Подвійні міражі - Шевченко Наталка (онлайн книги бесплатно полные txt) 📗
Я вас усіх ненавиджу.
Під стелею блимала підсліпувата лампочка, ось-ось перегорить, треба замінити. Темні круглі плями совалися підлогою, наче зграйка тарганів, а красиві, мереживні та різнокольорові, як у тесті Роршаха, танцювали у Влади перед очима. Клієнт зліз нарешті з неї і кинувся до ванни, прикриваючи кощавий зад брудним рожевим рушником.
Застидався, мабуть.
Влада також встала, загорнулася в темно-синій махровий халат, який лишився від Антона, і підійшла до вікна. Сутеніє, але трохи часу є. Можна спробувати знайти ще одного клієнта. Навіть вести сюди його не обов’язково, якщо, звісно, пощастить. Зараз літо, дехто надає перевагу любощам на природі.
Любощі. Ха-ха-ха.
— Гей, ти, — у щілині між дверми та одвірком з’явився розчервонілий писок чолов’яги. — А де в тебе ванна? Я маю на увазі, справжня, куди воду набирають.
— У мене між ніг, бовдуре, — спокійно відказала Влада. — Ховаю там, аби не поцупили. Немає в мене ванни. Є душовий піддон, і то за щастя, що свій, а не загальний. Під душем мийся.
— А. ну добре, то нічого. Я просто поніжитися хотів, розслабитися… удома все часу немає.
— Бідолашний, — ніжно мовила Влада. — Гаруєш, мабуть, без вихідних і прохідних.
— І без перерви на обід, — серйозно кивнув клієнт. — Буду за хвилинку.
І знову зник у дверях, а за мить із ванни донеслося потужне булькання води — душ у Влади був не менш шумним, аніж цей дядько. Але байдуже. Головне, що справний.
Влада потягнулася до дядькового портмоне. Ніколи не завадить зайвий раз перевірити платоспроможність. Зазвичай твердим правилом Влади було «гроші наперед», але цьому хлопу дуже вже не терпілося, а виглядав він пристойно. Ще й була можливість поцупити із гаманця кілька дрібних купюр «на чай», сподіваючись на те, що клієнт не помітить. Дуже рідко мужики звертали увагу на гроші, номіналом вищі від двадцятки. Це баби (а раніше в неї були і клієнтки-жінки) знали вміст гаманця до білої копійки.
Із розкритого портмоне випало фото. Невелике, складене удвоє; Влада підняла його і машинально розгорнула. З кольорового знімка посміхалася до неї гарненька жінка, уже в літах, але дуже породиста. На руках вона тримала синій «конверт», перевитий блакитними стрічками, і вся аж сяяла від щастя, стоячи на порозі, з усього видно, пологового будинку, в оточенні акушерок та втішених родичів. А за плечі жінку обнімав клієнт. Той, що зліз із проститутки дві хвилини тому.
У грудях у Влади похололо, руки затремтіли. Фотографія знову полетіла на підлогу. Влада нахилилася за нею, і тут чіпкі пальці зненацька вхопили дівчину за зап’ясток. Влада скрикнула.
— Ти що робиш?! Куди лізеш?! — голий, у цятках води клієнт аж вібрував від обурення, здавалося, ще мить — і краплі зі шкварчанням почнуть випаровуватися з розпеченої гнівом шкіри. — Не твоє — не лапай, курва така!
— Це твоя родина? — ледь ворушачи затерплим язиком, спитала Влада. Хоча навіщо? Вона й так знала відповідь. О Боже, Боже, ідіот! Вони всі ідіоти!
— Не твоє діло. Так. Це моя дружина, — швидко заговорив мужик, вхопивши фото і похапцем пхаючи його назад до портмоне. — І мій син. Пізня дитина, нам уже за сорок… нам обом. А йому три місяці. Ось твої гроші.
Він дістав із гаманця двадцять доларів і простягнув Владі. Вона не ворухнулася. Чоловіча рука із затиснутою між пальцями двадцяткою завмерла в повітрі.
— Поклади на підвіконня, — мовила дівчина після паузи. — І ще десятку не забудь.
— За що?
— За секс без презервативу, довбню. Як і домовлялися.
Чоловік гидко вишкірився.
— Так, авжеж. Але я передумав. Ти не варта тридцятки, шльондро. Ти, по честі, й двадцятки не варта.
— О, по честі, — Владу це насмішило до сліз. Збитий з пантелику клієнт стояв і витріщався на те, як вона регоче, не помітивши, що вже вкрився сиротами від холоду. — Ну, якщо ми вже про честь заговорили, і я знаю, що пошкодую про це, але… маєш жінку і дитину, то що ти тут забув, пурєдний мій?
