Наказано вижити - Семенов Юлиан Семенович (смотреть онлайн бесплатно книга TXT) 📗
Саме він і почав секретні консультації з губернатором Північної Африки генералом Максимом Вейганом. Смисл переговорів полягав у тому, щоб організувати допомогу продуктами й одягом населенню французьких колоній, що опинилися в жахливому становищі після поразки й капітуляції. Але Мерфі поставив умову, щоб Віші дозволило США направити своїх представників до Алжіра, аби американські продукти не потрапили в «нечесні» руки.
Звичайно, річ була не в тому, щоб стежити, до кого потраплять яєчний порошок і сухі галети: просто американці мали організувати розгалужену розвідувальну мережу на півночі Африки, розуміючи, що Гітлер цілком може готувати вторгнення з метою закрити Середземне море й зробити його нацистським «озером».
Первісна ідея ВСС була розумна й благородна, бо, судячи з усього, повинна була служити справі боротьби проти Гітлера.
Уряд Віші пішов на умови Мерфі, і на початку червня 1941 року дванадцять «продовольчих радників» висадилися в Касабланці й Алжірі, незважаючи на відкрите незадоволення Канаріса, Ріббентропа й Гіммлера. А втім, оскільки між США й рейхом тоді ще зберігалися нормальні дипломатичні відносини, то ця справа й закінчилася лише висловленим незадоволенням, та й годі.
У грудні 1941 року, коли Червона Армія завдала першої нищівної поразки Гітлеру під Москвою, Рузвельт і Черчілль зустрілися у Вашінгтоні. Саме тоді вперше постало питання про висадку союзницького експедиційного корпусу в Північній Африці. Спочатку ця операція планувалась як допомога повсталим французам. Мерфі уповноважили звернутися до Вейгана з пропозицією, щоб той узяв на себе місію командуючого армією французького Опору, хоч у Лондоні активно працював де Голль, а в самій Франції в підпіллі героїчно боролися комуністи; однак ні до де Голля, ні до комуністів не звернулись — погляд представників монополій у ВСС був спрямований на консерватора, людину дрімучо-монархічних переконань.
Звичайно, Вейган відмовився: «Я не можу зрадити мого друга Петена — цей герой Франції не заслуговує того, щоб його зраджували в тяжкі дні».
Мерфі почав шукати нову креатуру, щоб проголосити главу «патріотичної боротьби» французького народу Північної Африки. Йому допомогли люди ку-клукс-клану, які зоологічно ненавиділи негрів і арабів; вони ж і назвали свого кандидата — великого підприємця, що оселився в Алжірі, Жака Лемегра-Дебрюї. Головне достоїнство його полягало в тому, що він був близький до французьких фашистів — кагулярів, котрі в свій час намагалися підняти збройне повстання проти соціалістичного уряду Леона Блюма, одержуючи зброю й гроші від гітлерівського агента в Парижі Отто Абеца.
Оскільки на порядку денному стояла висадка союзників у Північній Африці, Донован відправив до Касабланки й Танжера своїх найдовіреніших агентів.
Першим був капітан Роберт Солборг — син польського генерала, який служив у царській армії; після поранення на німецькому фронті його відправили в російську військову місію в США; тут його застала революція; як переконаний монархіст, у Росію він не повернувся, дістав американське громадянство, став військовим аташе США в Парижі, потім прийняв запрошення корпорації «Армко стіл» і зробився її представником у Франції; після капітуляції Парижа часто мандрував до Німеччини з своїм американським паспортом, але рапорти надсилав не у Вашінгтон, а в Лондон, у МІ-6 — секретну службу імперії. Донован запросив його у ВСС і послав керувати резидентурою в Лісабоні. Звідти ж у лютому 1942 року Солборгу й було доручено, зв'язавшись з Мерфі, розпочати контакти з французьким і арабським підпіллям у Північній Африці, щоб готувати грунт для вторгнення союзників.
Другим агентом Донована був герой першої світової війни полковник Вільям Едді. Вихований у Сірії, він чудово розмовляв по-арабськи, мав величезні зв'язки в Танжері, Тунісі й Алжірі. За кілька місяців Едді зумів підготувати двірцевий переворот у Тунісі, внаслідок якого мав прийти до влади новий прем'єр, ставленик Америки, але Мерфі, який грав разом з Солборгом фашиствуючих кагулярів, торпедував цю ідею, хоч Донован уже виплатив Едді п'ятдесят тисяч доларів, щоб той підкупив родичів туніського лідера, готових розстріляти свого однокровця.
