Оксамит нездавнених літ - Корсак Иван Феодосеевич "Korsak" (читать книги онлайн бесплатно полные версии .TXT) 📗
Візьмемо справу Юрія Стельмащука (“Рудого”). Хворий, з високою температурою, він випадково (коні понесли просто на засідку) потрапив до рук НКВД. На допиті заявив: “Як провідник, говоритиму тільки з генералом"Тож допитвів сам Строкач. Не було за що й судити Юрія. Він не воював, безпосередньої участі в жодних акціях не брав. Провідників не судять - їх знищують, тож і командиру “Завихосту” Ю.Стельмащуку приписали 20 тисяч знищених поляків.
Напередодні суду попросив 26-річний командир “Рудий” попрощатися з рідною домівкою. Його привезли в Коршів. Став перед домівкою на коліна Юрій, поцілував рідну землю востаннє. Суд ухвалив страшний вирок - вищу міру покарання.
Героїчну смерть прийняла і його рідна сестра Ганна Стельмащук, яку 22 травня 1941 року разом з подругою Ніною Бахів і ще двома юнаками оточили в клуні на околиці Вишкова. Клуню підпалили. Запропонували здатися. Вийшла з клуні красуня Ганна, вигукнула: “Україна не здається!” і повернулася в палаючу клуню. Вічна пам’ять героям...
Уже в 1992 році з Польщі прийшов запит: оскільки тут на Волині загинуло від рук націоналістів 200 тисяч поляків, потрібно відшкодувати кошти родинам, облагородити могили. Поляки самі хочуть поставити хрести на місці 200 тисяч. Яка страшна цифра! В той часу Варшаві вийшла книжка М.Сівіцького “Справи конфліктів польсько-українських”, у ній ми знайшли на 20 сторінці цікавий документ “Лічба польського елементу на Волині”, у якому сказано: “У 1931 році було 350 тисяч, вивезено на схід НКВД 50 тисяч, кілька тисяч утекло за Буг, близько 1000 ув’язнили чи замордували німці. Вивезли на роботи за 16 місяців 25 тисяч, в 1943 році загинуло в польсько-українському конфлікті 15 тисяч, кільканадцять тисяч утекло за Буг. Близько 50 тисяч німці вивезли на роботи. Убито 180 тисяч, залишилося 170 тисяч.
- Це є серйозні міждержавні проблеми, з нерозумної голови можна забити між народами такого цвяха, що не дай Боже. А такі голови, такі горе-літератори, на жаль, були.
- Бачите, цвях цей забитий не нами. Знаєте, його можна вийняти, коли ми будемо щиру правду писати. Абсолютно щиру правду.
- Повернімося до первинних документів про розстрілу Луцькій в’язниці.
- У КДБ було всього 96 справ. Це справи тих, кого засуджено до розстрілу. Де решта документів про Луцьку в’язницю - ніхто не знає.
Німці, коли прийшли, дали доступ населенню до документів. Українці виносили ці доку менти, порядок робили, замітали оті всі радянські папери.
- Однак цих 96 справ давали підстави обґрунтовано стверджувати, що розстріли були.
- Візьміть будь-яку газету того часу - преса просто кричала про ці злочини. На 40-й день після розстрілу відбувся Хресний хід до тюрми і освячення могил. 80 священиків правило на чолі з Митрополитом Полікарпом.
Окупанти всіх мастей знищували волиняків на території Луцької тюрми. На жаль, ми в основному згадуємо тих, хто тут поліг від рук більшовика в 1941 році. А німецька окупація? Ніби пекельна машина, регулярно, 2 рази на тиждень, проводили розстріли тут і німці. Про це свідчать документи, спогади очевидців. Про цих людей також не гріх згадати. Це наш рід.
***
Які проблеми намагався вирішити “Меморіал”, що хвилювало, які завдання вважалися першочерговими - це видно вже з виступу Віталія Мельника на установчій конференції крайової організації Народного руху України.
Уривки з виступу В. Мельника пропонуємо з дозволу автора увазі читачів.
Брати і сестри! Товариші!
Завдяки прагненню вищого вислужитися перед ще вищим, багаторічному старанню найманих формувань лекторів-професіоналів нищилися віками усталені звичаї, замовчувалася, перекручувалася національна історія, справування релігійних обрядів швидше нагадувало підпільну роботу, користування рідною мовою вважалося ознакою “дурнова тона ”. Забувалося, хто ми, чиїх батьків діти?
Плоди такої політики і повертаються до нас у вигляді горезвісних проблем: алкоголізм, наркоманія, проституція, злочинність серед молоді.
Минулого не вибирають, його успадковують. Що ж успадкували ми на культурній ниві в Луцьку?
