Таємниця одного дiаманта - Логвин Юрий (электронные книги без регистрации .TXT) 📗
Намiсник заплакав, як почув її гру. А коли вона скiнчила грати, то вiн сказав, що кращої гри вiн не чув i що за ним дарунок, достойний подiбної музики… А потiм вiн дiйсно прислав дарунок… Оцей перстень, що ти його тримаєш!.. I як же хитро прислав – у футлярi три флейти зi слонової кiстки, оздобленi золотими обручками. I, як обручка, на одну був цей перстень iз синiм каменем вдягнений, i коли вона роздивилась, що перстень iз каменем, а не золотий обручик, посланець вже вiдбув… А через кiлька днiв прибув брат намiсника до купця домовитись про весiлля дiвчини i намiсника Басри. Вона б мала стати його четвертою дружиною. Купець плакав i дуже побивався з цього, бо не хотiв вiддавати свою доньку за намiсника Басри. Намiсник не лише рокiв на двадцять п'ять старший за дiвчину. Вiн брутальний i нестримний. У нього безлiч наложниць i рабинь. Та ще й до всього у нього були завжди коханки – жiнки тих купцiв та капiтанiв, що надовго забарились у своїх дiлових мандрах. Отож плакала i жiнка купця, в жилах якої текла султанська кров. Та, видно, шалу султанської кровi їй не передали нi баба, нi мати, бо вона лише плакала. А от дiвчина перейняла кров вiд предкiв. Коли їй сказали про посланця намiсника, вона захотiла через завiсу поговорити з братом емiра. Батько їй дозволив. Тiльки вона попрохала, щоб нi батько, нi мати не були приявнi при тiй розмовi. Дiвчина вийшла до брата намiсника i, стоячи за завiсою, вiдмовилась вiд замiжжя. I ще щось додала ядуче та образливе про намiсника. Про якусь його ваду, про яку знали лише близькi родичi. А вона ж лише один раз бачила його крiзь шпарочку в завiсi! Посланець вибiг iз дому купця мов ошпарений i поскакав зi своїм почтом назад до палацу намiсника. I ще до вечора того дня привiз гонець лист-наказ – переселитися доньцi купця до кварталу повiй. Може бути блудницею, може не бути, це її приватна справа, але жити повинна в кварталi повiй! За одну нiч купець винайшов дуже гарне помешкання в кварталi повiй i поселив туди свою непокiрну доньку, правнучку султанської наложницi, з двома служницями-охороницями темношкiрими. Тi двi з країни зiнджiв були з племенi, де й жiнки разом iз чоловiками виступають на вiйну… Сам же купець намагався виїхати з Басри до Багдада. Тiльки для цього йому потрiбнi грошi готiвкою i паперовi сакки на золото в Багдадi. А вiн же був компаньйоном скупердяги Рустема. Вони вдвох робили величезнi, неймовiрнi грошi. I без того, щоб вилучити грошi iз справи спiльної або одержати сакк без пiдпису Рустема, не мiг вiн i ворухнутись.
Не вдалося йому своєчасно прибути до Багдада, пiдкупити вiзира i через нього добитися скасування жорстокого наказу проти дiвчини. А спритний Рустем зрозумiв, що свого приятеля можна обдерти до кiсток!.. Довго розповiдати, але кiнець ось який: Рустем за безцiнь придбав собi i його будинки, i палац. Потiм найкращий будинок пограбованого друга продав новому своєму приятелевi. Той був великий знавець на фiнiках, але поганий купець. То Рустем його вiдправив як прикажчика чи молодшого компаньйона до Сiрiї налагоджувати склади для басрiйських фiнiкiв. Щоб, значить, не вiддавати басрiйських фiнiкiв перекупцям, а самим з цього прибуток мати. Вiн поїхав, а в будинку поселив старшу сестру, вдову – Айшу. Ось тепер розумiєш, чому Кадарiя кинула перстень у канал?.. Тiльки скажи менi – що вона хотiла вiд Айшi за перстень? I на що Айша не згодилась?
Тодi Алi оповiв, що нiби Кадарiя сказала Айшi, що коли вона, Айша, протанцює голяка перед гостями, тодi одержить перстень.
Бен Сахл пробурмотiв собi щось у бороду i звiв руки вгору, виголосивши: «Амiнь!»
– Вельмиласкавий мiй господине, скажи менi i витлумач, що означають слова твої твоєї мови?
– Я проказав слова нашої молитви. В молитвi кожного ранку чоловiк дякує боговi перш за все, що вiн не створив його жiнкою. Це Величезна мудрiсть, але ти ще цього не можеш зрозумiти. Слухай: ти чув про мудрого царя нашого Соломона?
– А! Я чув про нього на базарi мiдникiв! Вiн мав чарiвний перстень i завдяки йому знав усi мови всiх тварин i птахiв.
– Перстень Соломона – дрiбничка з усiх його чудес! Головним чудом була його неймовiрна мудрiсть! Вiн сказав одну рiч – i запам'ятай її на все життя: «Хто стереже свої вуста, той зберiгає свою душу, хто ж свого рота невгамовно роззявляє, тому погибель!» Зрозумiв? А тепер iди собi i не заважай моїй працi!
