Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗
Се була тактика Поляків протягом цілого року, відколи тільки почалися перші балачки про можливість замирення з Москвою. При кожній нагоді вони гуділи в московські вуха, що козаки цареві не вірні, що вони ведуть свою власну політичну лінію і при першій нагоді відступлять від царя. Показували московським представникам, з відповідними коментаріями, козацьке листуваннє, розповідали правду і неправду, про зносини з Шведами, з Турками, з ханом-против Москви і т. д. З другої сторони так само не переставали повторяти козакам, що Москва їх здурить, не додержить своїх обіцянок, не полишить ніяких прав, перетворить на своїх безгласних невільників, холопів таких як її власні прирождені піддані. Почасти ми вже се бачили, не одно можна б додати на доповненнє.
Лихареву, висланому ще в осени 1655 р. на переговори з Радивилом і Ґонсєвским оден з приставлених до нього шляхтичів розповів, що кілька Німців утікло з царського війська до литовського, і додав до того, що й сам Хмельницький хоче вернутися до короля, а инший шляхтич завважив: “Хоч би малий упадок прийшов на царських людей, зараз козаки на вас же повстануть”.
Лихарев відтяв їм: “З Хмельницьким ніколи вам не погодитися, се ви неправду кажете” 9).
В розриві Москви з Шведами, що стався весною 1656 р., чималу ролю відограли листи шведського короля до гетьмана запорозького і наказного, почасти переловлені Поляками і передані московським боярам на доказ того, що шведський король переманює козаків з “під московського царя в підданство до себе, почасти переслані самими адресатами. Московські представники подали їх як доказ недоброжичливої поведінки Шведів; шведські представники доводили, що переклади листів зроблені не вірно. В дійсности, мовляв, шведський король договорювався з козаками для спільної акції проти Яна-Казимира, і то ініціятива сих переговорів вийшла від козацької сторони: козаки просять підтримати їx против польського короля, а шведський король зовсім не робить ніяких заходів, щоб перетягнути їх під свою зверхність, і навіть до пропозицій воєнної помочи ставиться дуже здержливо. Тим не менше Москва взяла се за оден з приводів до війни з Шведами-не вважаючи на те, що старшина дуже не хотіла сеї війни, всяко старалась її відвести, і було зовсім ясно, що ся війна Дуже поглубить розбіжність московської й української політики.
Підчас виленських переговорів польські депутати іменем короля остерігали Москву, що Хмельницький веде переговори з Карлом-Ґуставом і Ракоцієм, тому що боїться кари за свої діла, коли у царя з королем польським піде до замирення, тому хоче відстати від царя. Козаки беруть участь в акції Ракоція і Карла проти вибору царя на польське королівство-бо вони бояться пімсти від Поляків. Шведський король заходиться об'єднати їx в противумосковській лізі як людей “шатких”. Бояре на се відповіли, що цілком певні вірності козаків 10). Їм в том оповідали ріжні річи австрійські делєгати.
Показано боярам листа від цісарського резидента при польськім королі-очевидно і інспірованого з польської сторони,-в нім подано такі остереження: “Замітна річ що Хмельницький, побачивши, що Поляки приходять до сили, а Шведів скрізь побивають, теж пише до кор. й. м.-обіцяє йому служити против усіх його неприятелів. Що то за чоловік: то Москві, то Шведам, то Полякам хоче служити, і так своїм лукавством (воровством) уміє повернутися як “вітряниця” на кожний вітер. Та й се не дивно-бо з молодости своєї навчився таких штук у єзуїтів” 11). Два тижні пізніше ті ж цісарські посли розповіли, що Хмельницький помер, а на його місце вибрано писаря-прихильника римської віри, і не відомо який тепер оборот візьмуть справи 12).
Підчас переговорів царського післанця. Артамона Матвеева з Ґонсєвским в осени 1656 р. Ґонсєвский звертав увагу на зносини Хмельницького з Клрлом-Ґуставом і з Ракоцієм: Хмельницький присяг перед послами Ракоція, що в усім буде чинити його волю, і аґент Хмельницького чернець (Данило) безнастанно їздить до Карла-Ґустава; думка у них одна-посадити на польськім престолі Карла-Ґустава (тим часом як Матвеев намовляв Ґонсєвского і пробував закупити його грошима, щоб він підтримував кандидатуру на польське королівство коли не самого царя то його царевича) 13).
З другої сторони-цікаві такі інструкції від польського уряду польським комісарам на виленськім з'їзді: “Король й. м. велів мені пильно доручити вам доходити приязни козацької-тому що козаки там присутні”. Се пише 5 жовтня Ґонсєвский Пацові 14). А в “катеґоричній резолюції” короля і сенаторів з того ж дня читаємо: “Козаків всякими способами задоволити, хоч би навіть їм виділити щось удільне за Дніпром-про се пильною поштою пошлеться інструкція-написана для переговорів з козаками” 15). На жаль сеї спеціяльної інструкції (як що вона дійсно була післана) ми не маємо; в ранішому листі короля, 3 жовтня маємо загальну директиву-за посередництвом царя “заспокоїти козаків” чи за зборівськими, хоч за білоцерківськими пактами”, а ґарантії їм самим лишити сформулювати, як вони будуть за краще вважати 16).
