Сага про Форсайтів - Голсуорси Джон (лучшие книги .TXT) 📗
Отож він дочекався слушної нагоди, коли Айріні подала архітекторові першу чашку чаю. Сонячний промінь, зазирнувши крізь мереживні завіси, зігрів її щоки, спалахнув у золоті її кіс і в її лагідних очах. Можливо, той самісінький промінь підрум'янив щоки Босіні, збудив у його погляді неспокій.
Сомс ненавидів сонце, тож одразу встав і засунув завіску. Потім він узяв свою чашку з рук дружини і сказав холодніше, ніж збирався:
— Може, ви все-таки вкладетеся в вісім тисяч? Адже можна поступитися деякими дрібницями.
Босіні випив одним ковтком чай, поставив чашку і відповів:
— Жодною!
Сомс зрозумів, що його пропозиція вразила архітекторове самолюбство.
— Гаразд, — похмуро скорився він, — хай буде по-вашому.
За кілька хвилин Босіні встав, збираючись іти; Сомс теж підвівся, щоб його провести. Архітектор, невідомо чому, був у надзвичайно піднесеному настрої. Він вийшов на вулицю, широко ступаючи, а Сомс, подивившись йому вслід, вернувся понурий до вітальні, де Айріні прибирала з рояля ноти, і, спонуканий непереборною цікавістю, запитав:
— Ну, що ти думаєш про Пірата?
Він опустив очі, чекаючи відповіді, і йому довелося чекати досить довго.
— Не знаю, — сказала вона нарешті.
— Ти гадаєш, він гарний?
Айріні посміхнулась. І Сомсові здалося, що вона з нього кепкує.
— Так, — відповіла вона, — дуже.
IX. СМЕРТЬ ТІТОНЬКИ ЕНН
Наприкінці вересня настав такий ранок, коли тітонька Енн не спромоглася взяти з рук Смізер знаків своєї особистої гідності. Поглянувши на старече обличчя, негайно викликаний лікар оголосив, що міс Форсайт померла уві сні.
Тітоньки Джулі й Гестер були тяжко вражені. Вони ніколи не уявляли собі такого кінця. Навряд чи вони взагалі гадали, що кінець нарешті колись таки настане. В глибині душі їм здавалося, що Енн вчинила нерозважливо, пішовши від них без жодного слова і навіть не опираючись. Це було для неї невластиво.
Можливо, найдошкульніше вразила їх думка про те, що й Форсайтові довелося випустити життя зі своїх рук. Якщо одному довелося, то й іншим доведеться теж.
Минула добра година, перш ніж вони зважилися повідомити Тімоті про те, що сталося. Якби ж то можна було від нього це приховати! Якби ж то можна було підготувати його заздалегідь!
І вони довго стояли, перешіптуючись, під його дверима. А коли повідомили братові сумну звістку, вони знову зашепотіли.
Сестри побоювались, що згодом він відчує своє горе гостріше. Але зразу він сприйняв звістку спокійніше, ніж вони гадали. Звичайно, йому не слід уставати з постелі!
І вони розійшлися, тихо плачучи.
Тітонька Джулі сиділа в своїй кімнаті, знеможена цим несподіваним ударом. Її зрошене сльозами обличчя спухло й помережилося дрібненькими зморшками. Вона не могла уявити собі, як тепер житиме без Енн, — вони прожили разом сімдесят три роки, їх розлучило було тільки короткочасне заміжжя тітоньки Джулі, що здавалося їй тепер зовсім нереальним. Раз по раз підходила вона до комода й витягала з-під напахчених лавандою подушечок чисту носову хусточку. Її тепле серце не могло стерпіти думки, що Енн лежить у своїй кімнаті холодна, застигла.
Тітонька Гестер, наймовчазніша, найпокірливіша з усіх Форсайтів, тихе плесо в бурхливому потоці родинної енергії, сиділа у вітальні, вікна якої були запнуті шторами; вона теж спочатку була поплакала, поплакала тихенько, і на обличчі в неї не видно було слідів сліз. Її керівний принцип був — заощаджувати енергію, і вона не зрадила його в годину горя. Тендітна, непорушна, вбрана в чорну шовкову сукню, вона сиділа, втупившись у камінні гратки, склавши на колінах руки. Навряд чи їй дадуть посидіти спокійно: знайдуть якусь справу. Неначе це допоможе! Енн уже ніщо не оживить! То навіщо завдавати собі клопоту?
