Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Разное » Твоя зоря - Гончар Олександр Терентійович (читаемые книги читать онлайн бесплатно TXT) 📗

Твоя зоря - Гончар Олександр Терентійович (читаемые книги читать онлайн бесплатно TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Твоя зоря - Гончар Олександр Терентійович (читаемые книги читать онлайн бесплатно TXT) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Є в нього отам, у планшеті, фотокартка, вона так подобається Софійці: з друзями обійнявшись, стоїть Заболотний на весняному польовому аеродромі серед високого квітучого різнотрав'я. Такі всі веселі, усміхнені, зупинились на мить перед самим вильотом, і хтось догадався клацнути їх фотоапаратом, а збоку на карточці написано льотчицькою рукою: «Запам'ятайте нас веселими!» Така нібито була в них примовка, крилата фраза льотчицька, і адресувалась вона, можливо, більше тим дівчатам-офіціанткам з аеродромної їдальні, які тяжко переживали, коли котрийсь із льотчиків не повертався із завдання. Самі не свої ходять кілька день, запухлі від сліз, сліпі від горя, мабуть, і за ним, Заболотним, досі там тужить якась й чому ж бо й ні? Хіба Софійка, опинись вона в такім становищі, поводилась би інакше? Полетів і не повернувся. З групою «яструбків» прикривав своїх хлопців доки вони бомбили тут Вузлову, і все складалось гаразд. Потрудившись, уже повертались додому, коли його замикаючого, несподівано атакували ті троє з-за хмар. Вирішили якісь секунди - секунди підступності. Заболотний досі не може спокійно згадувати, як підло було йому завдано удару, троє збивали одного, ось і за це також має з ними поквитатись, розплата буде, буде неодмінно тепер він не дасть себе підстерегти, а що він літатиме, то це річ певна, - який тут може бути сумнів?

Везуть його мовби навмання, кудись навпростець бо всі шляхи зима позамітала, тільки навесні відкриється тут кожна польова доріжка, відродиться кожна стежина. Доріг нема, а слідів од танків безліч, і всі ніби замикаються в собі, схрещуються переплутано і нікуди не ведуть, бо то вже сліди нежиття, сліди у нічогість.

Прямуючи степом, жінки раз по раз в надії поглядають на Вузлову, хоча Вузлової, власне, нема, вся вона лежить у руїнах, тільки чудом якимось збереглась водонапірна башта, уціліла, вже їм видно її: он вона стирчить над степом, як гетьманська булава!… Жінки весь час тримають у полі зору той свій орієнтир, засльозеними від вітру очима скидають далеч та рештки станції, де, за їхнім припущенням, має бути польовий госпіталь чи який-небудь приймальний пункт.

Боляче Софійці бачити руїну там, де раніше все було ніби овіяне батьковим духом, зігріте майже родинним теплом - скільки разів ще дітьми бігали туди в кіно або на вечори в залізничний клуб; робітники депо часто показували самодіяльні вистави, широкою славою користувався їхній хор, - серед залізничного люду завжди чомусь було багато артистів та співаків з чудовими голосами. Вразливій дівчині все входило в душу, почувала, що цим варто дорожити, вже коли і в педучилищі була, Софійка не раз ловила себе па тому, що їй подобається казати:

- Я дочка залізничника.

Або:

- Мій тато водить далекорейсові поїзди!… Це ж не кожному дається бігати дивитись на лет поїздів, зустрічати татуся з рейсу. Яке то хвилювання, коли наближається до тебе, пахкаючи парою, батьків чорний велетень, наближається з ночі у вогнях, працюючи всімй своїми сталевими м'язами, - сама сила й могуть! І татко визирас з висоти паровозного віконця, зморений, але усміхнений, подає донечці знак вітання: бачиш, усе гаразд, профіль путі відомий, під усіма семафорами пройдено і додому прибув секунда в секунду!…

А коли ці зайди запоганили станцію, заповнили її свси їми вивісками та джеркотнею, Софійка відчула, як відтоді станція втратила для неї свою привабу і тільки рой ранювала душу - відпала охота бувати там, ніхто з молоді, здається, своєю волею в часи окупації туди не xoдив, хіба що нахапають під час облави 16-17-річних та силоміць поженуть, запакують в ешелон. Обкрадено життя, Софійка це відчувала і знала, що ніколи з цим не змириться. Аж тоді пережила щасливі хвилини, коли наші стали налітати із-за Дніпра, взялися мало не щодня молотити прокляті фашистські ешелони, від яких завжди тісно було на коліях. Ото почалися вистави! Ото були спектаклі розплати, що їх ставили соколи з-за Дніпра!

Похмурістю руїни зараз зустрічає Софійку рідна Вузлова. І вокзал, і залізничні майстерні стоять обгорілі, зяють пробоїнами, сажею чорніють закопчені стіни. Від садків привокзальних позалишались самі оцупки, вагони лежать потрощені, одну з платформ зовсім скинуло вибухом з колії, - лише водонапірна стоїть неушкоджена, наче хто її зачаклував!

