Гербарій коханців - Сняданко Наталка В. (хорошие книги бесплатные полностью .txt) 📗
Тепер Ірина вперше могла зосередитися на розпізнаванні потреб власного тіла. Відсипатися тоді, коли в цьому є потреба, а не коли випадає нагода, повільно і непоспіхом напружувати, а потім розслабляти по черзі кожен м’яз, щоб зняти напругу і досягнути релаксу, чергувати періоди активності з лінню і переживати завдяки цьому невідомі їй раніше хвилі натхнення. Таке, накопичене під час тривалого відпочинку, натхнення викликає раптове і сильне бажання щось робити, і навіть не має значення, що саме – писати вірш чи замітати на кухні. Важливим є стан, коли кожен рух доречний і вчасний, і що не зроби, це буде саме те, чого тобі найбільше хотілося саме в цей момент, і ніхто не заважає тобі робити це, не змушує займатися чимось іншим. Це було неймовірно. Досі її життя зав жди було розписане без врахування її бажань, а тим більше миттєвих примх. Вона звикла вважати, що вміння примушувати себе робити необхідне – це найвища з чеснот, якою слід оволодіти. Звикла жити з відчуттям постійної легкої втоми і знудженості, яка переслідує під час виконання чергових поставлених кимось перед тобою завдань. А тепер вона раптом усвідомила, що дуже рідко шукала відповіді на питання – що саме їй подобається, а що ні, бо це здавалося чимось несуттєвим, дитинним, неповажним. Життя поділялося на обов’язки і приємності, які «можна було собі дозволити». І чомусь слід було задовольнятися цим убогим вибором. Тепер вона вперше відчула, що приємність не обов’язково слід вважати втечею від повинності, і ця приємність не повинна викликати докори сумління. І що можна читати книгу чи навіть просто мріяти, дивлячись у стелю, навіть тоді, коли давно слід позамітати на кухні, і в цьому немає нічого поганого, і вона має право здійснити свій вибір, самостійно вирішити, чим саме зайняти свій час – читанням чи прибиранням, і ніхто не докорятиме за ледарювання і неправильно розставлені пріоритети. Ясна річ, особливої заслуги Ореста в цьому відкритті Ірини не було, але вона була вдячна йому за таку несподівану можливість зосередитися на власних відчуттях.
Після того, як минув перший шок від бруду в помешканні, вона почала поволі усвідомлювати логіку поведінки Ореста, і їй почало навіть подобатися те, як він розподіляє власний час, намагаючись звести до мінімуму заняття, які його дратують. Завдяки цьому в нього залишалося багато сил і бажання робити речі, які давали задоволення. А до бруду і неприбраності, як виявилося, нескладно звикнути.
Після кількох перших тижнів щоденних прибирань у будинку майже не залишилося закутків, куди страшно було заходити. Це навіть можна було б назвати своєрідним порядком чи якимось мінімальним затишком. На цьому прибиральне натхнення Ірини вичерпалося. Точніше, вона навчилася ігнорувати докори сумління, які прокидалися у неї після цілоденного неробства, і перестала намагатися заглушити їх за допомогою якоїсь «корисної діяльності». З кожним днем їй усе більше подобалося шукати власні улюблені заняття і допасовувати розпорядок дня до своїх бажань, настроїв, схильностей, а не до того, що вона була навчена робити у вільний час і що було «корисним».
Це було кайфово, й Ірина не могла натішитися тому, наскільки по-іншому тепер почувається. Ніхто більше не забороняв їй дивитися до ночі фільми, як це було вдома у батьків, не змушував пилососити по суботах і щовечора мити підлогу на кухні. Вона могла цілі дні проводити у ліжку з книгами чи без, прокидатися і засинати у довільний час, годинами дослухатися до таємничих шурхотів, які наповнювали незвичну тишу цього фантасмагоричного будинку. Вона розглядала плями вологи на стелі, тріщини тиньку, дірки у шпалерах. Це був цілий загадковий світ, голоси з минулого, які щось намагалися розповісти, але вона не могла розшифрувати, що саме, і насолоджувалася зашифрованими у цих слідах таємницями, моторошними і багатозначними, поки їх собі тільки вигадуєш. Хоча насправді вона не дуже хотіла би знати, після якої саме пиятики з’явився на стіні, приблизно на висоті її колін, відбиток губ, нафарбованих яскраво-червоною помадою. Їй було нецікаво, чиї це були губи, і навіть чоловічі вони були чи жіночі. Сам по собі відбиток виглядав таємничо і привабливо, але історія, яку він приховував, мабуть, була вульгарною і малоапетитною. А цей шматок шпалери хтось обірвав, можливо, у нападі люті або випадково, це не мало для неї особливого значення, але на стіні після цього залишилися контури, що нагадували обрисами Італію на мапі світу, і ця брудно-жовта Італія в оточенні кічуватих шпалер у квіточки була б гарною обкладинкою для якогось любовного роману. Ірина навіть сказала про це Орестові, але він лише засміявся і домалював на стіні, у місці, звідки було вирвано шпалери, огидне червоне серце, пробите стрілою. І зіпсував увесь ефект. Він не мав відчуття до таких речей, що було дивно, адже художники повинні це відчувати. Так, принаймні, Ірині здавалося тоді.
