Повії теж виходять заміж - Кононенко Евгения (е книги txt) 📗
Я завжди мріяв зустріти таку жінку, як ти…
Олеся повернулася в Київ до холоду й дощу з мокрим снігом. Добре, що мало хто з друзів знав, куди вона їздила. Їй не хотілось ні розповідей, ні запитань: а що ти вирішила?
Невже ти втратиш такий шанс? Вона ходила великими порожніми кімнатами свого помешкання, іноді сідала за рояль і не розуміла, чи сумує вона за Жан-Марком, чи між ними прірва, якої не подолати. А Жан-Марк зник. Не було ні листів, ні телефонних дзвінків. Може, воно й на ліпше, думала Олеся, але Жан-Марк все одно не озивався і вона почала сумувати.
Спочатку ледь-ледь, а потім затужила нестерпно. Навіть тоді, вічність тому, коли вони розлучилися з Іваном, здається, не було так тяжко. Чому, чому їй так не таланить? Вона згадала своє друге кохання, художника і поета Володю. Це теж було дуже давно. Батьки поїхали на курорт, щоб дати змогу своїй двадцятишестилітній дитині вияснити стосунки з бездомною творчою людиною. З Володею Олесю бачили всі родичі й друзі. Так нестерпно було пояснювати кожному з них, що той дивакуватий, але непересічний бородатий парубок, як виявилось, перебував на обліку в психоневрологічному диспансері… – І в чому ж це у нього виявлялося, Олесю, – не вгамовувалися численні тітоньки й кузини, подруги і їхні мами…
Але Володя теж у минулому. Як і Іван. А де Жан-Марк?
Що сталося між ними? Він так довго тримав її руки в своїх в аеропорту. Її валізи вже зникли наприкінці чорного конвеєра, пора було проходити паспортний контроль, а вони ніяк не могли розпрощатися: вона на стільці, він на колінах перед нею. Їй було ніяково, але ніхто на них не звертав уваги: кожен мав свої турботи. Олеся вже надіслала у безвість два листи.
Паризький телефон мовчав. Олеся написала третього…
«Ти пам'ятаєш, як писав мені навесні: якщо ні, то поясни чому. Тепер я хочу знати, що було не так. Зі мною все гаразд. У нас сніг і мороз, тільки немає звісток від тебе…» І Жан-Марк озвався. Він зателефонував, але Олеся нічого не розуміла. Якісь неприємності, щось не так із готівкою, щось не так із рахунками. ОК, – простогнав Жан-Марк, – я напишу, чекай листа.
Олеся бігала до поштової скриньки по декілька разів на день. Конверт з'явився через два тижні – вже почалася передріздвяна суєта, пошта не могла впоратися з гімалаями привітань. Але ось він, цей грудневий лист, у який засмучений Жан-Марк навіть не поклав різдвяної поштівки. Отже, як він вже пояснив Олесі, він працював з готівкою. І тоді, як її провів, поїхав знову до однієї з тих ваших країн. Його зупинили на митниці і одразу знайшли ті гроші, звісно. Відібрали, а заодно й дозвіл – йому швидко довели, що дозвіл був фальшивим.
Очевидно, ті, хто давали йому ту готівку, самі й повідомили митницю. Тепер його інші рахунки заарештовані, поки він не розрахується з тим. Ти бачиш, це значно серйозніше, ніж смерть старого батька. Кохання сильніше за смерть. Але гроші сильніші за кохання. Не знаю, не знаю, що буде далі. Не вагаючись, продав би свій дім у Вуароні, але на жаль, його іншим власником є ще й син покійної дружини покійного батька від першого шлюбу, з яким не домовишся. Слава Богу, пощастило здати в суборенду квартиру поблизу Пале-Рояль, тому поки маю гроші на їжу. Зараз мешкаю у маленькій кімнатці на Монпарнасі. Мені здається, що це та сама, де багато років тому жив мій дід…
Олеся подзвонила Яні. Так, вони з Роже в курсі, що у ЖанМарка проблеми. Роже багато разів говорив йому, що не варто цим займатись, але Жан-Марк хотів швидких грошей, ну от і має. Кілька разів у нього таке виходило, поки… поки не витяг пікову даму. Але ти ще молода, Олесю, я можу дати твою адресу колезі Роже, це, звичайно, не той мармелад, але … як там, до речі, у вас? Опалення є? А гаряча вода? Отож бо й воно. Який твій поштовий індекс, Олесю?
