Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Разное » Долина совісті - Дяченко Марина Юріївна (книги онлайн .TXT) 📗

Долина совісті - Дяченко Марина Юріївна (книги онлайн .TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Долина совісті - Дяченко Марина Юріївна (книги онлайн .TXT) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Влад відмовився.

Лікар поїхав уже по сьомій. Анжелу він прогнав раніше, десь о шостій. Наступного дня її пожиратимуть злість і образа, але післязавтра вона відречеться від них… А через два дні примчить сюди, у дім на відлюдді — несподівано виявиться, що вона забула шпильку під диваном…

Як довго вона лежала в його обіймах? Може, й спала так усю ніч? Відкіля ця бісова сентиментальність, не п’ятнадцять же їй років, справді?

До речі, скільки їй років — так і залишилося нез’ясованим.

Дивлячись, як втрачають прозорість останні два яйця, розбиті на гарячу сковорідку, Влад думав, що побут, так важко налагоджений, знову буде зламано. Бо на людину, зв’язану путами, домовленості не діють. Анжела вистежила його, за кілька днів жінка повернеться, і якщо Влад не хоче неприємностей — він повинен зникнути. Надовго.

Холодильник був порожній. Влад вимив тарілку і виделку, акуратно витер крихти зі столу. Він устиг прикипіти серцем до цього будинку, хоч і розумів: рано чи пізно його доведеться змінити…

Ні, трейлер, трейлер і нічого більше. Трішки комфортабельніший варіант вагона на колесах, який ніде не затримуючись, колесить хоч би і по колу, аби не обтяжувати нікого і нікому не бути зобов’язаним. І жмутами летять обривки так і не зав’язаних пут

Влад потрусив головою, бо йому навіч уявилася ця картина — як за ним тягнуться, летять за вітром сірі нитки, ніби рвані бинти. Змусив себе думати про інше: продаж будинку — це така морока. А за кілька місяців, якщо всі плани літагента щодо «Гран-Грема» реалізуються, можна буде купити трейлер і замінити машину на потужнішу…

Та хоч там як, завтра, у крайньому разі післязавтра, доведеться їхати. Ціле життя так: завтра, у крайньому разі післязавтра. Зникнути і сховатися. Дверима прищикнути неміцні ще пута

Він поспішив до кабінету, дав щиглика Гран-Гремові й увімкнув комп’ютер. Попереду була ніч, щоб працювати, і день, щоб виспатися, а завтра увечері він поїде. Нічна поїздка крізь сніг схожа на політ крізь зірки.

* * *

Він ходив за Ганною хвостом. За довгі місяці стеження натренувався так, що в ролі шпигуна був би окрасою будь-якої розвідки. Щоправда, неодноразово зависав на межі провалу, і завше здавалося: кінець. Ось воно, викриття, тепер Ганна все зрозуміє…

Либонь, він був феноменально везучий. Або навпаки. Або непомітний у юрбі. Або звичайний, неяскравий, безликий. Двічі вона пройшла за два кроки, просто не помітивши його. А якось навіть помітила і впізнала — але легко повірила у випадковість. Це ж бо трапилося неподалік від університету…

Влад і радів, і ображався. Пишався своєю невловністю і катувався нею. Особливо важко було залишатися непомітним, коли з Ганною знайомилися на вулиці. Всякчас, коли Влад ставав свідком такого знайомства, настрій його псувався на кілька днів наперед.

Він не розумів, де в неї очі. Вона привітно бесідувала то з якимось хлопчиком з підворіття, то з підозрілим типом років під сорок, то з настирливим мотоциклістом, то з добре одягненим хлопцем, у якого на чолі було написано — в цьому світі він живе заради себе, коханого, і більше йому нема для кого жити. Замість того, щоб відразу дати всім їм відкоша, Ганна починала перепрошувати, щось пояснювати, мало не виправдовуватися за те, що не біжить відразу на побачення з першим зустрічним. У такі хвилини Владу хотілося вийти зі свого укриття і скоріше зацідити нахабі у щелепу. Йому здавалося, що нікчемність цих вуличних причеп видно за версту. Проте, коли з Ганною знайомилися студенти-старшокурсники, він лютився ще більше.

