Шалене танго: істеричний роман - Фабіцька Йоанна (читать книги онлайн без .TXT) 📗
Той не встиг заперечити, бо засвітився напис — прохання пристебнути паски. До нашої трійці нетерпляче квапилася стюардеса. Із кожним кроком вираз її обличчя ставав усе менш суворим, і коли дівчина була вже близько, на її вустах розквітла запаморочлива посмішка, груди випнулися вперед так різко, що мало не порозліталися ґудзики уніформи, а рука торкнулася голови й одним порухом розпустила заколоте волосся, яке хвилею лягло на граціозну шию.
— Не може бути, — майнуло в Ядзиній голові, — я що, граю в якомусь занюханому серіалі? Що тут відбувається?!
Тим часом ця розохочена самиця кинулася до чоловіка, який продовжував стояти.
— Це ви? О Боже… Це справді ви? І-і-і-і!
Вона повторила це ще кілька разів. Зупинилася лише тоді, коли літак, що прямував до злітної смуги, занесло ліворуч, і зуби стюардеси зустрілися з металевою ручкою банкетного візочка, що стояв у проході.
— Гм, але ж… спокійно, я тут інкогніто, але це дійсно я. — Задоволений Шмарк кокетливо зиркав довкола, сяючи в посмішці фарфоровою щелепою, вартою щонайменше кільканадцять штук.
— Ну й дурень, — Ядзя з відразою спостерігала за непристойною сценою, яка одним махом перекреслила доробок ста років фемінізму. Тим часом стюардеса, яку трусило, наче в лихоманці, вперлася, щоб власноруч застебнути пасок цьому VІР-ові. Перш ніж зникнути в надрах службового приміщення, вона ще раз зашпорталася й зіштовхнулася з такою ж самою збудженою товаришкою.
— Отак її вирубили ваші феромони. — Гуцьо обернувся до сусіда. — Шкода, що в моєї мами викривлена носова перетинка, і вона слабо відчуває запахи. Жодних шансів отак відреагувати на якогось мужика. Хіба що операцію зробити.
Ядзя злісно глипнула на свою жахливу дитину, але їй забракло сили, щоб принаймні злегенька придушити первородного. Виснажена всім, що довелося пережити за останні дні, вона мріяла про ванну й чисті труси. Ці прагнення в поєднанні з інтенсивним запахом «Раш» призвели до того, що в Ядзі зростала чимраз сильніша, майже атавістична агресивність до чистенького, вилизаного красунчика. Спокою не давала й думка, хто ж він у біса такий. Актор з мильних опер? Співак? Найзнаменитіший польський стриптизер?
Голова в неї аж тріщала від усіх цих думок. Попросила келих вина, потім другий. Від учора вона нічого не їла, тому швидко відчула цю специфічну легкість буття, що її дає алкоголь. Гуцьо спав, літак лагідно погойдувався між хмарами, серце поступово переставало стікати кров’ю… На жаль, паскудний шлунок ні сіло, ні впало, підскочив до горлянки, зробивши там трійний аксель і… Ядзя мусила визнати, що незнайомий VIP, що сидів поруч, мав усі підстави, щоб закричати:
— Ах ти ж курва мать! Це вже занадто, зустрінемося в суді!
Ядзя з полегшею впала на заднє сидіння таксі, на передньому її син мордував водія докладною розповіддю про політ до Варшави. Той щохвилі занепокоєно зиркав у дзеркальце. От зараза, вчора оббивку поміняв на давно вимріяну, під назвою «Спогад про Сахару».
Звісно, коли Ядзя вже перестала блювати, у літаку почалося справжнє пекло, а їй самій хотілося провалитися крізь землю. Усі метушилися навколо жертви й на мить зависла загроза, що на порятунок убрання цього особливого пасажира прибіжить сам перший пілот, бортовий механік і навіть автопілот. Ядзею ніхто не переймався і їй довелося буквально випрохувати декілька паперових рушників. Гуцьо, що допомагав їй допровадити себе до ладу, раз у раз погрожував, що зараз і сам ригатиме, чим викликав на борту чергові напади паніки. Коли літак нарешті приземлився, ситуація більш-менш уладналася. На щастя, серпень видався дійсно спекотний, та все одно зустрічаючі в залі прильотів були шоковані, побачивши, що один з пасажирів виходить у самих плавках, темних окулярах та із золотим браслетом на зап’ястку. Решта мокрих лахів волочилася за ним по підлозі, залишаючи помітний слід. Тут-таки за таким небуденним видовищем з винуватою міною сунула Ядзя. Її погляд мимоволі стежив за прекрасно розвиненою мускулатурою чоловіка, його підтягнутими сідницями й старанно видепільованою спиною. Для неї це було захопливим видовищем, бо досі вона мала справу виключно із суцільно волохатими мужиками. Ядзя трохи додала кроку й добачила над самою дупою тату: «Верена forever».
