Звіробій - Купер Джеймс Фенимор (книга читать онлайн бесплатно без регистрации TXT) 📗
— Так, він покохав її, а вона покохала його, — вів далі Звіробій, по-дружньому і схвально глянувши на наївну дівчину. — А коли таке трапляється і старшини не заперечують, тоді молоду пару рідко вдається розлучити. Звісно, Чингачгук не міг забрати такий приз, не придбавши цілої купи ворогів, що також зазіхали на дівчину. Якийсь собі Терновий Шпичак, це коли сказати по-нашому, або Йокоммон, як його звуть індіяни, узяв це діло найближче до серця, і ми підозрюємо його руку в усьому, що сталося далі. Два місяці тому Уа-та-Уа пішла разом з батьком та матір'ю ловити лососів на Західні Ручаї, де, як відомо кожному, сила-силенна риби, і там дівчина раптом пропала.
Кілька тижнів ми нічого не знали про неї. Та ось днів десять тому гонець, який проходив через делаварські землі, приніс нам звістку, нібито Уа-та-Уа викрали в її батьків — ми ще не знаємо точно, але так гадаємо — спільники Тернового Шпичака. Тепер вона живе у ворожому племені, яке прийняло її до себе і збирається віддати заміж за молодого мінга. Гонець сказав, що мисливці цього племені мають намір пополювати в цій місцевості місяців зо два, перш ніж повернутися до себе в Канаду, і якщо ми теж подамося сюди, то, може, нам пощастить визволити дівчину.
— А вам яке діло до цього, Звіробою? — спитала Джудіт, виявляючи занепокоєння.
— Діло просте: все, що торкається мого друга, торкається і мене. Я прийшов сюди допомогти Чингачгукові й, коли пощастить, визволити дівчину. Мені це буде майже так само приємно, як коли б я визволив свою власну кохану.
— А де ж ваша кохана, Звіробою?
— Вона в лісі, Джудіт, спадає з гілля тихим дощем, вона росою осідає на шовкову траву, вона хмаринками пливе в небесній блакиті, вона пташками виспівує поміж дерев, вона в солодких джерельцях, звідки я вгамовую жагу, вона в усіх чудесних дарах природи!
— Ви хочете сказати, що досі ще ніколи не закохувалися в жінок і любили тільки полювання та вільне лісове життя?
— Саме так, саме так! Я білий і маю серце білого, отже, я не міг закохатися в червоношкіру дівчину, в якої серце і почуття її народу. Ні-ні, я ще не хворів на цю хворобу і сподіваюся, що буду здоровий принаймні до кінця війни. Справа Чингачгука й без того завдасть багато мороки, і зайвий клопіт зараз мені просто ні до чого.
— Дівчина, яка колись переможе „вас, Звіробою, завоює принаймні чесне серце, серце, що не знає зради й лукавства. А такій перемозі може позаздрити будь-яка жінка.
Коли Джудіт промовляла ці слова, її гарне лице ображено кривилося і гірка усмішка блукала на устах. Звіробій помітив зміну в настрої дівчини, і хоч він був не мастак угадувати таємниці жіночого серця, вроджена делікатність підказала йому, що краще змінити розмову.
До зустрічі з Чингачгуком залишалося ще багато часу, і Звіробій використав його на те, щоб вивчити всі засоби оборони та вжити додаткових заходів, які лише були йому під силу і яких гостро вимагала сама ситуація. Гаттер, з його великим досвідом, передбачив майже все, і мало що можна було вигадати в цьому напрямку. Але все-таки кілька дрібних вдосконалень спали на думку молодому мисливцеві, який з повним правом міг сказати, що вчився мистецтва прикордонних воєн з переказів та легенд народу, серед якого так довго жив. «Замок» стояв далеко від суші, і постріли з берега були не страшні. Щоправда, куля з мушкета дістала б сюди, але про точний приціл не могло бути й мови, і навіть Джудіт нехтувала небезпекою з цього боку.
Отже, поки наші друзі були господарями своєї фортеці, їм ніщо не загрожувало. Звичайно, нападники, якимось чином підпливши до «замку», могли підпалити його чи взяти штурмом або вдатися до іншої тактики, продиктованої індіянською хитрістю і підступництвом. Проти першої загрози — підпалу — Гаттер вжив усіх можливих запобіжних заходів, та й сам будинок, окрім луб'яної покрівлі, не так уже й легко б зайнявся. В підлозі, в різних місцях, було пороблено люки, і відра з мотузками завжди стояли напохваті. Коли б виникла пожежа, котрась із дівчат могла б легко загасити вогонь і не дати йому розгорітися. Джудіт, чудово знаючи оборонні плани свого батька й доволі смілива, щоб самій брати участь у їх здійсненні, ознайомила Звіробоя з усіма цими деталями і тим звільнила його від марного витрачання сил та часу на особисту перевірку.