— А тебе гребе? Знай собі підмахуй, коли скажуть! Я свою дружину поважаю! Вона груддю годує, і взагалі… як я можу зараз лізти до неї із цим?
— Та ніяк. Мушу тебе втішити за твою повагу — не лізь до жінки ще півроку. Доки результат аналізу на ВІЛ не прийде.
— ЩО? — мужик заходився було витиратися, та, почувши, що каже Влада, застиг, мов скам’янілий. — Ти про що говориш, СУКО?
— Про те, що ти дебіл. Платиш повії за трах без гандону і сподіваєшся на її порядність? Віриш в чудеса чи російську рулетку поважаєш?!
Потужний хук правицею перекинув Владу на підлогу, а потім удари посипалися один за одним — по ребрах, у груди, у живіт. Дівчина навіть не боронилася, не намагалася скрутитися калачиком, чи ще якось захиститися — лежала, розкинувши руки і ноги, як лялька-мотанка. Вона майже не відчувала болю. Боляче стане згодом.
— Курва, ну курва ж ти, — торочив клієнт, стрибаючи навколо Влади, як обпатране курча біля черв’яка, і все копав та копав її ногою під ребра. Решту слів, мабуть, розгубив від шоку. Влада плакала, не тому, що їй боліло, а від того, як нездало, ні за цапову душу занапастила усе своє життя.
— Заспокойся, — ледь вимовила вона крізь сльози. — Ти помився? То шуруй до ШВД. Скажи їм, що мав контакт із ВІЛ-інфікованою, дай хабара і тобі призначать антиретровірусну терапію. Профілактичну.
— Ах ти ж блядь! — ще удар, носаком в обличчя. Тріснув зуб, у писку з’явився мідний присмак крові. — Ти поради мені роздаєш! Попередити не могла, що заразна?! Не могла раніше попередити?!
— Я хотіла, — сльози все ще текли з очей, та від глузливої посмішки в куточках вуст виступила кров, і мужик злякано відсахнувся. — Але передумала.
Клієнт, як був голий, сів на підлогу, охопив коліна руками і також заплакав. Відчайдушно, зі схлипуваннями, сильно жаліючи себе.
— Чому, ну чому?! За що це мені? — раз у раз повторював він між схлипами. Питання було явно риторичним, то ж відповідати Влада не квапилася. За що це йому? За щасливий погляд дружини, заплямований зрадою… ні, не так, брудним дешевим перепихом, зрада припускає хоч якісь почуття. Чи за те, що вірить, ніби повага і статевий потяг є антагоністами? Чи за те, що він мудак? Хтозна…
— Я уб’ю тебе, уб’ю, — безпорадний, розтрощений, дядько підвівся і почав одягатися. З носа в нього текли соплі, рот кривився, як давньогрецької трагічної маски. В одну холошу бідолаха утрапив з третього разу, у другу — з четвертого. — Але не зараз, ні. Потім, коли вийдеш! Я спочатку тебе посаджу. За зумисне інфікування. Ні, я ж, може, ще не… за те, наразила на небезпеку! Ось! Піду до міліції! До дільничного! Господи, як я це вдома поясню?! Ти покійниця, паскудо!
Чоловік вискочив з її кімнати, немов наскіпидарений. Влада не піднімалася, не було сил. Вечір звівся нанівець. Про роботу годі й думати, доки синці не поблякнуть, а часу обмаль. Треба до завтра десь знайти бабки на дозу, плюс ще борг баризі висить, тут мінєтом не розплатишся, не цього разу. Чорт.
Ну хто її смикав за язика? Яке її діло до чужих дружин, їхніх дітей і до напівдурників, що грають проституток без гумки? Ще, не приведи Боже, розголос піде по гуртязі, якщо цей фраєр справді до ментів попхається, і тоді все. Пиши пропало. ВІЛ-позитивна для повії — це кінець. І хоч насправді трохи більше, аніж половина шльондр має ВІЛ за замовчанням, клієнтам подобається думати, що це не так. Що всі дівки бережуться самі, і партнерів бережуть, і до венерологів ходять регулярно, на обстеження, а, якщо заразяться, зразу ж перестають цим займатися, лікуються регулярно і безкоштовно, а у фіналі біжать до хоспісу помирати, високо піднімаючи коліна. Що тут скажеш? Срані фантасти.
У двері постукали, і Влада, забувши, що побита, усміхнулася, поморщилася від болю, але усміх із вуст не зник. Це Юрко, тільки він стукає до неї, мабуть, ще й дзвонив попередньо, та вона мобілку вимкнула, щоб під час роботи не відволікатися.
— Заходьте, — гукнула вона і помацала сумнівний зуб язиком. Ні, наче не зламаний, трохи хитається, та не випадає. — Відкрито!
