«Ілюстрована Історія України» - Грушевський Михайло Сергійович (бесплатные полные книги txt) 📗
Міркуючи з стилю, себто з форм і фасонів виробів, і з иньших обставин, можна догадувати ся, що в тих часах ранньої металічної культури, другого і першого тисячолїтя перед Христом, всякі культурні впливи, всякі новини і відомости, нові вироби і нові фасони приходили в наші сторони кількома дорогами. Ішли з полудня, з чорноморського побережа, куди йшли всякі новини з Азії і з Середземного моря, також з передньої Азії, з Туркестану і теперішньої Персії, через чорноморські степи; й. шли з дунайських країв—теперішньої Угорщини, та з альпійських країв, де розвинуло ся всяке мистецтво під впливами Середземними. Нарешті переймали наші предки дуже богато з заходу, від Німців: на се добре показують ріжні назви в старій мові нашій, прейняті з мови нїмецької; а Німці переймали то від Римлян і Кельтів знов таки з впливів Середземних. З тих сторін, ріжними дорогами (особливо по ріках), ширили ся нові вироби і знання в наших сторонах, заходячи помалу в глухійші сторони. А найкраще нам відомо те, що йшло в наші сторони з Чорноморя, з грецьких кольонїй.
6. Грецькі кольонїї
Починаючи з vii, а може ще й VIII віку перед Христом на чорноморськім побережу — стали осідати Греки, що виходили сюди з ріжних своїх городів, тікаючи від ріжних усобиць і війн, шукаючи спокою та прожитку в сих сторонах. Сюди вже давнїйше приїздили торгувати їх земляки, привозячи ріжний крам з своїх країв та вимінюючи на всяку всячину в наших сторонах, а з часом осідали тут і на мешканнє. Так зявили ся грецькі городи-кольонїї на нашім побережу: Тіра на лиманї Дністра, Ольбія на лиманї Дніпра, Херсонес коло теперішнього Севастополя. Теодосія— де й тепер стоїть, Пантікапей—тепер Керч, Фанагорія напротив Керчи, Танаіс коло теперішнього Ростова, і богато ще иньших, меньше важних городів. Осї-даючи на нашім побережу, заводили вони всяке господарство, сіяли збіже, садили виногради, ловили рибу, а заразом вели й торговлю з сусїднїми народами, які тут мешкали. Продавали їм грецьке вино і оливу, грецькі матерії й ріжні убори, чудові вироби з золота і срібла, прегарну грецьку посуду росписану ріжчими малюнками. А за се діставали від них збіже і шкури, міхи ріжні й иньші товари їх краю, а особливо людей, невільників, і відвозили се на продаж в свої грецькі сторони. Вони їздили з своїми товарами далеко в глубину краю, і ріжні грецькі вироби заходили далеко на північ: в Київщині, Полтавщинї, в Харківщині можна побачити в старих могилах гроші сих чорноморських городів, грецьку глиняну посуду від вина й оливи, грецькі вази і ріжні вироби з золота й срібла роботи грецьких майстрів. З тими товарами йшло в наші сторони й ріжне майстерство грецьке. Народи, що жили тут, набирали ся разом з товарами і ріж-них відомостей та умілостей від Греків, великих майстрів тодїшнього світа, а навіть переймали грецькі звичаї та обичаї. Геродот, грецький письменник, що побував сам в Ольбії в половинї V віку перед Христом. оповідає таку історію одного царя скитського Скіля на імя. Скілева мати була родом з грецького міста, навчила сина грецької мови й письма, і ставши царем, він любив дуже грецьке житє, часто їздив до Ольбії, і там лишивши своїх людей на передмістю, сам з Греками жив як Грек, брав участь в їх усяких ділах, а потім вертав ся знову до Скитів. Поставив навіть собі в Ольбії хату і мав там жінку, все потайки від своїх людей. Та вони кінець кінцем довідали ся про се, підглянули. як він святкував з Греками разом, збунтовали ся, настановили собі царем Скілевото брата, а його самого добувши, вбили за те, що від-цурав ся своїх звичаїв.
Але иньші племена таки цілі переходили на грецькі обичаї, мішали ся з Греками, переймали їх віру і звичаї. Так ширили ся через Греків ріжні новини, умілости, ріжні знання по наших сторонах, довгі столїтя, поки стояли сї грецькі городи. А коли вони, шукаючи захисту від ріжних диких народів, піддали ся під власть великого Риму, що тодї панував над усїм побережем Середземного моря, тодї стали через грецькі городи чорноморські поширювати ся також впливи і вироби римські, аж доки не впали сї чорноморські городи від походів ріжних воєвничих народів, що посунули сюди, в III–IV віках по Христі.
