Час великої гри. Фантоми 2079 року - Щербак Юрий Николаевич (книги онлайн полностью txt) 📗
— Ти не бійся, він живий, — не дуже впевнено переконував бабу Гальперин, проклинаючи себе за ідіотську ідею — поєднати цього мертвого Дон Кіхота з цією недоумкуватою Дульцинеєю. Майже ніжно, долаючи огиду, Гальперин обійняв Зару за плечі й почав роздягати: скинув жовто–брудний гриб з її стриженої голови, розстебнув смердючу куртку.
Пояснив, що треба робити, — Зара не чинила опору — й вийшов з кімнати, зменшивши вогник у гасовій лампі, від чого кімната занурилась у майже нічні сутінки. Подумав, що стіл широкий і міцний — витримає цю парочку.
4
…Знову прийшла до нього Флора. Його мертве тіло, нерухоме й понівечене, наче іржава залізна баржа, що роками лежала на березі замерзлої ріки, раптом почало прокидатися, набувати нового смислу, готуватися до нового плавання, бо з ним була його вірна Флора, дівча з дивними очима, які, ніби тривожні темні хмаринки, летіли над свинцевими водами Стіксу. Звідки я знаю це слово — Стікс? Де моя теща в малиновому кардинальському плащі? Де мама? Він тихо плакав, відчуваючи, як Флора наповнює його тіло теплом, що повільно піднімалося від ніг до паху, зосереджуючись і набираючи сили там, де зростало солодке стебло, його душа, його тіло, його існування — все зійшлося там, де ось–ось мав статися вибух, виверження, виток.
благодатна повінь, звільнення від тягаря. «Флоро, не поспішай», — молив він, цілуючи маленькі Флорині груди, як немовля, смокчучи її ніжні дівочі соски. Коли вибух нарешті стався, він знову знепритомнів, але то вже була темрява життя, а не смерті. Йому стало душно, наче внутрішньовенно йому впорскували гарячий розчин, — тільки Флора кудись поділася. Куди це смішне дівчисько втекло? Як я житиму без неї? «Флора», — прошепотів він.
5
З медпункту почулися зойки, і Гальперин нерішуче закляк перед дверима: що робити? Можливо, дійсно йде процес реанімації, визволення невідомого з крижаного полону? А що як ця дурка, побачивши, що її штовхають на скоєння акту некрофілії, буйствує в медчастині, завиваючи від страху як скажена корова? Крики Зари досягли такої потужності, що Гальперин не витримав, прочинив двері.
Він побачив у напівтемряві, як по підлозі, встеленій білими простирадлами, скинутими з кушетки, рухається, катається, б'ється в конвульсіях якесь незрозуміле незграбне оголене тіло з кількома ногами і руками, ще й скрикує, й схлипує, й скиглить, аж медінструментарій дзенькає на скляних поличках шафи. Гальперин боявся ворухнутися, щоб не завадити американсько–німецькому способу порятунку полярних пілотів, тільки подумав: невже ці повії з «Евридики» так само ламають кістки нещасним, замерзлим, як бурулька, літунам Конфедерації? Стояв так довго, аж доки велика незграбна тінь заспокоїлась, розділилася на два окремих тіла. Він помітив при тому що й друге — довге, худе — тіло невідомого Дон Кіхота виявило ознаки життя. І тоді лікар ступив на середину кімнати й, узявши до рук ліхтар, навів хитливий промінь на тюленеподібну постать, що сиділа на підлозі біля невідомого чоловіка, важко дихаючи. Й здригнувся від несподіванки: це була не Зара, а інша — невідома — повногруда зваблива істота з сяючими у півмороці очима, яка незмигно дивилась на нього.
— Заро, це ти? — спитав Гальперин, не вірячи власним очам. — Що з цим чоловіком? Він живий?
Зара схопила в обійми кволе тіло чорнобородої людини, притулила його до своїх великих грудей й почала заколисувати, мов малу дитину.
— He чіпай його, — з погрозою сказала вона. — Хіба не бачиш, що спить? Він мій.
— Дай я тільки подивлюся, — наполягав Гальперин. Поставив ліхтар на великий стіл, на якому ще годину тому лежав мрець, й втопив тому у шию палець, намацавши ледь відчутне биття пульсу.
— Ну все! Ти зробила це! Одягайся! — гукнув переможно Гальперин і побіг за Чмілем, кричачи з порога:
— Ожив! Ожив!
Чміль — схожий на жокея хлопець, худий і маленький на зріст — вичитував саме якогось братчика за порушення дисципліни. Сиві вуса a la Тарас Шевченко були в повному контрасті з чорною кучмою волосся, підстриженого по–козацьки. Сотенний був одягнутий у добре припасований до фігури темно–синій френч зі стоячим комірцем, оздоблений малиновим шитвом на рукавах; на грудях поблискував срібний хрест. В руках тримав гарапника, і це означало, що для чергового братчика надійшов момент покарання.