О п'ятій з'явилися троє братів: Джоліон, Джеймс і Свізін. Ніколас поїхав до Ярмута, а Роджера прикував до ліжка напад подагри. Місіс Геймен побувала саме перед ними, зайшла до Енн і поїхала додому, попросивши переказати Тімоті — йому не переказали, — що її слід було сповістити раніше. Власне, інші теж гадали, що їх слід було сповістити раніше, наче від того вони щось втратили, а Джеймс заявив:
— Таки по-моєму вийшло: я ж казав вам, що вона не переживе літа.
Тітонька Гестер нічого не відповіла; уже надходив жовтень, та навіщо сперечатись: деяких людей нічим не переконаєш.
Вона послала сповістити сестру, що прибули брати. Місіс Смолл негайно зійшла вниз. Вона вмилася, але обличчя й досі було запухле, і хоч вона й поглянула суворо на Свізінові світло-сині штани — він приїхав просто з клубу, як тільки почув сумну новину, — проте вигляд у неї був куди бадьоріший, аніж завжди, навіть за тих обставин їй важко було подолати інстинкт робити все не до ладу.
Потім усі п'ятеро пішли нагору подивитися на небіжчицю. Під білосніжне простирало була підкладена стьобана ковдра, бо ж тепер тітонька Енн більше, аніж будь-коли, потребувала тепла; подушки були забрані, голова лежала низько, і тіло було пряме, достоту як і за її довгого життя; чепчик, що закривав чоло, натягли аж на вуха, а між чепчиком і простиралом обличчя небіжчиці, майже таке саме біле, дивилося заплющеними очима на братів і сестер. Невимовний спокій надавав обличчю виразу ще твердішої волі, ніж за життя; з-під ледь помережаної зморшками пергаментної шкіри випиналися квадратні щелепи й підборіддя, чоло з запалими скронями, загострений ніс; то була твердиня непереможного духу, який піддався смерті і навіть у своїй невидющості немовби прагнув відвоювати цю твердиню, відвоювати щойно втрачену зверхність.
Свізін тільки глянув на обличчя покійниці і зразу вийшов з кімнати: від того видовища, казав він згодом, у нього запаморочилося в голові. Він пішов униз, стрясаючи весь будинок, схопив капелюха, сів у кеб і навіть не сказав візникові, куди їхати. Його привезли додому, і весь вечір він непорушно просидів у кріслі.
За обідом він тільки з'їв куріпку та випив півпляшки шампанського.
Старий Джоліон стояв у ногах ліжка, схрестивши на грудях руки. З-поміж присутніх він єдиний пам'ятав смерть матері, й, дивлячись на Енн, він згадував матір. Енн зажилася на світі, але смерть таки до неї прийшла — смерть приходить до всіх. Обличчя його застигло, погляд блукав десь дуже далеко.
Тітонька Гестер стояла поруч нього. Вона вже не плакала, в неї забракло сліз — організм її прагнув зберегти силу; вона заламувала руки, дивлячись не на Енн, а то в один бік, то в другий, аби тільки не усвідомлювати того, що сталося.
З усіх братів і сестер Джеймс найвідвертіше виявив своє горе. Сльози котилися зморшками його худорлявого обличчя: куди він тепер піде ділитися своїми клопотами? Джулі для того не годиться, до Гестер нічого й потикатись! Смерть Енн вразила його дужче, ніж він сподівався; вона гнітитиме його ще не один тиждень!
Незабаром тітонька Гестер тихенько вийшла, а тітонька Джулі почала сновигати по кімнаті, «наводячи лад», і двічі зачепилась об меблі. Старий Джоліон, збудившись від своїх спогадів, тих спогадів про давнє минуле, глянув на неї докірливо і вийшов. Джеймс лишився біля постелі сам; озирнувшись потай, чи ніхто не дивиться, він зігнув своє довге тіло, приклався до чола небіжчиці, а потім і собі швидко вийшов з кімнати. Зустрівши в холі Смізер, він розпитав про похорон і, дізнавшись, що їй нічого не відомо, скрушно зауважив, що коли про цю справу ніхто не подбає заздалегідь, то все піде не так як слід. Хай вона запросить містера Сомса — він добре знається на цьому; господар, мабуть, тяжко вражений і сам потребує догляду; що ж до господинь, то з них ніякого пуття — вони нічому не дадуть ради! Та ще й, може, заслабнуть. Краще зараз послати по лікаря: запобігати лихові треба вчасно. Здається, лікар сестриці Енн був не вельми тямущий. Якби її лікував Бланк, вона була б і досі жива. Коли Смізер потребуватиме якоїсь поради, нехай зразу ж посилає на Парк-лейн. Звичайно, в день похорону його карета до їхніх послуг. Чи немає часом у неї склянки кларету й печива — він іще не снідав.
