Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Разное » Гербарій коханців - Сняданко Наталка В. (хорошие книги бесплатные полностью .txt) 📗

Гербарій коханців - Сняданко Наталка В. (хорошие книги бесплатные полностью .txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Гербарій коханців - Сняданко Наталка В. (хорошие книги бесплатные полностью .txt) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

В Орестові Ірину інтригувало насамперед те, що він час від часу ніби забував про свою роль залицяльника, і тоді перебільшена уважність на його обличчі змінялася нетерплячкою, він ледь міг дочекатися, коли вона закінчить фразу, а іноді й перебивав її, щоб щиро і безпосередньо, а часом навіть досить грубо висловитись про щось, що його справді цікавило. А потім ніби згадував, що розмови тут насправді не головні і, спохопившись, знову прибирав вигляду ввічливого залицяльника. Ці моменти відвертості дуже подобалися їй, бо вони найбільше скидалися на справжню розмову, й іноді у неї навіть виникала ілюзія, що Орестові настільки ж цікаво розмовляти з нею, як їй із ним. Тобто що це для нього справді важливо, а не пов’язано лише з бажанням збільшити свої шанси на успішний флірт. А показати це заважає звичаєвість, адже не може справжній дорослий мачо зізнатися, що йому цікаво спілкуватися з наївною студенткою, молодшою за нього на багато років. А навіть якби він і наважився комусь у цьому зізнатися, то у відповідь отримав би лише примружену посмішку, мовляв, відомо, що довгоногість завжди справляє дуже глибокодумне враження. І аби уникнути цієї незручності, він змушений робити вигляд, ніби все відбувається як слід – він поводиться належно у ролі досвідченого і цинічного дядька, який спокушає юну німфу, а вона робить вигляд, ніби ні про що не здогадується і дає себе звабити недоступними її одноліткам перевагами старшого за віком – грошима, досвідом, інтелектом. Їй дуже хотілося вірити, що насправді все саме так і це їхня таємна мовчазна змова, і її треба тримати в таємниці, навіть коли вони залишаються наодинці. Хоча вона і усвідомлювала, що все це лише ілюзія, що короткі моменти відвертості – це лише випадкові недогляди, а насправді церемонія залицяння відбувається згідно всіх правил.

Одного разу вона вперше відчула його запах. Це було, коли вони по черзі, перебиваючи одне одного, згадували епізоди з радянської кінокласики, у яких режисери «пропихали» не дуже коректний відеоряд. Наприклад, коли у фільмах на стінах помешкань висять репродукції картин імпресіоністів, які дуже дисонують із рештою інтер’єру у типово радянському стилі. Чи очевидно футуристська графіка деяких мультфільмів, теж дуже контрастна у порівнянні зі загальноприйнятим стилем. У якийсь момент Орест нахилився до неї, і від нього війнуло задавненим потом, брудом, давно не праною сорочкою. Ірина раптом звернула увагу, наскільки засмальцований на ньому одяг і як це дисонує із розповіддю про те, як розчарували його відвідини Лувру, де, окрім кількох картин Жоржа де Ла Тура, частини італійської колекції і ще меншої частини іспанської, йому нічого не сподобалося. І що немає сенсу ходити в Лувр заради цього, адже основною там є колекція французів, але саме французьке академічне малярство наганяє на нього страшенну нудьгу. У самої Ірини враження про Лувр було схожим, і вона розуміла захоплений блиск в очах Ореста, коли той перейшов до розповідей про своїх улюблених імпресіоністів і про те, що в Парижі слід відвідати лише музей д’Орсе, а все інше може почекати. Ірині стало дивно і водночас лячно від такого поєднання естетської вишуканості у смаках і очевидної байдужості до власного тіла, точніше, до гігієни власного тіла.