Але і з наведених директив можемо зрозуміти, які забіги робилися коло козацьких послів у Вильні. Як їх з одної сторони старалися привернути до Польщі всяким обіцянками (заразом і грошевими арґументами очевидно). А з другого боку-можливо підозріливо і ворожо настроювали до московської сторони: до її торгування козаками як московським інвентарем, без волі і відома козацького війська, до московських плянів поневолення України і перетворення в прості московські провінції, і т. д.
Примітки
1) Висилаючи свої листи до гетьмана і Виговського 14 травня, Лєщиньский повідомляв другого дня королеву: “розпочинаю кореспонденцію з Хмельницьким”, ркп. 384 с. 373, як нижче. Див. про сей епізод у Кубалі Wojna Szwecka c. 481-2.
2) Чортор. 384 с. 433. і 477.
3) В своїм листі з січня 1657 р. (див. нижче) він згадує тільки про охоту “до ґенерального покою”, заявлену гетьманом “через своїх послів у Варшаві” що мабуть означає не більше, як ту присилку від гетьмана, до котрої зараз перехожу.
4) “Урождений приятно наш любимый”-переклад польського: “urodzony nаm uprzejmie mily”, звичайна інтитуляція листів короля до своїх значніших підданих. Переклад дуже лихий із ріжними прогалинами, я переповідаю його загально.
5) Сибир. приказ 1636 л. 661 і 658, під перекладом приписка: “А по сказке гетманских посланцев-что тот лист привез от короля к гетману лутцкой владыка Дионисей Балабан”.
6) Розуміти демаркаційну лінію, що ділила козацьку Україну від тої, що лишилася під королем.
7) nie dopusci szerzyc sie iakiey przeciwko nam i Rzptey zawzietosci.
8) Ориґінал в ркп. Чортор. 386 с. 35 (се листуваннє з виленськими комісарами в ориґіналах); копія-Теки Нарушевича 149 с. 289.
9) Книги польського двору N 85 л. 20.
10) Звідомленнє Одоєвского-Книги польського двору № 38 л. 332 дд.
11) Звідомленнє Одоєвского з виленських переговорів під днем 30 с. с. серпня-Книги польського двору N 88 л. 561.
12) Звідомленнє Одоєвского л. 280.
13) У Соловйова с. 1705.
14) Теки Нарушевича 148 с. 453.
15) Надруковані у Кубалі Wojna brandenburska c. 397-8-шифрований текст і його розвязка.
16) Тамже с. 396.
ДІЙСНИЙ ХІД ВИЛЕНСЬКИХ НАРАД, МОСКОВСЬКИЙ ПРОЄКТ РОЗМЕЖОВАННЯ 4 ЖОВТНЯ, ПОЛЬСЬКІ “КОНГОЦЕПТИ”, ПОГОЛОСКИ МІЖ КОЗАКАМИ ПРО ВИЛЕНСЬКІ ПЕРЕГОВОРИ.
Коли б козацькі посли були допущені до нарад виленської комісії, се мабуть розсіяло б богато з сих підозрінь, і усунуло б той ґрунт, на якім вони розвивалися - через сю неофіціяльну, образливу для козаків ролю: недопущених до переговорів консультантів. Формально, Москва займала в козацькім питанню позицію ясну й тверду, і козацькі посли-коли б могли бути її свідками і контрольниками, могли б бути вдоволені. Московський уряд стояв на тім, що козацьке військо з своєю територією піддалося під протекцію царя, се факт над котрим царське правительство не допускає ніяких діскусій. Проєктована границя-до Буга-не мала нічого дати Польщі з козацьких займанщин. В “великім наказі” своїм послам цар передбачав можливість, що Поляки виступлять з докорами Москві за те, що вона вмішалося в польсько-українські відносини, недодержавши трактату-“Як підчас безкоролівя піддані королівські і запорізькі козаки збунтувались і покликали в поміч спільного неприятеля християн кримського хана, почали з Поляками воювати і державу їх руйнувати, а від царя були присилки з покликами щоб вони перейшли на царський бік відмовляючи їх від королівського підданства; і Запорізькі козаки (після того) почали ще гірше бунтуватись і державу Польську нищити, а цар прийняв їх під свою руку з богатьма городами, і се дуже знищило Польську державу”.-В такім разі царські посли мали розповісти всю історію московсько-українських зносин, почавши від початків козацького повстання 1648 р.-мовляв московський уряд старався розвести козаків з Ордою і привести до замирення з королем,-але польський уряд унеможливлював сю льояльну політику своїми насильствами над православною вірою, невиконаннєм даних в сій справі обіцянок (у Зборівськім трактаті) і т. д. Король порушив свою присягу, козаки стали вільними від яких небудь обовязків супроти нього, і цар кінець кінцем прийнявши їх під свою руку, нічим свого договора з Польщею не порушив і т. д. 1). Тут все було закрите-нема про що говорити. В тайній інструкції послам наказувалось домагатися непорушности православної віри згідно з козацькими вимогами, жадати границі по Буг ріку, коли можна-добиватися також, щоб король обязався Запорізькому війську і його старшині за все що сталося ніяк не мстити і “ніяких воєнних діл з ним не вчинати” 2). Одначе-ніяк не доводити до розриву переговорів, і в крайнім разі непогоджені питання переносити на рішення найближчого сойму 3),-От се й був би той пункт, котрий би козацькі посли, обізнані з польськими практиками, мабуть оспорили б самим серйозним способом московську тактику: замиреннє і переговори тільки були польською штукою, щоб припинити воєнні операції до кращих обставин, не давши ніяких серйозних уступок і гарантій.
