Коханка - Вишневский Януш Леон (бесплатные онлайн книги читаем полные версии TXT) 📗
Він думав про самогубство переважно тоді, коли вони поверталися на сушу. Всі чекали цієї миті в урочистому піднесенні, курили цигарки одну за одною, щогодини голилися, перевіряли, чи запаковані подарунки, хоча добре знали, що все було запаковане давним-давно і лежало рівно поскладане в шафках ще від моменту, коли корабель зайшов у балтійські води у данських протоках — а йому було прикро, що рейс закінчився.
Чотири роки тому він також голився щогодини. І теж перебирав давно запаковані подарунки. І жував чотири жуйки одночасно, щоб Аліція не відчула, що вони з Яцеком після сніданку пили горілку. Вони пришвартувалися до берега, а її не було. Він подзвонив її матері до Познані. Ніхто не підняв слухавки. Через шість годин у таксі приїхав її брат.
Вона позичила братову машину. Хотіла зробити сюрприз і забрати його автомобілем зі Свіноуйсьця, щоб повезти просто до Ґданська і познайомити з батьком. У Ґданську вони збиралися одружитися. Під Пілою вантажівка з причепом почала різко гальмувати, щоб не в’їхати в авто з вимкненими фарами і п’яним водієм. Причеп розвернувся впоперек дороги, але перед тим, як зупинитися, зіпхнув «шкоду» Аліції з дороги.
Поліцейські розповідали, що розтрощене було все, навіть обидва номери, тож вона напевно не мучилася.
Вони були знайомі п’ять років перед тим, як він запропонував одружитися. Уже через рік вони жили разом у Познані. Це було за місяць після того, як він уперше побачив її голою. Вона повезла його на виставку Енді Воргола до Варшави. Вони винайняли кімнату в готелі. У темряві вона пішла до лазнички, а коли повернулася, він шукав годинник і запалив лампу на столику. Вона стояла перед ним, почервоніла від сорому, а він від розгубленості опустив голову і не дивився на неї. Відтоді він відчув, що вона стала його жінкою.
Ніхто не вмів чекати так, як вона. Ніхто. Він виходив у рейс на довгі місяці, а вона чекала. Вони разом відривали листки календаря. Домовилися, о котрій годині будуть це робити. Вона — щовечора у спальні винайнятого крихітного помешкання на піддашші, а він поблизу Ісландії, Лабрадору чи Фарерських островів. Тому його день часто закінчувався відразу після полудня.
Окрім тих самих текстів на звороті календарних листків, вони читали й ті самі книжки. Вона навчила його читати книжки. Потім навчила любити їх. Вона із заздрістю говорила про весь той час, який був у нього на траулері, і конвертувала місяці у книжки, які можна за цей час прочитати. Вона склала йому цілий список книжок, які «справжній чоловік повинен прочитати хоча б раз у житті». Розповідала нібито жартома, що рибалки мають багато спільного з літераторами. Так само часто, як прозаїки, вони стають алкоголіками, і так само часто, як поети, скоюють самогубства. Захоплено переповідала йому свої сни, у яких вона мешкала у невеличкому будиночку з кріслом-гойдалкою і каміном, із книжками Маркеса, Кафки, Камю і Достоєвського на полиці. Аліція хотіла, щоб її коханий був добрим і мудрим. І щоб вона могла пишатися ним. І вірила, що рибалка теж може бути мудрим. Бо ж «добрий він за своєю суттю».
Вона купувала йому книжки і потай пакувала їх до валізи, сумки та його морського наплічника. А він потім знаходив їх у складених штанях, поміж шкарпетками і білизною, у поліетиленовій торбинці під кілограмами цукерок «Корівка», які він так любив, або у коробках із черевиками, що вона йому купила.
У портах або коли вони причалювали до плавбази, щоб поповнити запаси льоду, води, поміняти сіті чи зробити дрібний ремонт, на нього завжди чекали листи й посилки з книжками. Він не мав де тримати їх у тісній каюті, яку ділив навпіл із Яцеком. Одного разу він запитав стюарда, чи міг би поставити книжки на порожній полиці над телевізором біля входу до офіцерської кают-компанії.
— Звичайно, можеш. Ця банда не читає книжок, тож ніхто їх не вкраде. Їх більше цікавлять порнофільми, які показує електрик.
Але стюард помилився. Дуже помилився. Уже через тиждень книжки почали зникати з полиці. А за кілька днів поверталися на місце. У розмовах за їжею, у каютах, коли пили горілку чи під час роботи на палубі ніхто з них не зізнавався відверто, що читає книжки з полиці в кают-компанії. Але ще через місяць полиця майже увесь час стояла порожня. Щойно хтось клав туди книжку, як вона відразу ж зникала. Вибухнув скандал, коли з’ясувалося, що третій механік тижнями тримає книжки у своїй каюті та ще й підкреслює ручкою цілі фрагменти тексту. Викрив це лікар, якому механік тою ж ручкою підписався за отримання аптечки для машинного відділення.