Запахи і смороди. Для себе Ірина називала це чорними і білими днями Ореста. Коли вона зіткнулася з цими його кардинальними і миттєвими змінами настрою вперше, то навіть злякалася. Одного дня він був із нею передбачливий, ласкавий, готовий прислужитися в будь-який момент, сповнений ідей щодо спільного дозвілля, готовий безкінечно розповідати дотепні історії зі свого минулого і з минулого своїх друзів, спраглий готувати смачні страви і масувати їй спину та ноги, запобігливий у вловлюванні її настрою і намаганнях покращити цей настрій у разі потреби. Наступного дня Ірина прокидалася з лінивою посмішкою, згадувала бурхливі вчорашні любощі або цікаву вечірню розмову, а тоді брела на кухню, очікуючи побачити Ореста, який завершує смажити оладки і варити каву. Але замість цього її зустрічало насуплене обличчя, і ще з дверей вона чула запах свіжого алкоголю. Орест демонстративно випивав ще одну склянку на очах Ірини і йшов до себе в кабінет, не відповідаючи на її запитання, чи він снідатиме. Ірина готувала собі каву і йшла з нею на балкон, сподіваючись, що така поведінка – лише наслідок похмілля і все швидко мине. Але Орест не витримував довго в кабінеті, він сходив донизу і починав роздратовано гриміти баняками на кухні. І варто було його про щось запитати, або навіть і не питати, просто не реагувати на нього якийсь час, як він миттєво впадав у розлючений настрій і починав читати їй нотації. Що посуд не помитий, обід не приготований, постіль не випрана і взагалі вона не господиня в їхньому домі, а все мусить робити він сам. Спершу Ірина дивувалася, яким чином вона має почувати себе господинею, якщо Орест у свої «білі» дні не менш демонстративно відлучав її від господарських клопотів і робив усе сам. А на її пропозиції допомогти лише заперечливо хитав головою, але відчувалося, що робить він так не з бажання позбавити її неприємної роботи, а з інших міркувань. Ірина помічала таке у багатьох людей, які через звичку самотнього життя або з якихось інших причин звикли робити певну роботу, розраховуючи лише на власні сили. Таким людям не подобалося, коли їм допомагають, а зусилля, витрачені на роздавання завдань і контроль за їх виконанням, дратували їх більше, ніж необхідність виконати всю роботу самостійно. Щось подібне було і з Орестом. Він хворобливо ставився до намагань розділити з ним владу на кухні. А іноді і в решті господарських справ.

Але у свої «чорні» дні він забував про це. Тоді його мучила меланхолія, дратувало абсолютно все, він нездатен був зосередитися навіть на найпростішій роботі і постійно відчував напади люті з незрозумілих причин. Ірина відчувала, що він звик бути на самоті у складні життєві моменти, і Оресту незручно, коли вона бачить його у такому жалюгідному стані. Їй було цікаво, що саме викликає у нього ці напади безпричинного роздратування, і хотілося чимось допомогти. Але, поспостерігавши за ним кілька разів, вона збагнула, що найкращою допомогою буде не ображатися на нього за роздратовані тиради і не згадувати сварки «чорних» днів у білі.

Відчувалося, що Орест був їй вдячним за це, хоча вони ніколи цього не обговорювали.

Існувало ціле коло тем, які вони не обговорювали. Наприклад, зіпсута їжа. Ірина майже відразу після того, як переїхала до Ореста, зауважила, що він не любить викидати зіпсовану їжу. Коли вона намагалася допомогти йому і прибрати зі столу якісь рештки їжі, Орест, як правило, дратувався і просив її не заважати йому готувати. Підгнилий шматок печінки міг тижнями лежати у холодильнику поряд із протухлим яйцем і поширювати такий сморід, що Ірина боялася відчиняти дверцята. Але Орестові це не заважало, він уперто «не чув» прохань Ірини викинути зіпсоване, а якщо вона викидала, сварився з нею. Ірині спершу здавалося, що це один із проявів його загальної скупості, чи то надмірної ощадливості у певних, специфічних питаннях, але потім вона зауважила, що Орест потай доїдає зіпсоване і ніколи після цього не страждає від болю в шлунку. Мабуть, у нього в шлунку є якісь особливі ферменти, які потребують гнильних бактерій, щось таке, здається, є у псів. Ірина ніколи не питала Ореста про це. Та навіть якби і запитала, він точно нічого б не відповів, а зробив би вигляд, що не зрозумів чи що їй здалося.

Та їжа, яку Орест не доїдав, залишалася смердіти в холодильнику. А коли сморід ставав уже зовсім нестерпним, Орест виносив зогнилі рештки їжі на город і клав у куточку, а потім кілька разів на день бігав до того місця і нахилявся над купкою гною, ніби вдихаючи запах. У такі дні, коли запахи ставали особливо огидними, Орест малював. Натхнення приходило до нього несподівано, іноді він усе кидав посеред приготування їжі, вимикав газ і на кілька днів зникав у майстерні, вибігаючи лише для того, щоб понюхати якийсь зогнилий помідор чи курячу лапу.

Перейти на страницу:

Сняданко Наталка В. читать все книги автора по порядку

Сняданко Наталка В. - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Гербарій коханців отзывы

Отзывы читателей о книге Гербарій коханців, автор: Сняданко Наталка В.. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*