісталася… Твер. Але наприкінці того ж року (1247 рік) Олександр і його брат Андрій вирушили до Батия… Від Батия обидва брати поїхали в Каракорум, звідки повернулися на Русь («байкарі історії» без докору совісті землі племен Моксель називають Руссю. — В. Б.) лише наприкінці 1249 року» [2, № 11, с. 29].
У цій цитаті два факти — правда, інші — звична брехня. Справді, в 1247 році Батий видав ярлик на володимирський престол молодшому братові Ярослава — Святославу. І справді брати Андрій і Олександр, сини Ярослава, «затрималися» в Орді до кінця 1249 року. Але зовсім з іншої причини. Вирушити в Каракорум без дозволу Батия ніхто не смів. Звичайний російський міф!
Російські історики намагалися довести, що брати Андрій і Олександр були незадоволені отриманими уділами й вирушили наприкінці 1247 року в ставку Батия сперечатися з дядьком за великокнязівський престол. Я не знаю, були задоволені чи ні брати отриманими наділами. Це для нас не так і важливо. Неправомірна сама постановка питання про поїздку заради великокнязівського престолу. В поїздці до Батия, а не в Каракорум, зовсім інший мотив, та й учасників було не двоє, а — один. Другий із братів, як ми пам'ятаємо, сидів у Батия в заручниках ще з 1238 року.
Отже, який незаперечний історичний факт «обгорнули» міфами російські «байкарі історії»?
Як побачимо далі, це був факт перебування старшого сина Ярослава в аманатах (заручниках) у хана Батия. Надто вже не хотілося великоросійським правителям розповідати нащадкам і людству правду про те.
Повернімося до тих далеких часів.
До кінця 1247 року різко загострилося протистояння двох блоків Імперії Чингісидів, що групувалися довкола Батия й Мунке (по-іншому — Менту) — з одного боку, Гуюком і Бурі — з іншого. Це не вигадки дослідників. Ні! Про ці події повідав особисто Рубрук:
«Усе ж тут я розповім вам, що сталося з родичами Кен-хана (хана Гуюка. — В. Б.), його сином і жонами. По смерті Кен-хана Батий побажав, щоб Мангу (Менгу, Мунке, те саме. — В. Б.) був ханом. Про смерть самого Кена я не міг довідатися нічого достовірного. Брат Андрій (священик, який жив у Каракорумі. — В. Б.) говорив мені, що Кен (Гуюк. — В. Б.) помер від одного лікарського засобу, який дали йому, і підозрював, що цей засіб наказав приготувати Батий. Однак я чув інше. Саме Кен особисто покликав Батия, щоб той прийшов поклонитися йому (ще одне свідчення, що Батий не був присутній на курултаї при обранні Гуюка великим ханом і не присягав йому 1246 року. — В. Б.), і Батий вирушив із великою пишністю. Однак він сам і його люди дуже побоювалися, і він послав уперед свого брата на ім'я Стикана, який, прибувши до Кена (Гукжа. — В. Б.), повинен був подати йому чашу за столом, але в цей час виникла сварка між ними, і вони вбили один одного. Вдова цього Стикана затримала нас на один день, просячи ввійти в її дім і благословити її, тобто помолитися за неї. Отже, по смерті Кена (Гуюка. — В. Б.), був за бажанням Батия обраний Мангу…» [8, с. 113–114].
Ясна річ, готуючись до протистояння з Гуюком, Батий у 1247 році покликав до себе у ставку всіх удільних улусних намісників із дружинами (військом). Почалася жорстока сутичка Чингісидів за титул верховного хана, хоча восени 1246 року титул прибрав до рук Гуюк. Верховний хан Гуюк побажав розправитися зі своїм головним супротивником і кривдником — Батиєм. Він не забув свого приниження.
Ось як викладає ті далекі події історик Л. М. Гумільов: «Гуюк став на чолі стотисячного війська… Сини загиблого (Ярослава. — В. Б.), Олександр Невський і Андрій… активно підтримали Бату, який у 1248 р. мав… можливість виступити походом на схід проти великого хана. Гуюк рушив йому назустріч, але по дорозі помер за нез'ясованих обставин» [18, с. 173].
Як бачимо, протистояння між Батиєм і Гуюком справді було.
Не варто всерйоз сприймати чергову порцію «доважку брехні» про паритетну взаємодію хана Батия із синами отруєного князя Ярослава. Це черговий міф-бажання. Суздальські князі не могли зібрати в 1247 році значні військові сили. Та й були в ті роки вони лише холуями татаро-монгольської знаті. Але сам факт їхньої військової участі на боці Батия свідчить багато про що: уже в ті роки суздальські князівства-улуси включилися в активне життя Імперії, до якої ввійшли після 1238 року.
Якщо ж вести мову про військову силу Батия, то варто пам'ятати, що до складу Джучі-улуса входили народи від Іртиша до Карпат, і Батию нескладно було закликати «на свій бік» війська.
Великоросійські «творці історії» намагалися уникати згадок про участь суздальських дружин у внутрішньо-імперських чварах. Намагалися переконати читачів, що суздальські, а пізніше московські князі залишалися поза татаро-монгольською державою. Однак це — чергова вигадка. Князі племен мокші, мурому, весі, мері, мещери та інших, яким пізніше великороси приписали назву «Ростовсько-суздальська земля», на сотні років стали молодшими родичами у новій своїй батьківщині — Золотій Орді. Взявши ж участь у військовому поході Батия, Андрій і Олександр, так званий Невський, опинилися в тій «грі» на боці переможця, що й визначило їхню подальшу долю. Інакше були б знищені, як знищили 1251 року всіх прихильників Гуюка.
