На краю Ойкумени - Ефремов Иван Антонович (читать книги без регистрации .txt) 📗
Пандіон збив з ніг воїна, що вискочив із сторожового приміщення, і стрибнув йому на плечі, вивертаючи назад шию. Хребці єгиптянина слабо хруснули, тіло обм'якло в руках Пандіона. Навкруги в темряві раби з глухим гулом розшукували і хапали своїх ненависних ворогів. Охоплені шаленством бунтівники кидалися голоруч на озброєних воїнів. Не встигав воїн вступити в бій з одним ворогом, як збоку і ззаду на нього накидалися нові противники; беззбройні, але сильні від нестямної люті, вони впивалися зубами в руки, що тримали зброю, заганяли пальці в очі. Зброя, зброя за всяку ціну — така була єдина думка тих, що нападали. Ті, кому пощастило вирвати спис або ніж, відчуваючи в руках смертоносну силу, ще запекліше кидалися на ворогів. Пандіон колов праворуч і ліворуч віднятим у вбитого ворога мечем. Кідого орудував великою палицею, яку використовували для носіння води.
Каві, піднявшись по живій драбині, стрибнув прямо на чотирьох воїнів, що вартували біля внутрішніх дверей. Приголомшені єгиптяни вчинили тільки слабий опір, буквально задавлені масою людей, що зверху обрушилися на них в мовчазній темряві.
З радісним криком Каві відсунув важкий засув, і скоро юрба визволених рабів затопила простір між стінами, ввірвалася у будинок начальника шене, винищуючи воїнів, які відпочивали після зміни варти.
Угорі на стінах сутичка була ще жорстокішою. Дев'ятеро вартових, що стояли на стіні, відразу помітили атакуючих. Засвітили стріли, мовчанка ночі сповнилась людським стогоном, тупими ударами об землю тіл, що падали з висоти.
Але дев'ятеро єгиптян не могли довго чинити опір сотні розлючених рабів, які з розгону кидалися прямо на списи, падали на вартових і разом з ними скочувалися з стіни.
За цей час у проході між стінами закінчилася розправа з вартою і чиновниками. У вбитого начальника варти знайдено було ключі від зовнішніх дверей. Скрегіт іржавих завісів прорізав тишу ночі, як клич перемоги.
Списи, щити, ножі, луки — все до останньої стріли було відібрано в убитих. Озброєні раби очолили колону втікачів і всі, додержуючи мовчанки, швидким кроком попрямували до річки. Будинки по дорозі були геть чисто пограбовані, десятки жителів були вбиті. Повсталі раби шукали зброї, харчів. Тільки сувора заборона ватажків стримала людей від бажання підпалити всі будинки. Каві дуже боявся передчасно привернути увагу військ з охорони столиці.
Почалась переправа через ріку на всіх човнах, баржах та плотах, що потрапили під руку. Кілька чоловік загинуло у воді від величезних крокодилів, що чатували в річці Та-Кемту.
Не минуло й двох годин від початку заколоту, а головний загін уже підходив до дверей шене, розташованого на протилежному березі ріки, по дорозі до храму Зешер-Зешеру.
Каві, Пандіон та два лівійці відкрито підійшли до дверей і постукали, в той час як близько сотні інших рабів притиснулися до стіни поблизу дверей.
Із-за стіни почувся голос воїна, що спитав у прибулих, чого їм треба. Лівієць, який добре володів мовою Та-Кемту, звелів покликати начальника шене, посилаючись на лист керуючого царськими роботами. За дверима заговорило кілька голосів, спалахнув смолоскип, і відчинені двері показали прибулим такий самісінький двір між стінами, який був щойно покинутий повстанцями. З групи воїнів виступив начальник варти і зажадав листа.
З лютим ревом Каві кинувся на нього і встромив йому в груди кинджал Яхмоса, а Пандіон з лівійцями кинувся на воїнів. За ними, використовуючи сум'яття, з оглушливими криками ввірвалися озброєні раби, що стояли напоготові. Смолоскипи погасли, в темряві чути було стогін, зойки, войовничі крики. Пандіону вдалося швидко впоратися з двома противниками, і він відімкнув внутрішні двері. В шене, що прокинувся від шуму битви, пролунав заклик до повстання, раби різних племен забігали по двору, скликаючи своїх приголомшених земляків вигуками на рідній мові. Робочий будинок загудів, як розтривожений вулик; гул, все наростаючи, перейшов у низький рев. Воїни вгорі на стінах металися, боячись спуститися, вигукуючи погрози і посилаючи час від часу стріли навмання в темряву. Але битва між стінами затихла, знизу, з двору, полетіли влучні стріли та списи у воїнів, які чітко виднілися на стіні, і другий шене був визволений.
