Сто тисяч - Карпенко-Карий Иван Карпович (читать книги онлайн бесплатно серию книг TXT) 📗
Герасим. Що там я купив, і балакать не варт.
Копач. Одразу ж не можна! Ви візьміть прімєр з свині: от вона ходить на подвір'ї худа, обдрипана, а закинули ви її в саж, стали харчі кращі давать - то вона помалу й отягнеться, а там і сало наростає, - так і ви… Опит - велікоє діло!
Герасим. Спасибі! То це ви мене з свинею рівняєте?
Копач. Не в тім річ! Ви не обіжайтесь-це прімєр. Ви не взирайте! Помалу, помалу і у вас сала набереться доволі, тоді порівняєтесь з Чоботом, а може, і з Жолудьом… На все свій час, своє врем'я. Не можна ж зразу, в тім і прімєр. Практіка, опитность - велікоє дело. Вас вже не обманеш, ви всякого обманете, а це велікоє дєло, коли не тебе за чуба держать, а ти других за чуба держиш. А ви як полагаете? Хе-хе-хе! Ви глянули кобилі в зуби і наскрізь її бачите, - опит! Від того у вас лошата он які. Ви не купите чорт батька зна чого? А воно і виходить, що скрізь іде на користь. А то повидумували: ячмінь-голак, а він родить не так; озимий - ріпак, а сівач - дурак; пшениця - кримка, а в штанях дірка; жито шампанське - баловство панське… Хе-хе-хе!
Герасим. Ох, Банавентура Бовтурович, все то добре, що ви кажете, тілько речі ваші не гроші, за них земельки не купиш, а тут грошей, грошей, грошей треба. Ось під боком лежить земелька, а я слину ковтаю. Та яка земля? Неперепахана, ставок рибний, і з моєю межа з межею.
Копач. Потрошку, потрошку - пам'ятайте мій прімєр; От ви б самі ставочок тут унизу викопали, рибу завели: лини, карасі… Нема краще, як м'ясо свинина, а риба линина. Хе-хе-хе!
Герасим. Викопаєм. Може, ви вже грошей знайшли, то позичили б на хазяйство?
Копач. І це діло таке, що одразу не можна, - ще не наскочив! Я вам по секрету скажу: тут єсть один предмет… Ні, не буду говорить - я вас повезу, самі побачите. Це не пустяк, діло важне; прімєти такі, що не можна сумніваться, - верьте!
Герасим. Ет! Ви тілько хвалитесь… Тридцять літ шукаєте грошей, а нічогісенько не знайшли.
Копач. Як не знайшов! А дерево окам'яніле ви не бачили? От поїдемо, я вам покажу, стоїть подивиться: пудів, п'ять важить, всі листочки, всі віти, так як напечатано! А ступку мідну, червоної міді, тілько товкач перебитий… А сковороду - отака сковорода… Запорозька, видко, жидків на ній припікали! Випитували, де гроші, а може, ковбаси піджарювали… Предмети інтересні для науки; я їх оді-слав одному професорові, забув, як фамілія, він кургани розкопує…
Герасим. Чортзна-що, аж нудно слухать!… Ви грошей давайте?…
Копач. Я чувствую, що аж тут моя судьба розрішиться… Всякому своє - вірте, що провідєніє недурно указало мені цей путь - будуть і гроші. Отоді зашумить Банавентура-копач!
Герасим. Що ж би ви зробили, якби гроші викопали?
Копач. Зараз би поїхав в Париж.
Герасим. Чого? Щуп оцей показувать… Та ви ж і балакать по-їхньому не вмієте.
Копач. О, я їм скажу… Та все одно ви не зрозумієте!
Герасим. Е, бачите, ви не вмієте, та вже й круть-верть.
Копач. Не вмію? Вів ля Буланже, вів ля Ельзас, аб-а Ельман! Оле куто ля фуршет!… Оле кашон, ля помдетер, вів ля патрі!… А що?
Герасим. Та хто його знає що! Чую тілько, що не по-нашому лопочете.
Копач. В тім сила! Ви собі думаєте, що це дурак який ходить?
Герасим. Та хто його знає.
Копач. То-то бо й є! А я мовчу і таки свого доб'юсь… а тоді і будете руками об поли бить… Хе-хе-хе! Наука, Нико-димович, наука! Можна пожаліть, що ви сина не вчили, а я б коло нього був позанявся, і він би знав французького язика не хуже мене, для того є самоучитель. Марго й другі книги.:
Герасим. Що там наука? Забавка дитяча! На біса йому здалося отак лопотать язиком, як ви оце лопочете, хіба гиндиків дражнить? Я придивився: як тілько вчений, так і голодрабець: ні землі, ні грошей, і таки дурень дурнем - застав його коняку запрягать, то й не запряже, він зараз полізе по книжках, по тих ріхметиках шукать, як це робиться.
