Оксамит нездавнених літ - Корсак Иван Феодосеевич "Korsak" (читать книги онлайн бесплатно полные версии .TXT) 📗
- Ви знаєте, відразу, як тільки утворився Рух на Волині, на засіданні бюро обкому Компартії сказали про нас, що це бандерівці зі Львова створили таку організацію... Це, мовляв, не волиняни, вони такого не могли зробити. У мене є ці документи з тодішнього засідання бюро обкому. Звичайно, коли вони з нами зустрічалися, особливо віч-на-віч, то говорили як нормальні українці. Вони весь час були поряд, на усіх наших засіданнях. В очі казали нам, що підтримують, але коли виступали десь офіційно на мітингу, то весь час нас ганьбили. Я працював тоді старшим науковим співробітником у Луцькому педінституті. Одразу після утворення Руху мене стали просто ненавидіти мої найближчі співробітники. Рішенням ректора щодо мене було запроваджено особливий дисциплінарний режим. Завели зошит відвідування викладачів такого-то факультету, такої-то кафедри, де, зокрема, було написано: прийшов на роботу о дев’ятій годині, перехід з корпусу в корпус - 15 хвилин. Одне слово, записувати треба було все: коли вийшов і звідки, коли закінчуєш робочий час. Спочатку це запровадили тільки для мене. Усі інші кафедри, інші факультети могли працювати як завгодно: прийшов на пару, провів пару і додому. Вони могли працювали у звичному режимі, могли піти на базар чи на каву. Для мене це було зась. І співробітники на мене, без вини винного, сердилися. Мене зобов’язали “відвідувати” парткоми, хоч і не був партійним, бути на всіх засіданнях кафедри і таке інше. Коли дізналися, що обласна координаційна рада розпочинає свою роботу о 12 годині, у суботу, коли в усіх вільний день, то саме на той день призначали засідання кафедри. Мало того, на ту саму годину. Приходив на роботу і, посидівши трошки, казав: “Шановне товариство, зараз п і в на дванадцяту, а о 12-й засідання координаційної ради, я йду”. - “А засідання кафедри?" - "Сьогодні не робочий день, за трудовим законодавством ви мені нічого не можете зробити”. Коли наступного дня запитую, що там на кафедрі було, то мені казали: “Ти пішов - і ми розійшлися”.
- Народження хору “Посвіт ”, без найменшого сумніву, дуже тісно пов’язане із зародженням Народного руху на Волині. Отже, хор “Посвіт ” та координаційна рада Руху, Рух і хор “Посвіт ”.
- Ви знаєте, Ростислав Кушнірук - незмінний керівник і організатор хору, який зараз має звання народного - відразу ж виявив неабияку активність. Я не знав його... Прийшов чоловік і почав брати участь у дискусіях, у наших заходах, які ми тоді проводили. Потім каже: “Ви знаєте, треба створити хор “Посвіт", бо ми не можемо зараз випустити власну газету, крім того, ми не можемо виступити по радіо та телебаченню. А хор співатиме пісню патріотичну, ми зможемо поїхати, нас не забороняють". І дійсно, у пана Ростислава виявилися феноменальні організаторські здібності - десь уже через місяць був хор. При цьому відшукав людей відповідної світоглядної орієнтації, патріотів, які не боялися тоді заспівати заборонене. Спочатку виконували суто українські народні пісні, згодом у репертуарі з’явилися повстанські. Хор часто їздив по селах та містах.їх запрошували, люди радо слухали, а під час концерту хтось із них міг виступити на підтримку Народного руху та незалежності України.
Хор зробив надзвичайно велику справу: через пісню пробуджували національну свідомість, через емоції, через душевний гой вплив, достукувалися до сердець волинян.
- Така проблема: Рух і влада. У владних структурах, без сумніву, були люди, які з обов’язку служби мали чинити опір Рухові, а у душі за світоглядом десь співчували, із розумінням ставилися. Легенда про євшан-зілля - невмируща легенда...