Силу-силенну невирішених проблем. І від того, наскільки чесні її правдиві ми будемо при їх подоланні, залежатиме авторитет Руху в народі, кількісний ріст наших рядів.
Майбутнє за молоддю, якій вже змалку підноситься урок: чорне-біле. Одноманітна, безлика архітектура спальних кварталів, неякісна, халтурна робота будівельників, перевантаженість, тіснява шкіл та садочків різко контрастують з розкішшю інтер'єрів та помпезною величчю будівель для функціонерів. Будинок на Київській площі, профкурси. політосвіта, будинок КДБ, при спорудження якого ніхто не подумав, що він сусідить із найдорожчим для лучан місцем - Меморіалом вічної слави.
Прошу уявити собі ситуацію: у приміщенні міськкому чи то обкому комсомолу демонструються фільми з такими назвами, як "Путь дракона ”, “Люди-динозаври " чи такі, на які взагалі дітям вхід заборонено.
Саме з подібною ситуацією стикається молодь, приходячи на відеотеку, розташовану у національній святині, церкві одного з перших на Україні братств - Луцького. Наскільки мені відомо, можливо, я помиляюся, усі відеотеки - кооперативи від ВЛКСМ.
Думка нашого осередку: негайно припинити цю ганьбу, яка, за всіма міжнародними законами, кваліфікується такім словом, як вандалізм. Варварством можна вважати використання Хрестовоздвиженської церкви як планетарію.
Приміщення Братської школи, освячене іменами І. Федорова, Йова Кондзелевича та інших діячів українського Ренесансу. На кладовищі Братства поховано славну доньку українського народу - Гулевичівну. Необхідно домогтися звільнення приміщення Братства і надання його таким організаціям, як фонд культури, творчим спілкам, Рухові. На місці теперішніх крамниць створити Музей Луцького братства та славних братчиків.
Церкву Воздвиження Чесного Хреспш використати за призначенням.
Культурно-історичний заповідник повинен відповідати своїй назві.
Якось не дуже вживаються у свідомості чисте мистецтво та тюремні мури. Міській владі слід подумати-таки про прискорення будівництва нового приміщення музучилища. Кінотехпром вивести, зробити меморіальну стіну пам’яті жертвам сталінізму. Я консультувався зі скульпторами. Ми могли б виготовити її своїми силами - незначними затратами.
Я народився в Луцьку, невдовзі по війні, змалку слухав перекази сивих дідів про минуле. Тепер сам посивів, озброївся книжками, які останнім часом досить регулярно з’являються, і з жахом переконався, що в “забитій " Польщі були ліпші історики, бо коли щось і я хочу розповісти донечці, то знову й знову змушений звертатися до видань “буржуазних”. Необхідно видати книжки, де було б інформації багато і різної, але обов’язково правдивої. І не треба боятися, що в тій історії цензор на багатьох сторінках напише “націоналізм”. Специфіка Волині в тому, що тут здавна був гуртожиток, у якому мирно мешкали представники різних націй. Символічно, що на виборах 1922 року в Сейм і Сенат українці, євреї, німці об’єдналися і завоювали 5 мандатів, тоді як чехи і росіяни, що не хотіли блокуватися, - жодного.
Ми багато говорили про інтернаціональне виховання, стирання граней і т. ін. Говорити одне - робили інше.
Наприкінці минулого віку на знак дружби Москва подарувала Луцьку копію ікони Іверської Божої Матері. У Луцьку дарунок прийняли і побудувати каплицю. Від знаку дружби зберігся тільки ключ. Цей злочин - на місцевій владі.
У Луцьку було два єврейські кладовища і синагога. Не за опір, тільки за належність до нації відбувся геноцид єврейського народу. Понищивши могили, влада ніби підписалася під цім геноцидом.
За перших “совєтів”, як у нас кажуть, перед війною, були в місті, окрім вищезгаданих, такі кладовища: православне, польське, австрійське, караїмське, чумне, омеляницьке, на вул. Кременецькій, на місці машзаводу. Залишилося тільки одне. Знищено кладовища православне та польське (наперекір нормам санітарним та нормам правовим). Я сам ховав батька двічі. А в кого родини не було? Чи родина далеко? Ті й залишилися під розрівняними могилами. Так, у сквері навпроти четвертої школи мирно уживаються кістки члена комсомольського підпілля Луцька Мілішкевича, який похований у могилі свого діда, останки генерала армії УНР Олекси Алмазова, в одному з перших рядів під огорожею були могили полеглих чекістів, трохи далі - українських льотчиків, січових стрільців. Залишився б там і український письменник М.Левицький, якби не знайшовся патріот, поїхав сам до Києва. Звідти дзвінок - "перенести”.