7. Степові народи
Греки нам прислужили ся ще й тим, що від них маємо звістки про народи, які жили тодї в наших чорноморських степах.
Давнїйших жителїв нашого Чорноморя звали вони Кімеріями, але в тих часах дуже мало знали і про наші сторони, і про їх людність, і Гомерова Одісея описує наші сторони як країну вічного морозу і туману: там Кімерійцї живуть, і їх місто і цїле їх царство хмарами вкутане вічно й туманом, бо яснеє сонце не поглядає на той край гарячим проміннєм ніколи.
В Гомеровій Іліядї є згадка про кочовників наших степів— славних кобилодоїльців молокоїдів убогих, найсправедливших між людьми.
Потім у пізнїйших письменників маємо вже докладнїйші звістки про тих степовиків.
Були то ріжні племена іранського роду, як теперішнї Перси; частина їх зістала ся в чорноморських і кавказських степах, а з Азії прибували ще нові, бо звідти почали тиснути ся до Туркестану турецькі народи з північної Азії. Одні з тих степових племен були більш хазяйновиті, сїяли збіже і з того живили ся. Иньші були чисті кочовники, що ходили з своїми стадами худоби, їли мясо, молоко кобиляче і сир; жили в кибитках, як теперешнї Калмики або Ногайцї. В VII, VI і потім в V віцї, саме тодї як Геродот побував в Ольбії й описав тутешнї сторони, старшувала над сими племенами орда Скитів, і від неї всі сї степові племена звали ся теж Скитами. Потім вона ослабла і гору взяла орда Савроматів, або Сарматів, і по її імени степові племена звали ся Сарматами. Се було в IV і III віках перед Христом. Ще пізнїйше, в часах коло Різдва Христового, взяла гору орда Алянська, і в 1 та II віцї по Христї степові кочові племена звали ся Алянами. Так зміняли ся ймення через переміну старших орд, що слабли й розбивали ся через вічні війни, які вели між собою, і від натиску все нових орд, що сунули сюди з Азії, з Туркестану, уступаючи ся під натисками турецьких орд. Під сим натиском степові орди і племена все посували ся на захід, з каспійських степів на Дін, з Дону на Дніпро, з Дніпра на Дунай. Декотрі мандрували в степи теперішньої Угорщини, на середній Дунай, иньші уступали ся далі на північ, на Поднїпровє; далеко в ліси одначе не могли заходити, бо привикли до житя степового, кочовмичого, переходячи з місця на місце з своїми стадами.
Так сї степові племена іранські товкли ся в наших степах яких тисячу лїт, від приходу Скитів до того часу як розгромили їх иньші народи—готи з заходу, а Гуни від сходу, і потім зістали ся тільки останки їх на Дону, на Кавказі і в Криму. На Кавказї й досі єсть нарід осетинський — се потомки тих степових народів, загнані в гори иньшими народами.
8. Звичаї степовиків
Ті степові племена називали ся ріжними йменнями, але вони були одного роду і мали у себе богато подібного. Головні орди, котрі старшували в степах, звичайно були дикі і воєвничі, тим і підбивали собі иньших; підвластні були більш хазяйновиті, покірні, тому піддавали ся тим дикунам. Про воєнні звичаї Скитської орди, що панувала в степах в V віцї перед Христом, богато оповідає Геродот, наслухавши ся про неї оповідань від чорноморських Греків.
Скит, убивши першого ворога на війні, пив кров з нього, а голови всіх убитих ворогів вони приносили до свого царя, і хто приніс голову, мав пайку здобичи, а хто не приніс, нічого не діставав. Хто вбив найбільше ворогів, тому показували всяку честь і на всенароднїх пирах йому давали подвійну порцію вина. З голови убитого ворога здирали з волосем шкіру (скальпували), і вичинивши такі шкірки, потім чіпляли на узду коня або робили собі з них ріжні причандали, лишаючи ся ними. В кождім окрузі було святище бога війни, на нїм стояв старий зелізний меч, як знак того бога; в честь його Скити що року справляли свято, різали на жертву всяку худобу, а з невільників узятих на війні теж з кождої сотні одного жертвували: різали його над чашею, збирали кров у чашу і виливали ту кров на меч.