Алi хотiв вiддати йому уламок дирхема, який вручив учора вчений муж, та Бен Сахл вiдтрутив його руку.
– Не поспiшай! Може, ця лусочка срiбла врятує тобi життя!
– А моєму життю нiщо не загрожує – ось вiддам Кадарiї перстень, i все буде в повному порядку, – впевнено проказав Алi.
– Ти ще справдi малий i недосвiдчений! Нашому життю повсякчас щось загрожує! Наприклад, моєму життю сьогоднi загрожував твiй синiй камiнь. Вiн спокушав мене, але я його не взяв. Але я щасливий, що врештi-решт на нього подивився! Багато про нього чув. Вiн привезений одним капiтаном iз Iндiї. Його купив у капiтана за всi свої гаразди один купець-шиїт. Хотiв вiдвезти в Кербелу на могилу Аль-Хусейна 5. Та його закололи i заволодiли перснем. Злочинцiв через якийсь час схопили стражники. Вони всi належали до рiзних родiв i не змогли домовитись i привласнити перстень. Тому вiддали його намiсниковi. Через якийсь час загинули всi стражники по-дурному. Один впився i захлинувся власною блювотиною. Другий потонув у багнi пiд час вiдпливу. Третiй сонний упав з даху. А четвертого забив у конюшнi його власний кiнь! Пiсля цього, певно, намiсник шукав випадку, щоб комусь подарувати перстень. Купцям не мiг, бо тiльки вони йому дарували. Послати комусь iз старшини ж Багдад боявся – а раптом у Мiстi Миру вже знають про нещасливий перстень? А рантом це трактуватимуть як чаклування, замах на їхнє життя? I вiн вирiшив, щонайкраще вiддати перстень за султанську правнучку. I знов, бачиш, синiй камiнь наробив лиха! Певно, Кадарiя й вирiшила iншим перснем, тим, що з лалом, перебити долю. Перша спроба – i Айша напiвжива. А тут ти повертаєш лал. I тодi вона мiняє лал на синiй камiнь. Це вже чари. I тепер вже ти в халепi.
– Але це неправда! Я вiддам їй дiамант, i вона його забере. Вона нiчого не хотiла менi заподiяти. Вона така, вона така…
– Свята? – засмiявся Бен Сахл.
– Так! Вона як свята! Вона складає такi пiснi, вiд яких плачеш, вiд яких серце твоє десь летить над водою. Он вона яка!
– Хлопче! Ти ще не знаєш, який то страх – глибина жiночої душi! Глибша за всякий океан! До речi. Як ти назвав камiнь – дiамант? Чому ти вирiшив, що це дiамант? Вiн же синiй!
– Бо й перлини бувають чорнi. А завжди вони рожевi! Значить, i дiамант може бути синiм.
– Ай-ай! А ти метикуватий хлопець. Слухай, менi ось що на думку спало… Ти довго роздивлявся перстень з лалом?
– Добре роздивився. Можу навiть намалювати! Дай менi каламар i папiр – я вмить вималюю.
– Слухай, ти ж мусульманин – хiба можна порушувати заповiти вiри?
– Не можна малювати живих iстот. Сам чув суперечки про це у мечетi. Перстень з каменя й золота – без дихання – зовсiм iнша рiч!
Бен Сахд подав клаптик тоненького паперу, каламар i калам 6.
– Це знаменитий самаркандський папiр….
– Це в тiм краю, де Бухара i Мерв? Динi там знаменитi…. Я сам чув запах динi, що коштувала сто динарiв…
– Що динi?! Там мої родичi живуть, у Бухарi i в Мервi. Правда, вони бiднi люди – шкiри виробляють, тканини фарбують… А от у Мiсрi мiй двоюрiдний брат – то великий умiлець! Вiн оправляє в золото найвибагливiший камiнь – смарагд! Iз крихким смарагдом треба вмiти поводитись.
Хлопчик став навколiшки, поклав на вiко тахта папiр i обережно вималював перстень з лалом. Особливо ретельно вiзерунок навколо гнiзда, куди було вставлено лал. Бен Сахл аж здригнувся, коли пiднiс ще мокрий малюнок до очей.
– Тихо! Мовчання! За цим перснем напевно смерть. Мiй брат його робив у Каїрi, для одного вiдчайдушного мандрiвця i дуже вдалого купця. Вiн десь родом iз Дамаска… Багатий i в дружбi з багатьма сильними свiту цього. Якщо цей лал Абу Амар подарував КадарiЇ, то його володар загинув. Або з ним сталося страшне нещастя, що вiн мав позбутися свого улюбленого персня! Ай-ай! Тепер слухай – ти присягся Аллахом мовчати! Швидше йди та .вiддай їй перстень! Краще втратити цей скарб i лишитися цiлому, нiж володiти мить скарбом, для того, щоб втратити i тiло, i душу!
