Чорний іній - Строкань Валентин (книга читать онлайн бесплатно без регистрации .TXT) 📗
«...Ось воно. Доля постукала в мої двері раніше, ніж я чекав, — майнуло в мозку Гревера. — Тому Ерслебен і заговорив таким офіційним тоном. Його можна зрозуміти — з одного боку, інструкція пряма і недвозначна, а з другого — всі відомості, запити, повідомлення візую я».
— Отже, я опинився в делікатній ситуації, — провадив Ерслебен, поморгуючи білястими віями.
«...Рішення! Роздумувати ніколи!»
В Гревері пружно заклекотів цілком природний протест: на якій підставі цей слизький огидний садист Айхлер вирішує його долю?! У тому, що ця радіограма має до нього безпосередній стосунок, Гревер не сумнівався жодної секунди. Затримати? Мотив? Пальці Гревера нервово забігали по столу, і, щоб приховати знервованість, він сягнув до внутрішньої кишені по сигару.
— Яке завантаження передавачів на сьогоднішню ніч, обер-лейтенанте? — спитав він, випускаючи струмок ніжно-голубого ароматного диму і з усіх сил намагаючись зберігати твердий голос.
— Ні хвилини простою, пане майоре.
Гревер замислився. Потім узяв бланк Айхлерової радіограми. При цьому рука його несамохіть потяглася до авторучки. Він відчув непереборне бажання своєю резолюцією заборонити передачу, знищити погрозу, що причаїлася в холодних цифрах. Але все-таки стримав себе. «Жодних письмових розпоряджень, жодних доказів! Ерслебену буде цілком достатньо мого усного наказу, який можна віддати в найкатегоричнішій формі, хоч до прямого тиску справа, гадаю, не дійде — він також не симпатизує нашому «пропагандистові». Якщо доживемо до розгляду, він завжди зможе виправдатись, пославшися на мій наказ».
— Відділ пропаганди почекає. Є справи важливіші, ситуація ускладнилася: втекли полонені. Тому відкладемо передачу на двадцять чотири години. Під мою відповідальність.
«...У журналі реєстрації буде запис про затримку за підписом або начальника зміни, або самого Ерслебена. З посиланням на мене, природно. Чорт забирай, хоч як крути, а вуха стирчать. Але це пусте, доказ побічний, це ми потім якось владнаємо».
Він знову простежив за кружальцями сигарного диму.
— Я маю намір запропонувати гауптману Айхлеру очолити одну невелику операцію тактичного характеру. Коли він повернеться, матиму з ним бесіду, можливо, його наміри щодо завантаження наших передавачів дещо зміняться. Гадаю, йому не варто їх перевантажувати, спробую переконати в цьому й самого гауптмана. І облиште ваш офіційний тон, обер-лейтенанте, я вдячний вам за щирість. Не варто надавати такого значення дрібницям, ви надто вразливі. — Гревер уже цілком володів собою, в його голосі промайнули батьківські поблажливі нотки.
«Ворог дав мені непоганий привід позбутися мого надто ревного заступника. В кожному разі варто спробувати. Безпосередній контакт із супротивником, бойові дії — прекрасна ширма. Нехай вилазку з метою руйнування мисливської халупи очолить Айхлер».
— А зараз можете допитати англійського радиста. Певно, вам буде цікаво з ним поспілкуватися — фахові інтереси. А я мушу поставити завдання кампф-групі. Я вас більше не затримую.
Коли, клацнувши підборами, Ерслебен вийшов з кімнати, майор Гревер, натхнений своєю ідеєю звільнення від смертельної небезпеки, скомандував майже весело:
— Єфрейторе Хіпплере! Обер-фельдфебеля Рана — до мене!
Обер-фельдфебель Ран виструнчився перед майором Гревером.
Той довго мовчав, немов підкреслюючи особливу значущість майбутньої розмови.
— Як ви гадаєте, Ране, чому майже весь особовий склад неприязно ставиться до гауптмана Айхлера? Сподіваюсь, цей факт не становить для вас таємниці? — Гревер навмисне почав з запитання, не констатуючи очевидної неприязні, чим сподівався одразу загнати обер-фельдфебеля в кут. — Я розумію, що психологія — це не зовсім ваша сфера, але мені хочеться знати думку досвідченого і, як мені здається, мудрого чоловіка. Хай вас не дивує таке бажання, згадайте нашу минулу розмову. До того ж, я не прихильник пруського принципу: дистанція командира від підлеглих — три кроки. Ви, як я встиг помітити, теж.
Він повільно розкурив сигару, даючи можливість фельдфебелю зібратися на думках.