Здивований, сп'янілий від волі натовп виливався з дверей, розтікаючись в різні боки і не слухаючи закликів своїх визволителів. Незабаром несамовиті зойки почулися з боку селища, серед ночі зачервоніли плями пожеж. Каві порадив іншим ватажкам якомога швидше зібрати вже знайомих з дисципліною товаришів по шене. Етруск задумливо м'яв свою бороду. В його спрямованих уперед на захід, очах бігали червоні вогники — відблиск пожеж. Каві думав про те, що, мабуть, визволення рабів з другого шене без усякої підготовки, проведеної серед рабів, було помилкою. Приєднання до повсталих, які вже засвоїли поняття про спільну цілеспрямовану боротьбу, непідготовленої, неодностайної маси людей, сп'янілої від можливості помсти і волі, перешкодить, а не допоможе успіхові.
Так і вийшло. Значна частина рабів з першого шене теж захопилася грабуванням та руйнуванням. Крім того, було згаяно час, кожна хвилина якого мала значення. Поріділа колона рушила до третього шене, розташованого за вісім тисяч ліктів від другого, зовсім поруч з храмом Зешер-Зешеру.
Змінювати план повстання не було часу, і Каві передбачав серйозні труднощі. Справді, етруск помітив, коли підходили до шене, силуети вишикуваних на стінах воїнів, почув крики «аату, аату!» [64] і посвист стріл, якими єгиптяни ще здалека зустрічали колону повсталих, що наближалася.
Заколотники зупинилися, щоб обміркувати план атаки. Шене, підготоване до оборони, являло собою хорошу фортецю, і щоб узяти її, потрібен був час. Повстанці зняли страшний галас, щоб ті раби, які спали, прокинулися і напали на варту зсередини. Але ті гаялися, очевидно, не наважуючись або ж не догадуючись, як напасти на варту, що розташувалась на стіні.
Каві, надриваючи захрипле горло, скликав ватажків, щоб переконати їх відмовитися від нападу на шене. Ті не погоджувались, легко здобута перемога окриляла їх, їм здавалося можливим звільнити всіх рабів Та-Кемту й оволодіти країною.
Раптом лівієць Ахмі пронизливо скрикнув, і сотні голів повернулися в його бік. Лівієць розмахував руками, показуючи в напрямі річки. З високого берега, що похило підіймався до скель, ріку, яка омивала багато пристаней столиці, було видно далеко. І всюди миготіли незліченні вогники смолоскипів, що зливалися в тьмяно-мерехтливу смугу; світлі цятки видно було і на середині ріки, скупчувалися вони також у двох місцях на березі, де знаходились повстанці.
Сумніву не було — численні загони воїнів переправлялися через ріку, поспішаючи оточити місце, де палав вогонь пожеж і знаходились бунтівники.
А тут повсталі все ще кидались то в один, то в другий бік, вишукуючи спосіб нападу; дехто намагався підійти до ворогів по дну зрошувального каналу, інші випускали дорогоцінні стріли.
Каві обвів поглядом невиразну своїми обрисами темну масу людей. На його погляд, боєздатна колона нараховувала не більше трьохсот чоловік, з яких у меншої половини були ножі й списи, а луків здобуто було не більше тридцяти.
Мине небагато часу, і сотні страшних лучників Чорної Землі засиплять їх здалека хмарою довгих стріл, тисячі добре навчених воїнів затиснуть у кільце юрбу, яка тільки зазнала волі.
Ахмі, гнівно виблискуючи очима, кричав, що надійшла вже середина ночі і, коли вони зараз не підуть, буде пізно.
Лівійцеві, Каві і Пандіону довелося згаяти чимало цінних хвилин, щоб пояснити розпаленим людям, які жадали бою, марність спроб протистояти військам столиці. Ватажки наполягали на тому, щоб негайно вирушити в пустелю і в разі потреби, готові були зробити це, покинувши всіх інших, що захопилися розшуками зброї, помстою та грабуванням. Частина незгодних рабів відокремилась від колони і попрямувала вниз, вздовж ріки, до багатої садиби якогось вельможі, звідки доносився галас і миготіли вогні смолоскипів. Решта — їх було трохи більше двохсот чоловік — скорилися.