— Підставляй сраку! — наказав сотенний винуватцю. Той покірливо спустив штани й нахилився головою до Гальперина, дупою до керівника. Чміль шмагонув гарапником, але, мабуть, не дуже сильно, бо жертва виховання навіть не скривилася.
Після екзекуції Чміль упер свій гострий погляд у Гальперина.
— Як ожив? А я вже погнав Святополка і Микиту могилу копати. Ну, ну, показуй.
Вони довгим казарменим коридором побігли до медчастини. Зари там уже не застали, лише залишився запах картоплі й цибулі. Незнайомий лежав на кушетці, дбайливо прикритий простирадлами.
Гальперин підніс ліхтар до голови незнайомого. Той напіввідкрив очі й щось пробурмотів невиразне. Гальперин нахилив голову й прислухався.
— Де Флора? — спитав незнайомець.
— Яка Флора? Це була Зара. Тебе як зовуть, чоловіче?
— Фавн, — прошепотів незнайомий і заплющив очі.
Так у Спасо–Дніпровському козацькому братстві напередодні Різдва року Божого 2079–го з'явився новий братчик Фавн, який нічого, крім свого дивного імені, не пам'ятав: ні хто він, ні звідки.
6
Напочатку був Вибух, І Вибух був Богом.
Великий Спалах огорнув Землю, наче хлібину, тнуту до пічки, від чого хлібина зчорніла, тісто спеклося й скорина обвуглилася. Усе через Вибух постало, і ніщо, що постало, не постало без Нього.
Утому вогні згоріли держави, народи, племена, родини і вся те–хносфера, створена людьми: системи зв'язку, штучні сателіти, космічні орбітальні станції, літаки, кораблі, засоби навігації і контролю, всі знаряддя масового вбивства — ракети і протиракети, радари та електронні системи управління боєм.
Зникли всі гроші, всі валюти світу всі фінансові документи й всі боргові розписки у банках, бо самі банки й біржі перетворилися на попіл у променях Великого Спалаху.
Закінчили своє безславне існування Організація Об'єднаних Націй, інші міжнародні організації, які контролювали або намагалися контролювати життя людей і довели людство до катастрофи.
Великий Спалах назавжди спопелив або понівечив пам'ять людства — сховища з носіями електронної інформації, бібліотеки й синематеки а також такі матеріальні витвори, як хмарочоси, мости, металургійні й нафтопереробні заводи, підприємства фармакологічної та біоінженерної індустрій, газосховища, атомні й теплові електростанції, бензоколонки, гіпермаркети й оптові склади, розважальні центри.
І Земля стала пуста та порожня, і Темрява впала на безодню. І скільки б не заклинав Бог: «Хай станеться світло» — світло не народилося в Темряві.
Час зупинився.
Старий Час згорів у полум'ї Великого Спалаху, а новий ще не почався. І прийшло велике Безчасся на Землю, Нульовий Цикл, абсолютне Zero — нуль років, нуль місяців, нуль днів, нуль годин. 0000. Після Великого Спалаху настала Темрява.
І лише згодом з'явився Бог — як функція нового часу. Бог повернувся з далекого позагалактичного відрядження, й Він з острахом поглянув на Землю — точніше, на рештки того, що від неї залишилось: на руїни міст, на змінені контури гір, рік, озер і морів, на неіснуючі державні кордони, на вигорілі плями лісів, на порожні, де–не?де розірвані стрічки автострад та залізниць, на безпорадні маси людей, уцілілих після небесного гніву, які перетворилися на зграї втікачів з насиджених місць.
Бог жахнувся від побаченого й заплющив очі: згадав, як весело колись — усього за кілька днів — зладнав цей світ, наповнюючи його світлом, рослинами, водою, живністю й людьми: людьми — це був Його найбільший гріх. Коли Він сказав: «Плодіться, і розмножуйтеся, і наповнюйте землю, оволодійте нею, і пануйте надморськими рибами, і над птаством небесним, і над кожним плазуючим живим на землі», — Він скоїв велику помилку, ключовим словом якої було «пануйте»: підступне, хтиве, жадібне й жорстоке людське плем'я вийшло з–під Його контролю, не бажало підкорятися Його заповідям, не вписувалося в Його проект екологічної гармонії та гуманістичної благодаті «Самі винні», — сумно зітхнув Бог і відлетів до інших, кращих світів, сподіваючись, що спрага до життя, інстинкти самовідновлення і самовдосконалення, закладені ним у людські душі, врятують колись цих нещасних.
