Невидимець - Уэллс Герберт Джордж (читать книги онлайн бесплатно без сокращение бесплатно txt) 📗
— А ви? — спитав він.
— Такий дурень, гадав влаштувати йому пастку! — відповів Кемп. — І виклав усе це в записці. А вона пішла просто йому в руки.
Едай і собі круто вилаявся.
— Він утече, — сказав Едай.
— Тільки не він, — заперечив Кемп.
Нагорі забряжчала розбита шибка, Едай помітив срібний полиск маленького револьвера, що стирчав Кемпові з кишені.
— Це — вікно в мезоніні, — зауважив Кемп і перший рушив сходами.
Вони були ще на сходах, коли забряжчала друга шибка. В кабінеті вони виявили, що два вікна з трьох розбиті, на підлозі повно уламків скла, а на письмовому столі лежить великий кругляк. Обоє зупинились на дверях, споглядаючи цей розгром. Кемп знову вилаявся, і в цю мить брязнула й третя шибка, наче стрілили з пістолета, і розсипалася друзками по кімнаті.
— Навіщо це? — спитав Едай.
— Це — початок, — відповів Кемп.
— А здертись сюди ніяк неспромога?
— Навіть коту.
— А віконниць нема?
— Тут нема. А внизу в усіх кімнатах… Ого!
Знизу долинув тріск дощок, в які гупали важкі удари.
— От клятий! — скрикнув Кемп. — Це, певно… авжеж… Це у спальні. Він думає потрощити мені весь будинок. Але він — йолоп. Віконниці зачинені, і скло падатиме надвір. Він поріже собі ноги.
Ще одне вікно сповістило про те, що його руйнують. Едай з Кемпом ошелешено стояли на площадці.
— Я придумав, — сказав нарешті Едай. — Дайте мені палицю або щось таке; я піду в поліцію й приведу собак-шукачів. Тоді ми його впіймаємо.
Ще одне вікно наслідувало приклад попередніх.
— Револьвера у вас нема? — спитав Едай.
Кемп сунув руку в кишеню, але завагався.
— Нема, зайвого принаймні.
— Я принесу його назад, — пообіцяв Едай. — Ви ж тут у безпеці.
Кемпові стало соромно за свої слова, і він оддав Едаєві зброю.
— А тепер ходім до дверей, — сказав Едай.
Поки вони ні в сих ні в тих стояли в передпокої, одне з вікон спальні на першому поверсі затріщало від міцного удару і розбилося. Кемп підійшов до парадних дверей і почав, скільки міг тихо, відсувати засуви. Обличчя його було трохи блідіше, ніж звичайно.
Через секунду Едай був уже на ґанку, і двері за його спиною знову замикали на засув. Якусь хвилину він вагався, почуваючи себе в більшій безпеці, коли тулився спиною до дверей, але потім, випроставшись, почав рішуче спускатися сходинками. Він уже перетнув галявину, наближаючись до хвіртки, коли це над травою неначе війнув вітрець, і щось підійшло до нього.
— А заждіть хвилинку, — промовив Голос, і Едай застиг на місці, стискаючи рукою револьвер.
— Ну? — спитав Едай, сполотнілий і похмурий.
Кожен нерв у нього був напружений.
— Зробіть мені ласку, поверніться в будинок, — попросив Голос, похмурий і напружений, як і Едаїв.
— Дуже шкодую, але не можу, — трохи хриплим тоном одповів Едай, облизуючи губи.
Голос, здалось йому, лунав ліворуч од нього, і Едаєві спало на думку: чи не стрелити?
— Куди ви йдете? — спитав Голос.
Обоє вони швидко рухнулися, і з кишені Едая щось блиснуло проти сонця.
Але Едай відмовився від свого наміру й задумався.
— То вже моя справа, куди я йду, — одказав він повільно.
Не встиг він докінчити, як чиясь рука охопила його шию, в спину йому вперлися коліном, і він простягся навзнак на землі. Якось він спромігся витягти з кишені револьвера і навмання вистрелив. Його зараз же вдарено в зуби, і з пальців у нього видерли револьвер. Марно він силкувався ухопитись за чиюсь слизьку ногу; спробував підвестися й упав знову навзнак.
— Прокляття! — вигукнув Едай.
— Я вбив би вас, тільки шкода кулі, — сказав Голос.
Едай бачив у повітрі, футів на шість од себе, націлений у нього револьвер.
— Ну? — сказав Едай, сідаючи.
— Вставайте! — звелів Голос.
Едай встав.
— Слухайте, — суворо сказав Голос, — не пробуйте мені строїти ніяких штук. Пам’ятайте, що я вас бачу, а ви мене ні. Ви мусите повернутись у будинок.