— Він трохи... дивний, — несподівано м'яко почав Ран, насторожений чи то запитанням, чи побоюванням прямо висловити свою думку про іншого офіцера. Ситуація була досить делікатною, і Гревер навмисне поводився нестандартно, сподіваючись спровокувати Рана на відвертість і тим прив'язати його до себе. Він здогадався, як може відповісти Ран. І почув те, на що сподівався.
— Гадаю, мало кому подобається, коли хтось поза статутом суне свого носа в усі закапелки, — відчувалося, що Ран уже не раз дратувався вторгненням чужака у сферу його повноважень. «Сунути носа в усі закапелки» в німецькому вермахті, зрештою, як і в усіх арміях, було незаперечною прерогативою фельдфебелів. І зараз Ран, усвідомлюючи, що запитання поставлене недарма і мовчанкою не відбутися, закликав на допомогу своє роздратування, — голос його зміцнів, а інтонації стали рішучими.
— Ви вважаєте це головною причиною? — демонструючи глибокодумність та стурбованість, примружився Гревер.
— Так, пане майоре.
— За бойових обставин вам з гауптманом взаємодіяти ще не доводилося, — радше стверджуючи, ніж запитуючи, сказав Гревер.
— Ні, пане майоре.
Гревер помовчав. Тепер треба було підступати до головного. Попередня балачка була лише прелюдією, яка допоможе спрямувати розмову в потрібне річище.
— Слухайте мене уважно, Ране, — нарешті глухо вимовив Гревер, не дивлячись на фельдфебеля. — За тридцять хвилин я віддам наказ про вихід кампф-групи, яка має знищити оту халупу в центрі острова, щоб її не змогли використати диверсанти як базу або схованку. Командуватиме групою гауптман Айхлер. Підберіть трьох надійних солдатів. Надійних у всіх значеннях. Якщо в хатині червоні, ви повинні провести розвідку боєм, якщо ні — спалити її. Сигналізувати ракетами. Кольори обговоримо пізніше.
Гревер зробив паузу. Нахилив голову. Потім спідлоба гостро глянув у вічі Рану.
— Іти вам доведеться ось тут, — він наблизився до карти та провів пальцем звивисту лінію в північно-західному напрямку.
— Через льодовик. Нартовим шляхом не можна, маю підстави думати, що його перерізали червоні. Льодовик скуйовджений, пошматований, безліч розломів та сераків. До того ж, тріщини можуть бути замасковані настом, і тільки Бог знає, яку вагу витримають ті снігові мости, що вкривають їх. А втім, вам не варто нагадувати про це. Ви — найдосвідченіший у загоні.
Гревер зробив паузу, намагаючись скривити губи в іронічній посмішці з легким відтінком зневаги.
— Гауптман Айхлер у таку халепу ще не потрапляв. Не доведи Господи, ще впаде в якусь тріщину... — він знову зробив паузу, що надавала фразі двозначності. — Я розраховую на Ваш досвід, Ране.
Повернувшись обличчям до фельдфебеля, він знову впритул зазирнув тому просто в очі:
— Інакше саме вам доведеться взяти всі турботи групи, а потім і взводу на себе... А мені доведеться кривити душею, — посилати рідним повідомлення про смерть і замість «нещасного випадку» писати щось на кшталт «героїчно загинув під час виконання складного бойового завдання»...
— Я зрозумів вас, пане майоре, — як і минулого разу, відповів фельдфебель. — Все буде як належить, не сумнівайтеся.
Гревер помовчав, щоб підкреслити значущість моменту, й водночас намагаючись уникнути зайвої урочистості, сказав:
— Не сумніваюся в цьому.
Потім підійшов до столу, витяг з нижньої шухляди чарки, дістав звідкись з-за хутряного жилета пласку флягу з албанським коньяком — на об'єкті всі знали, що він п'є тільки албанський коньяк марки «Скандербай», — і мовчки налив.
— Вип'ємо за удачу!
Ран невловним рухом вихилив чарку, потім твердо поставив її на стіл і відступив на два кроки.
— Дозвольте йти, пане майоре?
Повільним кивком Гревер відпустив його. Йому здалося, що очі фельдфебеля характерно зблиснули. Зіниці хорта.
31
На змарнілих обличчях солдатів він прочитав той самий забобонний страх, що й у себе в серці. «Бережи нас, Боже! Невже й моя фізіономія зараз така-сама?» Тільки фельдфебель випромінював байдужість. Айхлеру вдалося перехопити погляд Рана і йому здалося, що він вловив якийсь гарячковий блиск в очах фельдфебеля. «Напевне, йому також страшно. Він не раз бував у розвідці в цих місцях...»
