Клуб самогубців. Діамант Раджі - Стивенсон Роберт Льюис (читать книгу онлайн бесплатно полностью без регистрации .txt) 📗

«Слово честі, — подумав він, — усе це стає дуже цікавим».

І саме тоді Роллес помітив щось цілком утоптане в землю. Він миттю вигріб вишуканий пишно орнаментований сап'яновий футляр із золотою застібкою. На футляр хтось важко ступив ногою і він вгруз у землю, уникнувши таким чином квапливих Ребернових пошуків. Містер Роллес відкрив футляр, і йому забило дух з подиву і страху: адже перед ним у ложі із зеленого оксамиту лежав напрочуд великий діамант найчистішої води. Він був завбільшки з качаче яйце, прекрасно огранований і не мав жодного ґанджу. На нього світило сонце, і діамант засяяв, немов електричні спалахи, здавалося, він горить у Роллесовій руці тисячами пекельних вогнів.

Роллес мало знався на самоцвітах, але Діамант Раджі був чудом, яке саме себе пояснювало: якби його знайшла селянська дитина, вона з криком побігла б до найближчої хати; дикун простягся б перед ним, поклонившись новому фетишеві. Краса каменя тішила священикові очі, думка про його незмірну вартість приголомшила його розум. Він знав, що річ у його руках варта більшого, ніж довгі роки гонитви за архієпископською митрою, що за неї можна спорудити собори кращі, ніж в Ілі та Кельні [14], що той, хто володітиме нею, буде навіки вільний од прабатьківського прокляття і зможе, нічим не переймаючись і не кваплячись, без жодної перешкоди і ні в кого не питаючи дозволу, йти за своїми вподобаннями. Роллес рвучко повернувся, грані каменя заблищали з новою силою, і ті промені проникли йому в саме серце.

До рішучих учинків часто вдаються миттю, без будь-якої свідомої участі раціональних складників людської натури. Отак сталося й з містером Роллесом Він похапцем роззирнувся, побачив, як і Реберн, тільки залитий сонцем садок, високі верхівки дерев і будинок із позавішуваними вікнами; тоді миттю закрив футляр, укинув його до кишені і, мов злодій, заквапився до своїх студій.

Велебний Симон Роллес украв Діамант Раджі.

Серед дня прибула поліція з Гаррі Гартлі. Садівник, геть стерявшись від страху, одразу віддав свій припас, діаманти ідентифікували й заінвентаризували в присутності секретаря. Щодо містера Роллеса, то він поводився найлюб'язніше, охоче розповідаючи все, що знав, і висловлюючи жаль, що не може більше допомогти слідчим.

— Проте, — додав він, — гадаю, ви вже майже скінчили свою роботу.

— Аж ніяк, — відповів інспектор Скотланд-Ярду і розповів про друге пограбування, жертвою якого став Гаррі, та описав молодому священикові найбільші діаманти, яких ще досі не знайдено, докладніше зупинившись на Діаманті Раджі.

— Це, мабуть, цілий маєток, — докинув містер Роллес.

— Якби ж один — десять, двадцять маєтків!

— Що більше він коштує, — хитро зауважив Симон, — то, певне, важче його продати. Таку річ упізнають одразу, гадаю, що з таким же успіхом можна продавати собор святого Павла [15].

— Авжеж! — потвердив інспектор. — Та якщо злодій хоч трохи має кебети, то розріже його на три або чотири частини — того теж вистачить, аби збагатитися.

— Дякую, — вклонився священик. — Ви навіть не уявляєте, як мені було цікаво розмовляти з вами.

На це інспектор відповів, що завдяки своїй службі йому доводиться знати багато часом досить дивних речей, і одразу ж розпрощався.

Містер Роллес повернувся до своєї кімнати. Вона видавалася йому меншою і злиденнішою, ніж завжди, матеріали для його великої роботи ще ніколи не здавалися такими нудними; священик зневажливо окинув оком свою бібліотеку. Зняв з полиці, том за томом, кілька творів святих отців і перегорнув їх, — та не було в них нічого, що могло б йому придатися.

«Ці дідугани, — думав він, — безперечно вартісні письменники, тільки мені здається, що вони нічогісінько не тямили в житті. Ось, наприклад, я, в мене досить знань, аби стати єпископом, а я досі не відаю, що робити з украденим діамантом. Я почув пораду від звичайного поліцая, але всі мої фоліанти не підкажуть мені, як її виконати. От і цінуй після цього університетську освіту!»