— Він не пустить мене, — сказав Едай.
— Дуже шкода, — мовив Голос. — До вас я нічого не маю.
Едай знову облизнув губи. Відвівши погляд від цівки револьвера, він побачив удалині море, темно-синє під полуденним сонцем, зелені пагорби, білу скелю над водою, багатолюдне місто і раптом відчув, яке життя прекрасне. Потім очі його повернулись до маленького металевого предмета, що висів у повітрі за шість футів від нього.
— Що ж мені робити? — спитав він.
— А що мені робити? — відповів Невидимець. — Вам-то допоможуть. Вам треба тільки повернутись назад.
— Я спробую. А якщо він пустить мене, чи обіцяєте ви не добуватись у двері?
— До вас я нічого не маю, — повторив Голос.
Тим часом Кемп, випустивши Едая з дому, поспішив нагору, в кабінет, пройшов між битим склом і обережно визирнув з вікна. Едай, побачив він, стоїть і розмовляє з Невидимцем.
— Чому він не стріляє? — прошепотів Кемп.
Нараз ворухнувшись, револьвер зблиснув на сонці.
Кемп прикрив рукою очі й намагався стежити за рухом сліпучого жмута променів.
— Таж він оддає револьвер! — скрикнув Кемп.
— …Обіцяєте не добуватись у двері? — казав саме в цю мить Едай. — Не зловживайте дуже своїми перевагами. Хоч трохи поступіться.
— Повертайтесь у будинок. Відверто кажу вам, що не обіцяю нічого.
Едай, здавалось, наважився. Він повільно рушив до будинку, заклавши руки за спину. Кемп ошелешено стежив за ним. Револьвер зник, блиснув, зник знову і знову вимайнув, цей маленький блискучий предмет, що рухався слідом за Едаєм. Далі події відбувались блискавично: Едай стрибнув назад, круто обернувся, невдало спробував схопити револьвер, скинув руки вгору й упав ниць. Над спиною його пахнула у повітрі голуба хмарка диму, звуку від пострілу Кемп не чув. Едай конвульсійно шарпнувся, сперся на руку, знов упав і лежав уже непорушно.
Який час Кемп стояв і дивився на спокійну й байдужу Едаєву позу. День був дуже гарячий і тихий. Здавалося, геть усе в світі завмерло, тільки двійко жовтих метеликів ганялись одне за одним у кущах між будинком і хвірткою. Едай лежав на галявині біля хвіртки. Штори в усіх віллах по дорозі на пагорб були затягнуті, і тільки в одній маленькій альтанці видніла жива душа — якась постать у білому, немов дідусь задрімав. Кемп шукав очима, чи не блисне де револьвер, але він зник. Потім погляд його спинився на Едаєві… Гра починалась серйозна…
У парадні двері стали стукати й дзвонити, дедалі голосніше, але челядь, виконуючи Кемпів наказ, позачинялась по своїх кімнатах. Потім запала тиша. Кемп посидів, дослухаючись, а тоді обережно визирнув по черзі у всі три вікна кабінету, вийшов на сходи і тривожно прислухався. Озброївшись кочергою із спальні, він ще раз пішов оглянути внутрішні засуви на віконницях першого поверху. Все було надійне й певне. Кемп повернувся на мезонін. Едай усе ще лежав край посипаної рінню доріжки, там, де й упав. Дорогою, попід віллами, ішли двоє полісменів і його покоївка.
Все облягла мертвотна тиша. Три постаті підходили дуже повільно. Кемп питав себе, що робить тепер його супротивник.
Раптом він здригнувся. Внизу щось затріщало. Повагавшись трохи, Кемп зійшов униз. По всьому будинку лунали важкі удари й тріскотнява розколюваних дощок. Він ясно чув, як дзвеніли залізні засуви на віконниці. Кемп повернув ключа і ввійшов у кухню. В цю мить у кімнату влетіли розколені, потрощені віконниці. Кемп аж прикипів до місця. Віконна рама, крім одної поперечки, була ще ціла, але від скла залишились самі зубчасті торочки. Віконниці були виважені сокирою, яка трощила тепер раму й залізні грати, що захищали вікно. Раптом сокира метнулась убік і зникла.
Кемп бачив, як підстрибнув револьвер, що лежав був на доріжці. Кемп відступив. Револьвер вистрелив запізно, уламок від одвірка пролетів над його головою. Кемп грюкнув дверима, замкнув їх на ключ і почув Гріффінові вигуки й сміх. Потім сокира знову почала рубати й трощити.
Кемп стояв у коридорі й намагався думати. За хвилину Невидимець буде в кухні. Ці двері надовго його не затримають, і тоді…