— Тридцять два, п’ятдесят… ну, та нехай уже моє пропало: тридцять два.
Таксі зупинилося на вулиці на старому Повіслі. Водій вочевидь утратив терпець, коли Ядзя пірнула в глибини гігантської валізи й витягла з неї гаманець. Щось задзвеніло, і вона почала збирати розсипані по підлозі дрібняки. Чоловік безгучно тарабанив пальцями по панелі приладів, намагаючись опанувати роздратування: запізниться на обід, а нині його улюблений гороховий суп. На копчених реберцях, з підсмаженою цибулькою. Краєм ока зиркнув на хлопця. Той сидів із серйозною міною й вивчав правила перевезення. Взагалі диво, що ця панійка досі його не загубила. У свою чергу хлопчина виглядав більш тямущим, ніж матуся. Де це видано, щоб навіть блузку рівно не застебнути? Жінка мусить бути доглянута… жакетик якийсь, очка підмальовані, зачіска, а тут, маєш — чисте тобі страховисько. Якби його баба була така непритомна, вигнав би її під три чорти. Збирає ті копійки, збирає, ще тут до Риги поїде. Хлопчина вже вибовкав, що вона цілий літак обригала.
— Та не шукайте вже тих грошей. Ліпше малому який пістолет купити бавитися, чи що…
Хряснули дверцята й авто від’їхало так швидко, що вони ледве встигли відскочити.
Сходова клітка зустріла знайомими запахами. Хоча Ядзине життя за останній тиждень було повністю зруйноване, тут нічого не змінилося:
— перший поверх: котячі сцяки й квашена капуста (певне, знову готують біґос);
— другий поверх: нудотно-солодкі дамські парфуми й старі пісні Єжи Поломського на повну гучність;
— третій поверх: тихо й затамований подих за дверима (цей здивачілий дідок, як завжди стримить, напевне, причаївшись біля вічка, чи є в нього якесь особисте життя?);
— і, нарешті, останні декілька сходинок: низька стеля і в Ядзі перехоплює подих від важкого, паркого, застояного повітря. Це їхні володіння: двадцять метрів квадратних дво- чи радше півторакімнатної задушливої мансарди, без ванної, дивом облаштованим туалетом, таким крихітним, що двері в ньому не зачинялися. І виходом крізь єдине віконце на приватну латочку даху — їхньою єдиною розкішшю.
Живучи тут, вона почувала себе героїнею класичного роману про важку долю самотньої матері, яка постійно голодує, полишена на поталу жадібних домовласників. Між іншим, цікаво, коли кооператив знову підвищить квартплату. У гаманці залишилося лише кільканадцять злотих, на рахунку — не набагато більше. Порожнеча в серці, порожнеча в холодильнику… Гуця знову треба записати до школи (від вересня він мав навчатися в Лондоні), купити йому підручники й нові черевики. Зі спортивного костюма він теж, напевне, виріс. Та ще телефон і стоматолог, звісно, приватний. Пралька поламалася й шибка тріснула… Ядзя, нокаутована підрахунком поточних витрат, сповзла на підлогу, а тим часом її енергійний синок уже заходився біля тазика із пранням. На хвилинку відволікся й побачивши, що діється, витер руки об зимове пальто, яке висіло на стільці.
— Мамо, не плач. Може, нас іще хтось колись полюбить…
Вона міцно його обняла. Синок був її єдиною радістю, найвірнішим, найвідданішим другом.
«Кшш, кшш», щось, схоже на шкряботіння, почулося від вхідних дверей. Ядзя обережно відчинила.
— О, перепрошую… Я справді не хотів заважати. — На порозі стояв сусіда з нижнього поверху.
Той самий, котрий стежив у вічко за кожним її рухом. Знав, коли Ядзя йде вранці до крамниці, а о котрій повертається з роботи, у які дні до неї приходять її дві веселі подружки. Едвардові подобалося, як вони напідпитку хихотять на сходах. А якось вони навіть співали непристойних пісень. Але тут вилізла та стара наштукатурена швабра, Мацеякова, і почала на них верещати. Наче то комусь заважає… У будь-якому разі Едвард волів, коли співали вони, нехай і напідпитку, а не цей артист з погорілого театру — Поломський. Який на додачу носив фарбовану перуку. Мужчина мусить уміти постаріти гідно. Сам він лише вуса підфарбовує. Але вуса — то геть інше.