Вдень нічого було боятися. Човни й «ковчег» стояли коло «замку», а більше на озері не було жодного судна. Правда, Звіробій знав, що ворог швидко міг спорудити пліт — при березі валялося вдосталь сухих повалених дерев. Отож, якби дикуни серйозно зважились напасти на «замок», їм було б не дуже важко знайти засоби пересування по воді. Знаменита американська сокира, це неперевершене знаряддя в руках лісоруба, ще не набула в ті часи великого поширення, і там, де йшлося про рубання дерев, її не міг замінити ніякий індіянський томагавк. І все-таки індіяни часто користувалися плотами на річках, могли б вони спорудити їх і тепер, аби, нехтуючи небезпекою, визнали за доцільне йти на відкритий штурм. Смерть одного з їхніх воїнів була достатньою причиною, щоб і підхльоснути їх, і спонукати до обережності. Але Звіробій схилявся до того, що сьогоднішня ніч буде критична. Тому юнак як ніколи бажав, щоб його друг могіканин був поруч нього. З тривогою і нетерпінням чекав він, коли сяде сонце.
Протягом дня мешканці «замку» всебічно продумали план оборони і скінчили потрібні для цього приготування. Джудіт була дуже пожвавлена; їй, видно, подобалося радитись про все з новим знайомим та давати йому свої поради. Байдужість до небезпеки, мужня відданість їй та її сестрі, простота в поводженні й щирість у почуттях, які виявляв юнак, швидко завоювали найглибші симпатії дівчини. Звіробоєві здавалося, що час тягнеться страшенно повільно, але Джудіт не помічала цього, і, коли сонце почало хилитися до лісистих верховин західних горбів, вона здивувалася, що день минув так скоро. Зате Гетті була зажурена й мовчазна. Вона ніколи не відзначалася балакучістю, і якщо випадком їй трохи розв'язувався язик, то тільки під впливом чогось надзвичайного, що збуджувало її немудру уяву. В цей пам'ятний день вона на кілька годин ніби зовсім оніміла. Тривога за батькову долю ніяк не позначилася на звичках обох сестер. А втім, вони й не боялися, що в полоні на нього чекає щось дуже страшне, і Гетті раз чи двічі висловила певність, що Гаттер зуміє вирватись на волю. Джудіт була не так оптимістично настроєна, але й вона сподівалась, що ірокези запропонують викупити бранців, коли впевняться, що ніякі військові хитрощі не допоможуть їм захопити «замок». Звіробій, одначе, сприймав усі ці гадки та сподівання як гарячкові дівочі химери. Він готувався до зустрічі ворога так ретельно і ставився до, того, що могло їх усіх спіткати, так серйозно, ніби й не чув отих легковажних пророкувань.
І ось настав час вирушати до місця побачення з могіканином, або делаваром, як здебільша називали Чингачгука. Звіробій загодя продумав план дій і докладно розтлумачив його сестрам, отож тепер усі троє дружно і з толком приступили до діла. Гетті перейшла в «ковчег», зв'язала докупи два човники і, сівши в один з них, повеслувала до якоїсь подоби воріт у палісаді, що оточував будівлю. Загнавши обидва човники під будинок, вона припнула їх там до ланцюгів, пропущених поміж колод у підлозі. Палісад складався із стовбурів дерев, міцно вбитих у мул, і слугував подвійній меті: він одгороджував невеличкий водяний простір, де можна було ховати човники, і водночас не дозволяв ворогові надто близько підплисти до оселі. Таким чином човники, заведені в док, були надійно захищені від сторонніх очей, а коли б їх навіть помітили, то все одно при замкнених воротях суденця не легко було б витягти назовні. Однак перш ніж зачинити ворота, Джудіт на третьому човнику теж заплила в палісад, тим часом як Звіробій замикав усі вікна та двері в будинку. Тут геть усе було громіздке та міцне, і за засуви правили стовбурці молодих дерев. Отож, коли Звіробій закінчив свою роботу, нападникам треба було б години зо дві на те, щоб вдертися в будинок, навіть якби вони орудували не тільки своїми бойовими топірцями і не зустріли ніякого опору. Така турбота про безпеку виникла в Гаттера після того, коли в час мандрів на «ковчезі» його кілька разів обікрали білі бродяги, яких чимало вештається на кордоні.