- Ви знаєте, це для мене було таке цікаве відкриття, коли до нас приходили після засідання міському партії члени КПРС та інформували проте, що там відбувалося, навіть рекомендації давали, як поводитися. Тому нам було легко, бо ми працювали в українському середовищі, майже в кожному комуністові певною мірою ще жеврів націоналіст, тобто любов до батьківщини. Зрозуміло, вступаючи до партії, людина не думала про Україну, вона думала про себе, про свою кар’єру. Адже тоді без квитка людина, яка має мізки, яка хоче чогось досягти, нічого не могла зробити. І скажу ще одне. Коли у 71-му році у Львові, де тоді навчався, потрапив на весілля у сім’ю львівських інтелігентів, патріогів-націоналістів, то був дуже здивований. Під час розмови на весіллі було сказано: вступаємо усі до партії, без комуністичної партії нас просто розметуть, ми мусимо туди вступати й у такий спосіб впливати на маси, аби зберегти національну ідею. Був тоді такий заклик - вступати до комуністичної партії для того, щоб зберегтися як еліта нації. Якщо людина не була в партії, то не могла навіть захистити дисертацію, бо існувала заборона. Коли у Львові утворився Народний рух, то в керівництві майже всі були членами партії. Це ректори, проректори університету та інститутів... Члени партії, заслужені люди... Тоді лякали людей, що бунтівники-дисиденти хочуть влади. Це ж нормальне явище, коли люди прагнуть до влади, коли якась сила має конструктивну програму. Разом з тим у міськкомах, райкомах партії було багато наших симпатиків, особливо в міськкомах комсомолу та обкомі комсомолу. їх “кидали” до нас на дискусії на Замкову площу, вони приходили і вже через 15-20 хвилин казали: ми з вами, ми так само думаємо, як і ви, але нас послали для того, щоб вас “перевиховати". А ми їм на те: перевиховайте цей народ, перевиховайте його.
- Географічне розташування Волині своєрідне. Поряд Польща, Білорусь, особливо Берестейщина, де багато українців, не так уже й далеко Прибалтика. І вам доводилося контактувати і з українцями в Білорусі і з прибалтами, і з поляками. Які були зв’язки із колегами, однодумцями, такими ж “бунтівниками ”?
На Установчу конференцію Народного руху 1989 року ми нікого не запрошували, але до нас приїхали українці з Народного фронту із Ленінграда. Прибалтики, привезли свої прапори і подарували їх нам. У мене ще є прапор з Литви. Були тоді в нас українці з Бреста, приїхали гості з Рівного та Києва. Не було, на жаль, зі Львова
- Усупереч міфам компартії, що львів’яни навязали все це Волині...
- Ми інформували Київ, що такого-то числа будемо проводити установчу конференцію, і вже вони самі телефонували, дізнавалися, що й коли буде, і приїжджали. У ці часи особливо багато людей приїжджало з Брестської області, насамперед з Бреста. Вони вже тоді створили Товариство української мови. Там українські товариства зараз перереєстровано, але вони мають якийсь статус, як національні меншини, найімовірніше. Але приїжджали до нас дуже часто, і нам через КДБ, через інші структури нав’язувалося, що поліщуки - це не українці. Але потім, коли Народний рух пішов дуже стрімко вгору, усе відійшло. Все це у структурах КДБ було розроблено, аби посварити придністровців з молдаванами, татар з українцями і росіянами, а закарпатцям сказати, що вони русини, а не українці. Знайома політика: розчленувати, а потім, мовляв, давайте назад докупи. Приїжджали також з “Пам’яті”, одного разу була навіть людина з Москви, яка родом з Харкова і яка прекрасно володіла українською мовою. Знайшли мене, знайшли О.Гудиму і відкритим текстом заявили: ви мусите виступити проти жидів. Ми не будемо виступати проти євреїв, відповідаємо. Ми навмисно євреїв і росіян вводимо у координаційну раду, щоб не створювати національних протиріч. Ми говорили тоді на дуже різких тонах, і гість поїхав назад- так скінчилися спроби нав’язати нам ідею “Пам’яті”. Імперський центр хотів посварити українців з євреями, тому що їх тоді було ще багато в Україні. Це та межа осілості, визначена ще у минулому столітті для євреїв Москвою.
- Ви казали, що неможливо було видрукувати на Волині рухівські матеріали. Друкарні боялися брати, і ви друкували десь у Прибалтиці. У яких містах ?
- Все це ми робили у Вільнюсі. Відразу після установчої конференції ми почали думати про свою газету. Перед установчим з'їздом Народного руху ми вже сформували редакційну групу у складі І.Лисака, В.Федосюка, М.Панасюка, Р.Стрілки та інших. Довго міркували, де його віддрукувати, перший макет зробили, який ще й досі зберігається у мене. Потім виявилося, що цей макет ми не можемо розмножити. Зробили інший, який завезли у Прибалтику...