Один хлопець занадився щодня проводжати Ганну до самого дому. У трамваї юрба притискала їх один до одного, і Влад, спостерігаючи за звичкою з іншого вагончика того самого трамвая, бачив, що навіть у напівпорожньому салоні Ганнин залицяльник мистецьки зображає юрбу, як це роблять іноді кишенькові злодії. Тих цікавлять гаманці — Ганнин же залицяльник користувався забороненим прийомом, щоб ніби між іншим обійняти дівчину, а Ганна анічогісінько не бачила — зазвичай кмітлива і розумна, вона ставала сліпою і наївною, тільки-но справа стосувалася елементарних життєвих питань. Влад же чудово бачив: вона не відчуває від «трамвайних обіймів» нічого, крім незручності, але заперечувати не наважується, бо ж салон, здається, переповнений…

Влад зненавидів нахабного старшокурсника й якось, коли той особливо старався в трамваї, — не витримав.

Він дочекався, поки залицяльник, провівши Ганну до дверей, не вийде з під’їзду. Нахаба перебував у чудовому настрої і щось весело насвистував собі під ніс, а ліхтарі довкіл будинку не горіли. Влад пішов слід у слід за хлопцем і швидко нагнав його.

Свист затих.

На мить Влад відчув, як холоне в животі й слабнуть коліна. Ще можна було прошмигнути повз, хлопець навіть не впізнав би у напівтемряві якогось там студентика, котрого й бачив лиш кілька разів у вестибюлі університету. Але Влад згадав, як мружилася ось ця нахабна пика, налягаючи на Ганну в гуркітливому трамвайному вагоні; Влад згадав — і, не даючи собі часу на роздуми, зацідив хлопцю кулаком у вилицю.

Владові уже доводилося поневірятися, жити на недобудованій дачі, в плацкартному вагоні, й певний досвід бійок він уже мав. Але супротивник навіть не спробував дати відсіч — звискнув, як жінка, і щосили рвонув навтьоки.

Влад легко наздогнав його: чкурнувши, Ганин залицяльник із суперника перетворився на здобич. Влада охопив азарт: він перекинув студента на землю, кілька разів садонув йому кулаком під ребра й прошипів, що якщо ще раз побачить свою жертву поруч з Ганною — розтрощить негідникові череп і розмаже мізки по асфальту…

Пригадуючи цей епізод, Влад завше кривився, відчуваючи невиразний, але від цього не менш жагучий сором. Наступного дня суперник у полі зору не з’являвся, а потім і зовсім зник, і Ганна, як здалося Владу, була скоріше задоволена, ніж засмучена…

Відтоді Влад, котрий ніколи не сказав їй ані слова, крім «будь ласка», та й то раз — відтоді Влад відчув, що Ганна — його.

Ні, з нею ніколи не станеться того, що відбулося колись з дурною дівчинкою Ізою. Прив’язавши до себе, Влад ніколи не залишить її одну. Він завжди буде поруч — от і вирішення проблеми. Ніколи Влад не зловживатиме своєю владою над людиною, скутою путами. Мільйони людей мріють вічно бути разом — а у Влада є реальний шанс здійснити цю мрію. Треба лишень наздогнати якось Ганну на вечірній вулиці, гукнути, щоб вона не злякалася…

Так, або приблизно так він міркував — але все-таки зволікав і відтягував. Адже прив’язати до себе людину, яку бачиш щодня і на цілком законних підставах, — прив’язати таку людину легко і природно, але відв’язати — неможливо… Це як стрибок з парашутом, крок — і ти вже летиш, політ чудовий, але повернути той єдиний крок — неможливо.

«Завтра, — думав Влад. — Усе одно вона поруч».

«Я привласнив тебе.
Я привласнив… Як річку — бабки,
Як літо — малюк у пісочниці,
Як орден — велику битву.
Як пушинка на тополі — місто…
Не лякайся. Я просто повітря,
Яким ти дихаєш».

"Привіт.

От як ти думаєш, коли двоє не можуть одне без одного… І це не «красне слівце», а найправдивіша правда… Якщо вони живуть усе життя разом, не розлучаючись ані на день — це добре? Це не страшно?

Їх же можна вважати вільними, правда?

І що таке так звана «вічна любов»? І як вона співвідноситься з волею?

Я серйозно. Навіть твоя Гелька, яка вічно тягає у тебе конспекти, вірить у вічну любов… І це аніскілечки не зашкодить їй вискочити заміж за цього свого Едика, який минулої суботи катав вас на машині…

У мене ось немає машини. У мене взагалі нічого немає. Цікаво, це тебе лякає?

Перейти на страницу:

Дяченко Марина Юріївна читать все книги автора по порядку

Дяченко Марина Юріївна - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Долина совісті отзывы

Отзывы читателей о книге Долина совісті, автор: Дяченко Марина Юріївна. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*