З цим він перекинув книжкову полицю, насунув капелюха і поспішив до свого клубу. В цьому осередді світського відпочинку він сподівався знайти людей, здатних на добру пораду і багатих на розмаїтий життєвий досвід. У читальні він побачив чимало сільських священиків і архідиякона; троє газетярів і письменник, що писав на високі метафізичні теми, грали в більярд; за обідом видніли тільки пересічні безбарвні обличчя звичайних клубних завсідників. Кожен з них, думав містер Роллес, знає про ці небезпечні теми не більше за мене, жоден не зарадить мені в моїй теперішній скруті. Зрештою в курильній кімнаті, цілий вечір находившися сходами, він натрапив на кремезного, трохи огрядного добродія, вбраного з надзвичайною простотою. Він курив сигару і читав «Двотижневе ревю». Хоч як дивно, на його обличчі не відбилося й сліду турботи чи втоми, і саме воно наче схиляло до довіри й чекало тихих зізнань. Що довше молодий священик придивлявся до його рис, то більше переконувався, що натрапив саме на того чоловіка, який може дати йому слушну пораду.

— Сер, — сказав він, — перепрошую за моє несподіване звертання, але, судячи з вашої зовнішності, я бачу, що ви надзвичайно добре знаєте світ.

— У мене й справді є серйозні підстави заслужити таку хвалу, — мовив незнайомець, відкладаючи часопис і дивлячись на священика з утіхою і подивом водночас.

— Сер, — вів далі священик, — я відлюдник, науковець, у душі моїй самі каламарі і твори отців церкви. Нещодавні події зняли з моїх очей полуду, я навіч побачив власний безум і тепер хотів би навчитися жити. Під життям, — додав він, — я розумію не романи Теккерея, а злочини і таємні можливості нашого суспільства, а також принципи мудрої поведінки серед надзвичайних подій; я терплячий читач, — чи можна про таке вичитати в книгах?

— Ви мені поставили дуже тяжке запитання, — мовив незнайомець. — Я не дуже вірю в користь книг, вони потрібні, хіба щоб відганяти нудьгу, коли їдеш потягом. Хоча й визнаю, що є дуже вартісні трактати з астрономії, користування глобусом, з рільництва і мистецтва виготовляти паперові квіти. Про інші не такі очевидні сфери життя в книжках, боюсь, ви не знайдете нічого правдивого. Все ж зачекайте, — похопився він, — ви читали Ґаборіо? [16]

Містер Роллес признався, що ніколи навіть не чув цього імені.

— Дечого ви можете навчитися в Ґаборіо, — вів далі незнайомець. — Принаймні він переконливий, саме цього автора найдужче полюбляв читати князь Бісмарк [17], так що ви, в найгіршому разі, марнуватимете час у добірному товаристві.

— Сер, — промовив священик, — я безмірно вам удячний за пораду.

— Ви вже більш ніж досить заплатили мені, — заперечив той.

— Як? — поцікавився Симон.

— Оригінальністю свого запитання, — відповів чоловік. І ґречно, немов просячи дозволу, взяв часопис і знову поринув у читання.

Йдучи додому, Роллес купив книжку про коштовне каміння і кілька романів Ґаборіо. Романи він завзято гортав аж до пізньої ночі, проте, хоч книжки й дали йому силу нових ідей, він ніде не побачив, що ж йому слід робити з украденим діамантом. Його лишень дратувало, що розпорошену інформацію слід визбирувати серед усяких романтичних оповідок, дратувало, що її не так тверезо впорядковано, як у підручниках; Роллес виснував, що авторові, дарма що той чимало міркував про зображувані речі, цілком бракує розуміння методів освіти. Але оцінюючи характер і досягнення Лекока [18], він не міг приховати свого щирого захвату.

«Це справді видатний чоловік, — міркував містер Роллес. — Він знає світ так само добре, як я богослів'я. Нема нічого, чого б цей чоловік не довів до кінця, — і то власноруч, усупереч найтяжчим перешкодам, Господи, — сяйнуло йому, — хіба ж не в цьому наука? Я повинен навчитися різати діаманти сам!»