Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗
Се правда, що гетьманський уряд фактично продовжував тактику прийняту ним підчас галицької експедиції 1655 р.-давати вигляд нібито річ іде про фактичний протекторат козацький-оборону шляхти і міст від руїн і небезпек, а не про зміну правнополітичного терміну. Незвичайно цікаве з сього погляду і характеристичне листуваннє гетьмана з одним з визначніших таких клієнтів Запорозького війська-князем Степаном Святополк-Четвертинським з перших місяців Ждановичевої експедиції. Старий князь пише 7 с. с. січня гетьманові з Нової Четвертні: “За присланнє універсалів м. м. п. панів рицарства війська Запорізького на охорону худіб моїх волинських я віддав поклін Найвищому панові, що він добре настроїв до мене серце в. м., пана, а що в. м. маєш відомости про мій домок, який веду від давніх князів руських,- за се я покірно дякую в. м. Одначе ті універсали їх м. м. панів війська Запорізького ваги не мали і я мусів всетаки наказати, щоб дали хліб такий, як їх м. забажають, тим полкам що стоять у Турові, і до Висоцька, де був й. м. п. Зарудний. Будучи певен, що їх м-и вчинили се без розпорядження в. м., м. м. п., мушу вдатися до в. м., м. м. п.-думаю, що з милостивої ласки своєї накажеш суворо, аби більше не вимагали і не мучили убогих моїх підданих і мене в старости моїй-за відміною непостійної фортуни зіпхненого з широких волостей бідного Русина-слуги в. м., м. м. п. Пильно прошу за себе самого, і за сина мого, пана мінського, котрому маєтности повідбирали-про се він сам ширше пише-прошу: зволь подати руку підупалому. Як то звикли великі і славні гетьмани, яким і ти єси, в. м. п. м.,-побіду (над неприятелями) здобувати, а тим що кланяється їм -милосердє показати. Вповні покладаюсь на милостиву ласку в. м., що ми то отримаємо, і за се до віку мого одслуговувати обовязуючись служби мої поручаю”, і т. д. 12).
Гетьман відповів на се 17 (27) січня: “Світлійший княже, м. п. підкоморію браславський, мій милостивий пане і приятелю! Хоч і неприємно самих себе хвалити, але коли правда, то й похвалити себе можна, що нам ніщо инше так голови не клопоче, аби поламавши старі ярма на синах Східньої Церкви потішити саму сю Матір Нашу милою свободою і гідністю! Досить вона стогнала, стільки літ осідланою бувши своїми гонителями. Досить наплакалась зазнавши стільки прикростей; час осушити від сліз її очі, намочені руїною церков божих! А супроти того, що і в. княжа мил. з шановною своєю фамілією, як рідний син, вірно помагав тій Матери в її болях і смутках, ми маємо особливу увагу до маєтків в. кн. м.-аби принаймні забезпечити їх від клопотів з нашої сторони-бачучи, що досить уже пограбували й знищили їх инші руки.-Тому веліли ми видати нові універсали, ще суворіші від попередніх- заповідаючи кару на горлі тим, які б не вважаючи на вдруге повторену волю нашу сміли піднести ґвалтовну руку і видумати які небудь побори в худобах в. кн. м. Але й без того не будуть вони такі своєвільні й вигадливі-бо окремо наказали ми п. полковникові київському (Ждановичу себто), щоб поближших козаків з свого полку, що стоять на залогах, стримав від дальших насильств” 13).
Отже як бачимо-залоги розставлялися з полку Ждановича від самого початку його операцій, ним самим-хоч може орґанізація нової української адміністрації була доручена не стільки йому як Самійлові Богдановичу Зарудному, котрого старий Четвертинський в своїм листі до Виговського з того ж дня 7 (17) січня, просячи його поклопотатися перед гетьманом, називає “стражником”-такби сказати воєнним губернатором фронтового поясу, охоронцем ладу і порядку. Може на сім треба й положити наголос в вище наведеній заяві: а йому, Жданович, гетьман не велів займати міст і обсаджувати залогами. Але з пинського листування, котре будемо розглядати дальше, побачмо, що й сам Жданович безпосереднє займався оформленнєм нових відносин. Він твердо натискав на шляхту окупованих країв, щоб вона з ролі прийнятих під козацьку протекцію обивателів Річипосполитої переходила на становище підданих нової Української Держави і приймаючи на себе підданчі обовязки супроти неї ліквідувала свої відносини до Річипосполитої 14).
