Літа зрілості короля Генріха IV - Манн Генрих (читать книги без регистрации .txt) 📗

— Опустити? Шартр для пана де Сурді, а для пана де Шеверні — королівську печатку.

Повіки короля ледь ворухнулись, але пані де Сурді стежила пильно. Вона опустила жезл, і на стільці поряд із королем, зовсім близько, опинилась чарівна Габрієль.

«Йосафатова долина»

На схід від Єрусалима, в протилежний від Середземного моря бік, але недалеко від Мертвого моря, лежить Йосафатова долина. То улоговина між міським муром, що кільцем оточує Єрусалим, і Єлеонською горою. Ми знаємо той край, знаємо й долину, а Гефсіманський сад [27] знаємо аж надто добре. Найпобожніші люди прагнуть, щоб їх поховали тільки в йосафатовій долині, бо сурма воскресіння й суду, коли вона нарешті пролунає, буде почута насамперед там. А отут унизу, між деревами саду, лукавий спокушав нашого господа. Юда мав його зрадити, і це аж ніяк не втаїлось від нього, бо власна слабкість відкрила йому велику схильність людей відпадати від бога. Йому не хочеться помирати, і в Гефсіманському саду, з краплями холодного поту на чолі, він звертається до бога: «Отче, коли можливо, хай обмине мене ця чаша! Та хай не моя воля діється, а твоя».

«Йосафатовою долиною» називався королівський табір під Шартром, і коли одного дня король, весь у болоті, виліз із шанця, кого ж несли в паланкіні йому назустріч? Анрі кинувся бігти, мов хлопчак, щоб подати руку своїй Габрієлі, коли вона сходитиме на землю, і за цим майже забув про пані де Сурді. А потім повів їх обох до «Йосафатової долини». Габрієль була в зеленій оксамитовій сукні, що так пасувала до її золотих білявих кіс; у черевичках із червоного сап'яну ступала вона по грязюці, але всміхалась переможно. Для коханої короля опорядили вузьку й довгу будівлю одного заїзду; вона тієї ж таки ночі, не марудячи його довго, прийняла там того, хто так палко її жадав.

Вона зробила це, бо її досвідчена тітка де Сурді сказала їй, що воно оплатиться, а король такий чоловік, що платитиме й потім: його закоханість розгорятиметься ще дужче. Виявилося, що це справді дуже проникливі слова, і першою відчула вигоду сама пані де Сурді, бо її давній приятель Шеверні отримав від короля печатку й став іменуватися «паном канцлером». Тривалі злигодні виховують у нас недовірливість. Коли блідий урядовець, знаряддя в руках покійної Катерини Медічі, натхненниці Варфоломіївської ночі, увійшов до покою протестантського короля, як було в нього на серці? Лоб йому змокрів, бо він думав, що тут над ним хочуть тільки позбиткуватись, а незабаром його потихеньку усунуть. Адже за його часів робили саме так.

У короля стояв спереду, біля вікна, не хто інший, як його перший камердинер д'Арманьяк, старий, сивоголовий. Цей чоловік усі довгі роки супроводив свого владаря повсюди — в полоні, на волі, у смертельних небезпеках, у щасливі дні. Він рятував йому життя, добував для нього шматок хліба, оберігав від напастей, коли ними загрожували чоловіки. Перед жінками він не остерігав його ніколи, бо, як і його пан, не сподівався від жінок нічого лихого — хіба від бридких. А д'Арманьякові якраз пані де Сурді здавалася вродливою — через руді коси й нахабні голубі очі, що вкидали в подив цього лицаря-південця. Тому він був уже наперед прихильний до пана де Шеверні й по своїй змозі подбав, щоб король добре прийняв приятеля пані де Сурді. На ледве помітний знак д'Арманьяк взяв зі столу печатку й ключі, урочисто, мов на прилюдній церемонії, подав їх королю, й тому нічого не лишалось, як наслідувати свого першого камердинера. Анрі обняв пана канцлера, похвалив його й пробачив йому давні кривди.

— Тепер, — сказав король, озирнувшись, — пан канцлер спрямовуватиме оцю зброю — ключі й печатку — не проти мене, а проти моїх ворогів.

Шеверні, хоча й бував у бувальцях, занімів з подиву. Позаду в кімнаті чути було шепіт, ремство, навіть, коли слух не дурив його, брязкіт зброї. То були дворяни-протестанти, і їхнє невдоволення викликала не тільки ця сцена: присутність обох дам у Йосафатовому таборі їм не подобалась. Їх озлобило те, що заради жінок вони не здобувають ключового Руана, а марнують час під Шартром. Вони сподівались від нового захоплення короля ще більших лих, бо вже не покладались на його твердість у вірі.