Копач. Практики нема. А от я запряжу вам в яку хочете збрую: хоч в затяжний хомут, хоч у шори… Хе-хе-хе! А от втиори ви і не запряжете!
Герасим. Що ні, то ні. Я їх і не бачив, які вони.
Копач. Хе-хе-хе! От бачите… і тут наука… Ні, ви протів науки не ідіть! Без науки, без струменту, без опиту, куди не повернися, нічого не зробиш. От і в службі: я був первин в цілій дивізії! Хто найкращий їздок? Копач! Хто хрунтовик? Копач! Хто службу зна, як своїх п'ять пальців? Копач! Хе-хе-хе! Мамінькіни синки в картишки грають, на тройках роз'їжджають, а копач в караулі, за уставом сидить, всяку службу за них справляє; від того не то що, а й сама норовиста коняка, коли на неї сідав копач, чула - в шенкелях чула - опит і науку і, як дитина, покірно ходила перед фрунтом!… Ні, ви, Никодимович, проти науки не йдіть.
Герасим. Вчений поки бога змалює, то чорта з'їсть. Та це все чортзна-що ми балакаєм; краще ви скажіть мені, чи не знаєте багатої дівчини для мого Романа! Ви по світу ходите, то повинні знать, де є багаті дівчата.
Копач. Знаю. Як не знать - знаю… От хоч би й у старшого Пузиря - дві дочки на возрасті. Я у них як дома.
Герасим. А скільки Пузир дасть приданого за дочкою, грішми? Як думаєте?
Копач. Не скажу. А тим часом спрос не біда. А знаєте що? А ви кажіть: що? А от що! Поїдемо ми завтра з Романом до Пузирів… Так, ніби поросят купувати, - у них завод добрий. Там кабани, прямо хоч лягай на спині. Круп отакий… ребра круті, ніжки коротенькі, як добре угодуєш, пудів вісім сала! Вам таки треба парочку поросят таких купить. Свині- грунт у хазяйстві: і сало, і ковбаси, і окороки - та й продать можна. Пузир продав двадцять годованих кабанів і згріб тисячу карбованців.
Герасим. Тисячу? Оце грунт, що гроші можна загрібать, а окороки - то німецька вигадка.
Копач. Ой, не кажіть! Якби оце окорок, та горчиця, та горілки чарку - як би ви смакували!
Герасим. Ви таки, мабуть, любите по-панськи: хоч не їсти, то побалакать про смачну їжу.
Копач. Не в тім річ! Заговорили за дівчат, а звели на свиней. Що ви скажете на моє предложеніє їхать до Пузиря на оглядини?
Герасим. А що ж, з богом! Хіба коней наймать, чи що?
Копач. Жаль тілько, що Роман французького язика не знає, а то ми б там з ним жуків пускали - жеркотали б по-французькому. Хе-хе-хе! Це важний предмет.
Герасим. Та це чортзна-що! Ви ударяйте на гроші - гроші всьому голова.
Входе Роман.
Ті ж і Роман.
Роман. Здрастуйте вам ще раз.
Копач. Здоров, здоров, ле-козак.
Роман. Ідіть, тату, обідать, ми вже пообідали.
Копач. Ходім, ходім, а то я нагадав окороки та так розтривожив апетита, що аж слина котиться.
Герасим. Ну, ходім, замість окорока - борщу та каші попоїмо, а ти, сину, сходи до Московчука, нехай він тебе підстриже під польку.
Роман. Для чого?
Герасим. Тут таке діло, сину: завтра неділя, то зберешся раненько, поїдеш з паном копачем до Пузирів. Запряжеш пару сірих жеребців у нового хвургона і сам одягнешся по-празниковому.
Роман. А чого ж я, тату, туди поїду?
Герасим. А ось чого: там є дівчата, а вони люде багаті, то ми зашлем до них старостів, так попереду треба, щоб Пузирі побачили тебе, а ти щоб побачив дівчат. А щоб було тобі зручніще поводиться, то ти удаси, ніби приїхав на завод купувать свинку і кнурця…
Роман. Та ви ж самі хотіли, щоб я женився на Мотрі.
Герасим. Тьфу на твої речі, дурноверхий! То я жартував, щоб вона старалась у роботі.
Роман. Гарні жарти: ви жартували, а ми з Мотрею покохались.
Герасим. Чортзна-що балакаєш! Хазяйський син повинен шукать хазяйську дочку з приданим, а не наймичку.