— Кагуляри на чолі з Лемегром не простять нам вторгнення в справи французьких колоній, — сказав Мерфі Дотовану. — Нам зараз важливіше мати французів, ніж грати в двірцеві арабські ігри: нехай розстрілюють кагуляри, вони це вміють, нам поки що треба стояти осторонь…
П'ятдесят тисяч доларів списали, прем'єра залишили до певного часу сидіти в своєму палаці й спати з сімома молодими дружинами, а всю роботу зосередили на тому, щоб озброїти французьку армію в Північній Африці й підняти її на повстання проти німців, проголосити французький уряд у вигнанні й таким чином задушити як де Голля, так і комуністичне підпілля в Парижі.
Донован виділив на цей проект мільйон доларів; допомогли корпорації, особливо зацікавлені в післявоєнних зв'язках з Африканським континентом.
Гроші одержано, ввімкнено лічильник, — потрібен лідер.
Якраз у той час став популярним генерал Анрі Жіро, який щойно втік з німецької тюрми; він жив нелегально у Франції.
Але саме тоді П'єр Лаваль, що в минулому заявляв себе як лівий міністр, переметнувся до гітлерівців, виступив по радіо Віші з погромною промовою, вимагав видати ще жорстокіші антисемітські закони, і люди Шелленберга й Скорцені привели його до влади; Дарлан дістав пост військового міністра, а потім його взагалі витіснили в Північну Африку — замість підстаркуватого Максиміліана Вейгана.
І тоді, забувши ім'я генерала Жіро, Донован вирішив: як і в Китаї, грати «безпомилкову карту», тобто шукати ключі до колабораціоніста й зрадника Дарлана.
Звичайно, Рузвельт не знав і не міг знати про цю гру ВСС: йому подали звіт, з якого з усією очевидністю випливало, що де Голль дуже норовистий і некерований. Підтримуючи його, Штати хочеш не хочеш сприятимуть колоніальним претензіям Лондона й Парижа; Африка, як і досі, залишиться закритою зоною для американського «демократичного експерименту»; Жіро — надто «військовий», з ним не порозумієшся.
А втім, Донован поставив своє діло так, що йому не потрібно було схвалення президента; досить того, що президента проінформовано; питання довір'я — питання питань великої політики.
І все-таки вже після того, як ВСС «поставило» на зрадника Дарлана, Розенборо, агент Донована, який зондував контакт з людьми де Голля, переконався, що єдино серйозною фігурою серед усіх, хто очолював боротьбу французів за кордоном, є де Голль.
Штаб планування ВСС підтримав думку Розенборо, бо цьому підрозділові дозволялося все, крім одного: люди, що конструювали політику, не мали права брехати — нехай дуже гірка правда, але правда, тільки правда, і нічого, крім правди…
Тоді агент ВСС Шепард почав більш предметні переговори з лівим Еммануелем д'Астьє де ля Віжері, який примкнув до голлістів. Той прибув у Лондон з півдня Франції.
— Ми, ті, хто б'ється зі зброєю в руках за свободу Франції, ніколи не дозволимо собі принизитися до того, щоб увійти в контакт з Дарланом. Навіть гідний поваги Жіро не може стати лідером Франції, яка бореться, бо всі ми визнаємо тільки одну людину — Шарля де Голля.
Проте Донован вирішив ні в якому разі не відступати від наміченого плану; але впертість корисна живописцеві, що дотримується правди натури й кольору; політик, який сліпо дотримується обраної лінії, рано чи пізно приречений на програш; уміння вчасно переорієнтуватися властиве талантам; Донован був здібним розвідником, а талановитим політиком — ніколи.
До Розенборо й Шеиарда не прислухалися, людям з відділу планування порадили «не метушитись під клієнтом»: задумане Донованом треба здійснити — та й годі.
Де Голлю було заборонено повідомляти про дату попередньої висадки союзників на півночі Африки.
Офіцерам ВСС запропонували утриматися від подальших контактів з його людьми.
Генерала Жіро таємно везли із Франції на північ Африки, але все-таки його висадили з підводного човна в Гібралтарі тільки на другий день після того, як англо-американиі висадилися в Африці.