Одного разу під час вечері лікар почав дискутувати з радистом про політику, лікар був, як завжди, збуджений, дехто вважав, що він краде морфій із заскленої шафки у своєму кабінеті й тільки про людське око випиває після цього півпляшки пива, щоб смердіти алкоголем. Ця тема, як завжди, призвела до сварки. У якийсь момент третій механік, що сидів з протилежного боку столу, підтримав радиста. І тоді лікар крикнув на цілу кают-компанію:
— А ти, курва, що? Думаєш, як заникуєш книжки, то це вже свідчить про твою начитаність? А сам ще й підкреслюєш фрагменти, щоб усі остаточно переконалися, що в тебе дах з’їхав. А крім того, ти вже два тижні тримаєш «Бляшаний барабан» Ґрасса під своєю заслиненою подушкою. Ти що, дрочиш на нього? Тобі вже не вистачає порнофільмів у електрика?!
Таким чином з’ясувалося, що у вільний час рибалки, хоча і не зізнаються в цьому, читають Ґрасса, Гемінґвея, Достоєвського, Ремарка, а також Анну Ковальську і Хмелевську. Аліція дуже сміялася, коли він розповів їй цю історію після повернення з рейсу.
Вона так гарно сміялася. Останнім часом він зрозумів, що найсильніше хотів її саме тоді, коли вона сміялася. Вона, здається, відчувала це і часто спершу провокувала його, щоб він її розсмішив, а потім вони кохалися.
Вона ніколи не сумнівалася у його вірності. І завжди захищала своє право вірити в це. Він ніколи не забуде, як одного разу під час пиятики її брат гордо розповідав йому, як Аліція відповіла якійсь заздрісній товаришці на запитання, чи вона справді вірить, що її рибалка зберігає їй вірність протягом усіх цих довгих місяців:
— Моя люба, звичайно, він залишається вірним мені. Але я все одно переживаю. Бо як подумаю про те, що якась курва бере у нього в рот і робить це не так, як він любить, то дратуюся, як кожна нормальна жінка.
Потім йому розповідали, що товаришка, яка поставила це запитання, мало не вдавилася тістечком, почувши відповідь, а це її «як кожна нормальна жінка» незабаром розійшлося по Познані, і люди переповідали цю історію одне одному як анекдот.
Бо Аліція була саме така. Незалежна. Мудра. Вродлива. Вона любила життя. І кохала його. І тому він ніколи не скоїть самогубства. Ні тут, ні біля берегів теплої Мавританії, ні в будь-якому іншому місці. Бо тоді закінчилися б його спогади. Такі, як-от цей, коли вона казала йому:
— Коли ти зі мною, дні тікають, ніби зернята маку з дірявого відра. Потім ти їдеш, дірка у відрі раптом закривається і мені здається, що хтось приходить уночі і потай досипає туди маку по вінця.
Задля таких спогадів варто жити, навіть якщо нема з ким замкнути цикл. А ще тому, що спогади завжди будуть новими. Минулого змінити неможливо, але можна змінити свої спогади.
«Коли ти зі мною, дні тікають, ніби зернята маку…»
Він почув кроки за своєю спиною. Хтось підіймався металевими сходами на палубу в носовій частині. Поспіхом витер сльози ребром долоні, у якій тримав цигарку. Дим зайшов йому в очі, і вони ще більше почервоніли. Повз шлюпку пройшов боцман. Не помітив його. Пішов на ніс, сів на подряпаний швартовий стовпчик і задивився у море. На ньому були робочі штани синього кольору, які трималися на еластичних, потріпаних по боках, ґумових підтяжках, перехрещених на спині. Окрім вилинялої майки, не мав на собі більш нічого. А надворі було десять градусів морозу і сильний вітер.
Він дивився на боцмана з-за шлюпки. Якби потрібно було описати його одним реченням, то він сказав би просто, що боцман велетенський. Він уже плавав на багатьох кораблях, але жодного разу ще не бачив такого великого і сильного чоловіка. У нього були величезні руки. Такі великі, що жоден ремінець від годинника на них не сходився навіть на останню дірку, тож боцман не міг носити годинника. Одного разу, коли вони затрималися на добу в англійському Плімуті, Яцек замовив спеціальний ремінець у ювелірній крамниці й подарував йому на уродини годинник. Боцман був страшенно розчулений тим, що хтось згадав про його уродини, у нього в очах аж виступили сльози, коли Яцек дарував йому годинник, а потім він носив цей годинник завжди і всюди. Чистив у ньому рибу, заливаючи кров’ю, ходив із ним під душ, не знімав, коли витягали сіті. Одного дня цей ремінець просто тріснув, і боцман загубив годинник. Шукав його два дні. Він повзав на колінах і прочісував метр за метром усю палубу від носа до корми і від корми до носа, шукав і шукав. Він зазирав навіть до машинного відділення, куди ніколи не заходив. А потім напився і прийшов до їхньої каюти, щоб вибачитися перед Яцеком, бо той «був, курва, такий добрий до нього і подарував йому годинник, а він, як сцикун, загубив його». Бос знав, що за доброту треба бути вдячним.