Однак життя повертається. На території станції з'явився перший люд, вештаються військові й цивільні з лопатами, мінери пишуть мазутом на закуреній стіні вокзалу свою резолюцію, засвідчують, що мін уже нема; дерева блищать інеєм, в обчухраному скверику біля пакгаузу дівчата-зенітниці встановлюють довгошию гармату, націлюють її прямісінько в небо, хоч воно зараз зовсім спокійне. На дівчатах кожушки новенькі, й самі вони чепурні, підтягнуті, шапки-вушанки збиті набакир якось аж кокетливо; настрій у дівчат відповідний цьому дневі, що поєднав у собі сонце й мороз, і радість здобуття Вузлової, - сміх раз у раз чути з ями-кругляка, де зенітниці щось там доладновують біля гармати.

- Біжи до них, Софійко, питай!… - зупинились жінки.

А тільки Софійка стала наближатися до зенітниць, дівочий сміх одразу пригас, шапки-вушанки з випущеними з-під них пасмами волосся застигли рядком біля бруствеpa, і на розпашілих обличчях з'явилася настороженість. Що за одна зволила в їхній зоні з'явитись? Видно, ця місцева красунька років сімнадцяти викликала в них, крім настороги, ще й схоже щось па ревнощі чи докір. «Ми ось воюєм, нам війни дістається під перший номер, а ти собі коло мами! Квітчастою хусткою вив'язалась, випустивши чубчика-гривку на лоба, з брови-чорноброви, мабуть, сажею наваксила, щоб приманювати наших лейтенантів! А де вчора була? Чи, може, й з тими хихи справляла?…»

- Дівчата, де тут госпіталь? - чомусь хвилюючись, спитала Софійка.

- А тобі нащо? - холодно озвалася з ями широколиця блондинка. - Нездужається?

Вловивши холодок насмішки, Софійка мимоволі випро-. сталась і, закипаючи образою, кивнула з ревнивою гордістю в бік саней:

- Льотчика веземо!

Цього було досить: миттю перемінились дівчата! Мов вітром винесло їх із ями, гуртом підбігли до санчат, оточили, защебетали, розглядаючи невідомого з тим його виставленим па видноту планшетом, навперебій розпитували, за яких це сталось обставин…

Льотчик кволими устами усміхнувсь до зенітниць:

- Як та чому - про це, сестрички, буде ще кому доповідати… А рятівниці мої - ось вони, перед вами…

Старші жінки помітно запишалися при цьому, одпаче в розмову встрявати не стали - хай уже Софійка сама… А Софійку тим часом наче відсторонили. Одна із зенітниць, кругловиденька, русява, низько схилившись над льотчиком, бойковито пропонувала:

- Може, вам нормочку спирту для підігріву?

Заболотний заперечливо ворухнув головою:

- Ми тут до сам-жене звикли.

- О, то у вас життя! В надійних, видно, руках опинились, - засміялись дівчата, і вже блищики привітності застрибали кожній в очах, навіть та широколиця блондинка глянула на Софійку подобрілим поглядом, мовби подумки вибачалася за свої недавні підозри.

- А де ж тут можуть бути однополчани мої? - ось що найбільше йому хотілось би знати.

Про частину, яку льотчик назвав, дівчата навіть не чули, такий бо ж наступ, всі в русі, кожен день аж тріщить під навальним натиском подій… Полк не втече, сказали йому, спершу вилікуватись треба… Лікарів на станції одначе не виявилось, медсанбат їхній розташувався десь у Петропавлівці, але ж туди неблизький світ - ще кілометрів та кілометрів… Жінки переглянулись.

- Ну як, корінна?

- Анумо берись, борозенна…

І знов упряглись у мотуззя.

- Вперед на захід, на Петропавлівку! - рушаючи з місця, скомандувала сама собі тітка Василина, і зенітниці розсміялись, бо Петропавлівка лежала якраз на схід.

Санчата з льотчиком поскрипіли далі, а навздогін їм котрась із зенітниць ще догукувала, пояснювала зичливо:

- Не доїжджаючи до села, побачите шатро брезентове, величезне, мов цирк… Ото він і буде, медсанбат!…

Але ж як тут перебратися через насип? Живого місця нема: по всьому полотну гороїжаться потрощені шпали, якась тут сатанинська машина-шпалорізка пройшлася, порізала, повивертала важезні колоди, з сірниковою легкістю поламала кожну шпалу якраз посередині, і тепер стирчать вони, задерті по насипу, чорним наїжаченим паліччям. Дорога просто приголомшила жінок своїм виглядом, вжахнула й пригнітила їх самою безглуздістю нищення.

Перейти на страницу:

Гончар Олександр Терентійович читать все книги автора по порядку

Гончар Олександр Терентійович - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Твоя зоря отзывы

Отзывы читателей о книге Твоя зоря, автор: Гончар Олександр Терентійович. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*