Історія української літератури. Том 6 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации TXT) 📗
В всем поволным слуго / ю хотячи быти
И пожиток собою / церкви учинити
Якобы слава твоя, / отче, проквитала
Кгды бы ся c книг хвала бо / жая помножала.
По цій присвяті, видрукованій дрібнішим друком на звороті титулової картки, наступає "пролог", виголошений, очевидно, першим отроком: 20 двостишних строф з поздоровленням з різдвом до людей, з закликом радісно його стрічати і гідно приймати:
Христос на землі, весе / ло пану спЂвайте,
Честь и хвалу имени / єго отдавайте:
Же нам як вЂрным рачил / дочекати дати,
День свЂтлый нароженя / єго оглядати.
"Вторый отрок" (25 строф) оповідає, в часі теперішнім, в ролі свідка подій, що сталося в Вифліємі, і висловлює гадку, що було б добре розпитати пастухів, "Котрых, там они речій / самовидци были И що ся за таємниц / очне насмотрили". Тоді третій отрок, очевидно, з найменших, виступає з закликом (одна строфа тільки): "Єст ли ту кто c пастухов / нех ся озываєт И о тых то речах c по / вЂстью выступаєт". Четвертий коротко (4 строфи) оповідає, що з самих пастухів нема нікого, але єсть один, такий, "котрий нераз з ними ся зносил" і розпитував про все: "Тот вам тот статечную / справу может дати, Що от пастерув вифле / ємских могл слыхати". Тоді п’ятий отрок, представляючи цього, "о речах ведомого", в довшій декламації (85 строф) оповідає, що він чув від пастухів: повторює, як чув у першій особі, як їм з’явився ангел і післав їх до Вифлієма, де все вони побачили, як він їм сказав: "Іосифа, матку и / дитя повитоє, Где нас зараз зняло ве / селя обфитоє. Большая бо вЂм нас там / свЂтлость освЂтила и умЂєтность мовы / до нас приступила". Вони почали прославляти Христа, його матір, Йосифа, ясла, вертеп, Вифлієм — ці прославлення становлять центр декламації. Потім пастухи оповідають, як вони попрощалися з Христом і повертали додому.
Зо всего теды Богу / честь и хвалу давши
И так з Вифлеємом ся / пяйкне пожегнавши
И з далечка зась знову / хмы ся уклонили,
Хоть простачкове, чим мо / гли, Пана почтили.
И преч юж отшедшди по / чани съми спЂвати
И з радости оноє / гойне выскакати —
През поле до стад своих / що вскок ся маючи,
В пищалки весело со / бЂ заграваючи.
Потом пЂсни почали / хмы просто складати
И при музыцЂ пастыр / ской корикговати.
Наконец кгды мы юж до / кошарнь своих пришли,
Таме хмы як и перше / все зась вцале нашли
Где теж и овечки нам / веселья додали,
Кгды съмы им в пищалки на / шЂ разне заграли
Бо, бегечучи, поча / ли рЂзко скакати,
Радости и веселья нам збыть додавати;
По горах и падолах / ся уганяючи,
Нас скоки своими у / добро мысляючи
(ст.251-268).
По цім "шестий отрок" коротко (14 строф) зазначає тему про королів "астролатрів" (на боці: звЂздослужителів) — "Я бым тыж о астролат / рах кролех промовил, На що-мся ачколвек зо / всЂм и не готовил Вшак же хотЂл бы-м о них / змЂнку учинити И скунд ся взяли філе / ортом (на боці — празднолюбцем) обяснити". Але кінець кінцем відступає цю тему "другому", щоб не наприкрятися слухачам, обмежується тільки загальними побажаннями, щоб сучасне громадянство знайшло собі добрий приклад в учинках трьох королів.
Тоді "седьмий отрок" теж доволі коротко (23 строфи) оповідає про прихід королів-волхвів, їх дари і значення їх приходу і, "занехавши на он час" довгу історію, щоб не "бавити" слухачів, закликав їх заспівати з пастирями ангельської пісні — "Слава в вышних", що, мабуть, і була при тім виконувана школярським хором. По сім наступає "епілог", виголошений, очевидно, восьмим отроком (52 строфи). Він описує благодать і радість, принесену на землю Христовим народженням:
Земля которая терньє / и осет плодила,
Тая нынЂ хлЂб небес / ный буйно зродила.