Щасливо уникнувши страхіть цього покою, пан де Шеверні спочатку ніяк не міг оговтатись, і тільки його приятелька де Сурді розтлумачила йому, хто сильніший у «йосафатовій долині». Не пастори, де там! Проте обоє погодились, що всі служники Габрієлі мають бути протестантами. Вона й сама зрозуміла, що так буде краще. А втім, вона майже весь час танцювала. Щовечора в «Йосафатовій долині» бували бенкети й танці; то була найвеселіша з облог. Коли вже всі ляжуть спати, король брав сотню кіннотників і їхав у дозор. Його ніч була коротка, сонце заставало його вже за роботою, а вдень він полював — і все тому, що ця кохана своєю близькістю відбирала йому спокій, як жодна жінка досі, й підхльоскувала його снагу та жадобу діяльності так, як іще не бувало з ним. Тим дужче він нетерпеливився, що обложене місто не хоче скоритись. Він добре знав: Габрієль д'Естре піддалась йому, послухавшися практичних порад, а не голосу свого серця.

Анрі заприсягся перед собою, що так буде не завжди; бо в жінок є різні спонуки, і розрахунок не виключає у них почуттів. У сорок років таке вже знаєш. У двадцять ми навряд чи знадились би на коханку, що волоче за собою цілий обоз безпосадних родичів. Ми зроду б не повірили, що завдаватимемо собі такого клопоту, показуючи їй себе в різних подобах, від мізерної до величної: як старого маленького селянина, що йому вона каже: «Який ви бридкий!», а потім — як пишного короля, а потім — як воїна, що наказує, порядкує, ніколи не спить; але врешті вона має побачити переможця. Тоді чуття її напевне не встоять перед ним, бо жінки завжди мріють про завойовників міст і людей і ради них забудуть будь-якого молодого стайничого. «Тоді вона буде моя, і боротьба скінчиться».

Нарешті Шартр таки здався, бо королівські солдати підвели шанці аж під мури. Взяли один бастіон за одним, а врешті — фортецю й само місто; і отак само Анрі здобув Габрієль, яка ще не кохала його, хоча вже ділила з ним спальню в заїзді «Залізний хрест». Отак само його невтомність здобула йому перші бастіони її серця, і він мав підстави гадати, що проник і в найпотаємнішу його твердиню, коли взяв Шартр. Був ясний-ясний день, двадцяте квітня, калатали дзвони, в місті повивішували килими, діти розкидали квітки, духівництво співало, мер ніс ключ, а четверо радників — балдахін із синього оксамиту, під яким верхи на коні їхав король, оглядаючи своє місто, і воно, тільки-но завойоване, радісно вітало його. Чудовий день! Чудовий день, і в цей день на нього дивиться жінка, найлюбіша йому в усьому його житті.

Урочистий вступ святкувався в знаменитому на всю країну соборі, і серед натовпу поперед усіх сяяла його кохана з усім почтом, а король являв перед нею свою велич і, позираючи скоса, пересвідчувався, що вона вже ладна розтанути в його промінні. Та якась таємна причина перешкоджала їй, і вона червоніла, кусала губи… а потім іронічний усміх виказав її. Тому король, на лихо, відкрив, що позад неї хтось чаїться в затінку; Анрі давно вже не бачив його, та й не питав про нього. А він, бач, огинається тут. У першому спалаху гніву Анрі помахом руки підкликає до себе всіх своїх протестантів, вони пробивають йому в натовпі дорогу, і він поспішає на проповідь до одного дому з поганою славою. Так, його пастор, щоб послужити богу, не має іншого місця, тільки оце, де звичайно виступають комедіанти й чинять свої паскудства звідники та злодії. І такому місцю король віддав перевагу перед товариством порядних людей; це так обурило всіх, що йому лишилось тільки покинути Шартр.

Та спершу він помирився з Габрієлою; вона заприсяглася, що його підвели власні очі: той дворянин ніяк не міг бути в соборі, бо інакше б вона знала про те! Це був її найкращий доказ, і Анрі дуже хотілося прийняти його, хоч як била в очі нелогічність. Хто ж йому сказав, що вона насправді про те не знала? В кожному разі, не ухильний, непевний погляд її голубих очей. Той погляд промовляв: «Стережися!» І все ж він дав себе власкавити — саме тому, що досі володів нею не сам і хотів боротися за неї далі.