Чарівник Земномор'я - Ле Гуин Урсула Кребер (книги онлайн бесплатно .txt) 📗
Утім, Гед залишався на самоті стільки, скільки йому хотілось. Та коли похмурі думки доводили до безтями, коли набридало дивитися на засніжені краєвиди за вікном, Серет зустрічалася з Гедом в одній із світлиць замку. Вони розмовляли там, сидячи біля вогнища в овальній, оздобленій гобеленами залі. Здавалося, що володарці палацу бракує веселості, вона ніколи не сміялася, хоча доволі часто була усміхненою. Проте навіть однієї її посмішки було досить для того, щоби Гедові полегшало на душі. Тоді він забував і про власну незграбність, і про свій сором. Згодом вони зустрічалися майже щодня, щоб поговорити, вмостившись біля каміна чи під вікнами одного з покоїв замку. Там вони проводили тихі неквапні розмови — про все і ні про що, подалі від прислуги, що постійно перебувала біля Серет.
Старий Бендереск здебільшого не виходив зі своїх покоїв. Лише щоранку прогулювався по засніженому внутрішньому дворі замку, немов старий чаклун, змучений безсонням, котрий цілу ніч тільки те й робив, що сплітав нові чари. За вечерею, поряд із Гедом і Серет, він сидів тихо, час від часу ласо поглядаючи на дружину. І тоді вона здавалася Гедові маленьким білим оленятком, ув'язненим у клітці, білою пташкою, якій підрізали крила і прикували до срібної каблучки на пальці в старого дідугана. Дружина була для Бендереска просто коштовною річчю, окрасою його скарбниці і не більше. Коли Гед залишався із Серет на самоті, то намагався розважити її так само, як і вона його.
— А що то за камінь, на честь якого названо ваш замок? — якось запитав її Гед, коли вони в мерехтливому світлі свічок вечеряли у величезній, наче печера, залі.
— А ви хіба не чули про нього? Це знаменитий камінь.
— Ні, не чув. Мені відомо лише, що повелителі Оскіля володіють неймовірними скарбами.
— Але той камінь затьмарює будь-яке багатство. То ти хотів би його побачити?
Вона посміхнулась, її погляд став насмішкуватим і зухвалим — здавалося, ніби через мить вона вже пожалкувала, що запропонувала йому це. Відтак вони рушили вузькими коридорами та сходами вниз у підземелля. За кілька хвилин Серет зупинилася перед зачиненими дверима, яких Гед раніше не помічав, відімкнула їх срібним ключем і посміхнулась до юнака, ніби запрошуючи його увійти. За третіми дверима був невеличкий коридор і другі двері, які вона відімкнула золотим ключем, за другими — треті, які відчинилися за допомогою Великого Закляття. За дверима при тьмяному світлі свічки Гед побачив маленьку порожню кімнату, схожу на підземну темницю, підлога, стіни і стеля якої були вимурувані з грубого каменю.
— Ви бачите його? — запитала Серет.
Кімната знаходилась у центрі замку. Тут було холодно, страшенно холодно. Здавалося, ці суворі мури були приречені на довічний холод. Гед огледівся навколо і небавом його погляд упав на один із каменів, вмурованих у підлогу. Зовні він нічим не відрізнявся від інших — важка неотесана каменюка та й годі! Проте Гед одразу відчув його чарівну силу — так ніби Камінь заговорив уголос. На мить Гедові перехопило подих і він відчув слабкість. Адже тут, посеред неприступних мурів, у цьому кам'яному мішку був ув'язнений прадавній і жахливий дух. Гед, не промовивши й слова, завмер на місці, як укопаний. А Серет, метнувши на нього швидкий допитливий погляд, швидким рухом правиці показала на Камінь.
— Ось, це і є Теренон! До речі, вас не дивує, чому ми тримаємо його під сімома замками, у найпотаємнішій темниці?
Гед знову нічого їй не відповів, залишаючись мовчазним і настороженим. Можливо, Серет намагалася перевірити його чаклунський хист. Однак Гед чомусь подумав, що жінка не має повного уявлення про природу Каменя, коли говорить про нього так легковажно. І сили Теренона вона не боялася тільки тому, що надто мало знала про неї.
— Розкажи мені про Камінь, — зрештою промовив Гед.