Ірина
Виноград ріс на балконі кухні і ніколи не встигав дозріти за літо. Восени Орест робив із цього винограду домашнє вино, яким страшенно пишався попри його доволі сумнівні смакові якості. З балкона було видно шматочок грядки, точніше, того, що колись було грядкою у внутрішньому дворі будинку, і стіну, глуху триметрову стіну, яка відділяла сусіднє обійстя. Та стіна теж була обвита виноградними гілками, але вони чомусь не плодоносили. Можливо, це був спеціальний сорт винограду, призначений для таких суміжних міжсусідських стін, сорт, який повинен давати лише естетичний ефект і берегти вразливі сусідські стосунки від передбачуваного конфлікту, наприклад, через неможливість справедливо поділити ягоди винограду, які раптом дозріли б на спільній стіні.
Ірина любила виходити на цей балкон опівдні, коли туди доходило сонце і освітлювало внутрішній двір і стіну. Дивилася на сонце крізь плетиво виноградної лози, у якому непросто було розгледіти крихітні зелені ягідки. Вони не встигали за літо дозріти як слід, бо росли на тінистій стороні будинку, але їй розходилося лише про те, щоб застати виноград у відповідний момент, наприклад, опівдні сонячного дня або після раптового дощу, коли дощові краплі перекочувалися з листка на листок, переносячи за собою хвости сонячних зайчиків, які сипалися кудись, у недоступні міжлисткові глибини, ніби шукали невидимі схованки, в яких пересиджуватимуть тінь аж до наступного полудня.
Одного такого пообіддя Орест раптом запропонував Ірині прогулятися на край села. Вона здивувалася, бо придатних для романтичних прогулянок місць в околицях села не було, і коли їм хотілося кудись вийти, вони здебільшого їхали на каву до міста. Орест взяв із собою велику торбу, і вони вирушили у напрямку поля, де їхні односельчани вирощували овочі.
Був саме період дозрівання кабачків, насаджених поміж кукурудзою, і Орест запропонував зірвати собі кілька на вечерю. Кабачків було так багато, що навряд чи господарі помітять втрату. Ірина почувала себе не дуже комфортно, їй ніколи раніше не доводилося нічого красти, а переконати себе, що це не крадіжка, ніяк не вдавалося. Вона раз по раз боязко озиралася, у шурхоті кукурудзяних стебел їй вчувалися кроки розлючених господарів. Орест заспокоїв її, що навряд чи в неділю навіть найпильніші селяни підуть на поле, і мав рацію, але Ірина все одно почувалася непевно. Орест із Іриною забрели у густу кукурудзу, намагаючись знайти у ній здобич і водночас не перечепитися об розгалужене по землі бадилля. Ірина так і не наважилася зірвати жодного кабачка, але Орест швидко знайшов кілька велетенських і кинув їх у торбу.
Потім він підійшов до Ірини ззаду і зненацька запхнув руку їй під спідницю. Ще за мить вона відчула доторк його гарячого набряклого прутня. Від несподіванки їй запаморочилося у голові, і мало не вперше за весь час їхнього роману її охопило справжнє збудження. Орест поводив себе зовсім не так, як зав жди. Не було ні методичного розтирання прутня, поки він не досягне потрібної твердості, ні такого ж методичного, аж до болю, потирання клітора, щоб викликати збудження в Ірини, ні розмірених поштовхів, терплячих і заколисливих, які зовсім не збуджували її, та і Орест зосереджувався в основному на тому, щоб не кінчити передчасно.