Земля, котрая венц пля / цом была до бою,
Тая ся стала кгрунтом / вЂчного покою.
Земля, котрая мЂстцем / была для выгнанцов,
Тая способна єст для небесных мешканцов,
И котрая пред тым зав / ше ворогована,
Тая юж ест покоєм вЂчным варована.
О диво, правда, як солн / це, на землю взышла,
И справедливость зась з не / ба на землю пришла.
C таковым ся овоцом / земля показала,
Якого нЂкгды пред тым / c себе не давала.
Щоб достроїтися до цієї загальної радості, декламатор Хоче споминати саме тільки радісне. На пам’ять йому приходить сумна доля дітей, побитих Іродом за Христа. Він не хоче її оповідати, щоб не розбивати радісного настрою, але таки не втерпів, щоб не змалювати цього образу:
Що при тойже справе през / Ирода ся стало —
Як ся много дЂток о / ных позабивало.
Видячи тиранн, же ся / з него насмЂяли,
Кгды го три кролеве / стороною минали,
Як ся там окрутне розъил / тиран суровый
И c понудливости вы / дал декрет таковый:
Абы всЂх дЂточек ме / щизни не живити
И вколо Вифлеєма до / щяду побити —
Розмайте дЂток не / винных мордуючи
Христа межи ними ша / ленец шпикгуючи.
Невинняток, которым / бы му задЂлали,
За що бы слушне горла / свои подавали,
Умыслил тирани не слуш / не пренаходити
И в буйной крови цных дЂток / меч свой омочити.
Оныє то там дЂточ / ки свякготливыє,
При персях маток своих / збыт пещотливыє,
З яким ся жалем з матей / ками розставали,
Кгды их катове з рук им / смутных вырывали.
Як там смерть срокгая кож / дого не минула,
И кров з них буйными рЂ / ками поплинула.
Але не треба заглиблюватись у ці смутні спомини — "Вшеляких смутков и фра / сунков занехаймо, C пастухами оными / богу хвалу даймо". Отже, фіналом цього діалогу був знов-таки, правдоподібно, хоровий спів шкільної братії.
Як бачимо, діалог цей доволі слабий у діалогічній формі: її робить тільки виклик "третього отрока", що на нього потім нібито відповідають інші декламатори. В грунті речі це збірка монологів, віршованих орацій, так само, як і ті вірші на дальші свята різдвяного циклу, що займають другу половину книжечки (картки 12-18).
Маємо тут коротку віршу Стефанові першому мученикові (що святкується другого дня різдва). Дві вірші на обрізання (одна цілком коротка, 7 строф), друга трохи довша — "На приклад дітям християнським", аби вони собі брали приклад з малого Христа, що знайшовся в храмі (тема Євангелія, що читається на Новий рік): "В науцЂ тръвати a po / дичов шановати". Наводить ще інші біблійні приклади дітям, що кінець кінцем зводяться на науку "при вЂрЂ отцевской моцно стояти". Далі небезінтересна вірша (23 строфи) на честь св. Василія (що святкується того ж дня, першого січня) в формі похоронного плачу його громади з приводу його смерті, що віддає, очевидно, прийняті традиційні форми таких плачів у Галичині:
Отишол нам опо†/ дач слова, отишол!
И покою власного / иднач c свЂта зышол!
Отишол пастыр, яко / го трудно поискати:
Трудно бовЂм го иншій / может целювати.
Ой ой, юж уста Васи / лієвы устали,
Котрыє венц отпур є / ретикум давали!
Ей, не стуйте ж, же язы / ка того не стало,
Котрым ся, як мечем, є / реси посЂкало.
Пред ним бовЂм як пред у / стрям всЂ уходили,
Котрые єдно правдЂ / противными были.
Голосу ся єго, як грому, лякаючи,
Языку як лысканю 1, не стерпЂваючи.
Ей, встань, о пастыру, встань / церков боронити
И з неприятелми о / ню досыть чинити.
Якобы ся потужность 2 твоя указала,
Кгды ся будет тобою церков ратовала —
Пастырем добрым неба от Бога наданым
З ласки духа святого ясне поволаным,
Ей встань, отче, нех бы ся церков ратовала
И всЂм иншим на приклад тебе указала.
Тысь бовЂм скутком (самим) 3 слув твоих доказав,
Кгды же сь ведлуг науки и живот указав.
1 Блискавиці.
2 Сила.
3 Я додав це слово — його бракує до метру.