— Теренон був створений ще до того, як Сеґой підняв із дна моря острови Земномор'я. Камінь постав із небуття разом із нашим світом, тому й помре разом із ним. Час для нього — пусте. Якщо хочеш, поклади руку на Камінь і запитай про те, що тебе цікавить — він відповість тобі, дослухаючись до магічної сили, якою ти володієш. Теренон може говорити, якщо ти зумієш його почути. Він розкаже про те, що було, є і буде. Між іншим, камінь повідомив про твою появу задовго до того, як ти з'явився тут. То як, запитаєш у нього щось?
— Ні.
— Він тобі відповість.
— Я не маю запитання, на яке би хотів отримати відповідь.
— Він міг би тобі розказати, — скрадливо мовила Серет, — про те, як подолати твого ворога.
Гед мовчав.
— Ти боїшся його? — запитала вона, вдаючи здивування.
Гед відповів:
— Так.
У крижаній мертвій тиші підземелля, відгородженого кам'яними та магічними мурами від світу, Серет укотре поглянула на нього і очі її дивно блиснули у тьмяному мерехтінні одинокої свічки.
— Яструбе, — мовила жінка, — ти не боїшся?
— Але я не хочу розмовляти з цим духом, — відповів Гед, дивлячись їй просто у вічі, й рішуче додав: — Моя пані, дух, що криється у Камені, замкнений заборонними закляттями, ув'язнений замикаючими чарами і назавжди похований у цьому підземеллі, що відгороджене непроникними замковими мурами, не тому, що він коштовний, а тому, що здатний на велике зло. Не знаю, що про нього говорили, коли ви приїхали до замку. Та вам, молодій, добросердній, ніколи не слід доторкатися до нього, навіть дивитися на нього. Бо він обплутає вас злими чарами.
— Але я вже доторкалася до нього, говорила з ним і слухала його голос. І ніякої шкоди він мені не заподіяв.
Серет обернулася, і вони пішли назад, замикаючи двері, минаючи проходи, доки не вийшли на широкі замкові сходи, освітлені смолоскипами. Там вона погасила свічку. Вони розпрощалися і подалися кожен до своїх покоїв.
Гед майже не спав тієї ночі. Та цього разу зовсім не Тінь була причиною його роздумів. Він розмірковував про зловісну силу жахливої брили, яка стала наріжним каменем замку Теренон. Занурюючись у безсонне марення, Гед щоразу пригадував загадкові очі Серет, якими вона дивилася на нього у підземеллі. Знову і знову він відчував на собі її погляд, намагаючись зрозуміти, чого було більше в очах Серет у ту мить, коли він відмовився доторкнутися до Каменя — розчарування чи болю? Коли ж він нарешті ліг у ліжко, то шовкові простирадла були холодними, наче лід, а сон — тривожним:
Гед повсякчас прокидався, зворохоблений постійною думкою про Камінь і про дивний погляд Серет...
Наступного дня Гед знайшов господиню Теренона у сірій мармуровій залі, на стінах якої танцювали промені призахідного сонця. Тут Серет любила після обіду грати у пізнавальні ігри із служницями або невтомно ткала гобелени.
— Пані, — звернувся він до неї, — я був неґречним із вами. Прошу вас вибачити мені...
— Ні, — відповіла вона замислено, і за мить повторила відлунням: — Ні...
Відтак Серет наказала служницям залишити її наодинці з Гедом, і коли ті пішли, вона пильно поглянула йому в очі, збираючись сказати щось дуже важливе.
— Друже мій і гостю! — зрештою мовила жінка. — Багато що ви бачите наскрізь, а проте не можете розгледіти простих речей. На Ґонті та Роуку майбутніх чаклунів навчають мистецтва Високої Магії. Але це Оскіль, країна круків. Тут не розмовляють ґардійською мовою Архіпелагу. Тут не керують маги. І взагалі, вони майже нічого не знають про цей край. Тут трапляються речі, про які навіть не чули у Південних широтах. А Істинні імена деяких створінь, що вподобали Оскіль, не знайдеш навіть у найґрунтовніших реєстрах. Зазвичай людей жахає невідоме. Ви б також його боялися, якби були слабким. Але ви від народження наділені могутньою силою, яка здатна приборкати ту невідому стихію, що ув'язнена у зачарованому підземеллі. Я знаю це. І саме тому ви зараз перебуваєте тут.
— Я не розумію.
— Це тому, що мій чоловік Бендереск не був цілком відвертим із вами. Я ж буду щирою. Підійдіть, сядьте поруч!
Трохи розгубившись, Гед сів на широке підвіконня, застелене килимом. За вікном дотлівало холодне зимове сонце. На вкритих снігом пустельних торфовищах невиразно бовваніли довгі присмеркові тіні.