Замість того, щоб давати свою адресу, Олеся попросила координати Жан-Марка на Монпарнасі. Яна покликала Роже, який знав його мобільний телефон. Олеся почула, як вони перелаялись: не всі такі, як ти, хто любить французів тільки за гроші. Ой, були б ті гроші, відповіла Яна. Роже продиктував Олесі номер, а також висловив припущення щодо суми, яка б врятувала Жан-Марка. Олеся набрала ЖанМарка.
- Я передзвоню тобі, – відразу кинув він і тут же передзвонив, – не вистачало, щоб ти мені телефонувала за свої. Я сиджу у кафе, де колись бував Модільяні. Ти ж знаєш, у Парижі бережуть історичну пам'ять. Ти пам'ятаєш мою квартиру в Пале-Роялі? Ти би бачила, де я зараз! С'est tres exotique.
- Ти п'яний, Жан-Марку?
- Трішки. Скоро Різдво. У нас сніг.
- Я дістану гроші, ти мене чуєш?
- Де ти їх візьмеш? У національному бюджеті вашої країни?
- Дзвони мені. Не зникай. І не впадай у відчай.
Олеся знайшла візитівку Івана. В офісі його не було, і вона подзвонила додому. Жінка довго розпитувала Олесю, хто вона така і в яких стосунках з Іваном. Так тобі й треба, – зловтішно подумала Олеся і, назвавшись подругою юності, залишила свій хатній телефон. Увечері Іван передзвонив.
- Скільки може коштувати моя квартира?
- Як мінімум… – Іван назвав суму, вдвічі більшу, ніж…
Але ти добре подумала? Ти такого собі більше не купиш. Це вже перевірено.
- Я більше не можу тут.
- Я тебе розумію.
Далі все закрутилося, як карусель. Шкода, Новий рік зупинив справи, і Олеся сіла перебирати домашній скарб.
Старі мамині речі… старі батькові речі… посуд… ложки, ножі, виделки… давні фотокартки… рояль… Куди це все? Чи варте кохання цього всього? Але… як писав її давній коханий поет Володя, Світ тримається на божевіллі, Як задурене світло в імлі На гіркому ламкому гіллі, Як той дух у слабкому тілі…
- Як ти хочеш, – готівкою, чи через банк, – запитував Іван.
- Тільки через банк.
- Тоді буде повільніше. Ти все, назавжди?
Олеся не зрозуміла.
- Якщо ні, давай я тобі куплю маленьку квартирку на лівому березі. А то на яку адресу ти відкриєш рахунок?
- А треба адресу?
- Добре, що ти зустріла мене! А то хто б тобі усе це зробив? І ось нарешті після численних підписів, зроблених у присутності численних осіб у численних офісах Олеся отримала кредитну картку і в темряві повернулася до свого нового дому. Притулилась обличчям до темного скла. Стіни затремтіли від зимового вітру, і Олеся подумала, про ЖанМарка – як він там у своїй кімнатці на Монпарнасі? Роже і Яна на Новий рік були у Парижі, бачили Жан-Марка. Роже дав Олесі його адресу, розповів, як дійти до того провулку від метро «Распай». На ранок Олеся пішла до туристичної аґенції, замовила туристичну візу. За три дні прийшла за квитком. Їй сказали, що візу зроблено через посольство Нідерландів, тому варто летіти через Амстердам. А там пересісти на інший літак або на потяг – теж дуже зручно і швидко. В аеропорту «Схіпл»