В сім власне полягала тактика гетьманського уряду в західнє-українській акції сього року 1656-7. Коли ми візьмемо під увагу з одної сторони тількищо наведене листуваннє Степана Святополк-Четвертинського з гетьманом і Виговським з одної сторони, а славну “субмісію” пинської шляхти-котрою доведеться нам зайнятися далі- з другого боку, ми побачимо вихідний і конечний момент сеї тактичної операції. Починаючи з свідчень приязни й ласки для шляхти і міст, в тім роді як гетьманські листи місту Львову з місяця березня 1657-розсилані без сумніву в більше й менше анальоґічних формах на адреси ріжних міст і діґнітарів, котрі ніби то сею ласкою до нічого й не обовязуються, бо диктується вона ніби то моральними мотивами: інтересами руської віри, національними руськими традиціями, інтересами християнства тощо,- гетьманський уряд ріжними моментами чисто практичного характера-охорони свого добробуту і безпечности, визволення від контрибуцій козацьких, угорських, польських, московських і т. д.-змушував їх шукати далі й далі “ласки війська Запорізького”. А задля її придбання мусіли вони переходити все в реальнішу й формальнішу залежність від нього: обовязуватися признавати над собою тільки власть Запорізького війська і нікого більше, не шукати і не мати инших протекторів, вирікатися від всякої залежности від Річипосполитої й її короля, від участи в її державнім життю- в соймуванню, посполитім рушенню тощо, розривати всякі звязки, кровні, реліґійні й політичні, котрі їx з ким небудь звязували. Крок за кроком західнє-українська територія все тісніше звязується з Українською державою. Звязок деклярується ріжними “субмісіями” а закріпляється козацькою залогою. В пізнішім листуванню ми стрічаємо сі залоги “почавши від Полонного-в Константинові, Заславі, Межибожу, Острозі, Гощі, Степани, Межиричі, Корці”; орґанізується фактично новий Волинський полк, на чолі котрого стоїть Тарновський, що резидує в Межиричі-в Корецьких маєтках-тепер Самуеля Лєщиньского, спадкоємця кн. Корецького 15). На північ його новий полк Турово-пинський, в Припетськім Поліссю. Старий Подільський полк, що давніш обмежився Побережем Могилівським, тепер старається ширитись на ціле Подільське воєводство. Підчас переговорів з Бєньовским, в квітні місяці гетьманський уряд очевидно вимовив се собі, що сі нові козацькі займанщини мають зіставатися в фактичнім козацькім володінню до остаточного урегулювання відносин. Все се виглядає на вповні плянову акцію, анальоґічну з білоруською, начеркнену в осени, в звязку з експедицією Ждановича-плян прилучення західнє-українських і південно-білоруських земель, так як формулував се ошмянський староста Ад. Сакович в листі до Матвеева: “Присилав Хмельницький до Пинська, що йде туди з військом-нехай піддаються: він воює не для царя, ні для Шведа, ні для Ракоція, а на військо Запорізьке” 16).
Примітки
1) Назви Самбора і Ланцута вгадую в сих зіпсованих словах: Сенгурк, Пивчюг (с. 1262).
2) “порудили”-се мабуть польське porzucili, в московській передачі “порютили”.
3) “и войском всЂм за то мене хотЂли убить”.
4) “нам при РакоцЂ не бывать”...
5) “а хто б и молвил, и тот бы жив не был”.
6) “нам вмЂщал такую рЂч”.
7) “отдали попрежнему во “владЂнье Ляхам”
8) “коли мы Ляхами и не таковы грубны были”.
9) Акти посольства Желябужского, Рус. Истор. Библ. VIII с. 1260-5.
10) Вище с. 1307.
11) “МнЂ гетман городов принимать не велЂл и залогъ пометывать” Рус. Ист. Библ. VIII с. 1262.
12) Чортор. ркп. 2446 л. 23, з помітою: “Копія листу третім разом писаного до Хм.”, у Липинського Z dziejow Ukrainy c. 559-60, з деякими пропусками. З того ж дня тамже-лист до Виговського, з подякою за його “причину” перед гетьманом про універсали і з жалями, що вони “ваги не мали, і убогі піддані- котрих тільки тінь зістається після знищення,-мусіли давати хліб який їм наказано, і до Висоцька до й. м. п. стражника Зарудного відвозити, і ще потім часто наприкряються”, л. 17.
