Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Разное » Щоденник Мавки - Корний Дара (мир бесплатных книг .TXT) 📗

Щоденник Мавки - Корний Дара (мир бесплатных книг .TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Щоденник Мавки - Корний Дара (мир бесплатных книг .TXT) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Розділ ІІ

Альфа і Омега

1. Вити на місяць

Немає іншого і більшого нещастя, як коли душа болить. Вона болить тоді, коли болять думки.

Григорій Сковорода

Тремтіли руки, тремтіли ноги, боліла душа. Вона набирала знайомий номер телефону. Не хотіла дзвонити цій сучці і не подзвонила б – стрималася, якби трохи менше випила. Вона вже майже зав’язала з випивкою. Пообіцяла ж Роману не пити, але… Він, тільки він в усьому винен. Плазун! І за що їй ця кара? А ще кажуть, кохання – то нагорода! Хочеш людину покарати, подаруй їй кохання, і все решту вона зробить сама, доконає ним себе. І як тільки та сучка змогла то перебороти? Треба буде запитати рецепт, як позбутися кохання. Блін-н-н, що за життя? Руки тремтять так, що вона вже хвилин п’ять набирає номер і не може втрапити. Наче пальці вперто не хочуть натискати зелену кнопку виклику, тягнеться палець до червоної і «відбій». ЖИТТЯ-Я-Я-Я-Я-Я-Я-Я-Я-Я! Ах! Якого її тоді відкачали і не дозволили вмерти? Якби вона тоді здохла, то і мама залишилася б живою, і не було б тої ганьби, з якою доводиться жити.

Від розпачу вити хочеться на місяць! Налила ще тридцять грамів, залпом осушила, навіть не скривилася. О, ні, то не життя, то срані американські гірки – вгору-вниз, знову вгору і знову вниз. Скільки можна? Колись їй це подобалося, а тепер… Тепер просто нудило! Роман її доводив до сказу, робив життя нестерпним, а пані Наталена ж обіцяла – стовідсоткова гарантія.

Ціна кохання – смерть матері.

Часто запитувала себе, а якби ти, Тонечко, дізналася вчасно про те, що пообіцяла мама Наталені за щастя доньки, чи стала б опиратися? Так, стоп! Зупинися, жінко, зараз тут надумаєш! «Що, зупинися? – верещить совість. – Ага, правда очі коле?» Тьху ти! Маму не повернеш, але де ж те обіцяне щастя? Де воно? Щастя на замовлення чи щастя від замовляння? Холєра, чо мама не попросила ще одного – смерті цієї потворної суки, яка зуміла вижити?

Тоня підвелася. Ні, вона зробить по-іншому, вона сама до неї зараз поїде, до тої суки, яку ненавидить усім нутром. Ненавидить уже за те, що вона змогла… Вижити змогла. Так, вона поїде, і вони поговорять, віч-на-віч.

Магдалена сиділа напроти п’яної Тоні та уважно роздивлялася жінку. Вона могла не відчинити двері, коли побачила у вічко знайому напасть. Так, могла не відчинити, могла крізь двері її послати чи викликати друга міліціонера згори. І він би Тоньку забрав та з ганьбою протримав би в мавпятнику пару діб… Тонька на це заслужила, навіть на більшу ганьбу заслуговувала, але… Але вона не Тонька. І не вчинить так низько ніколи. Як не дивно, та зараз Магдалена навіть співчуває цій жінці.

Магдалена відчинила двері, спокійно вбралася і повела Тоньку в кафе, що навпроти будинку. Не вести ж теревені при дітях? А кафе працює до останнього клієнта. Хвала Богу, вони тут не останні, за сусіднім столом гурт молодих людей святкує день народження. Магдалена замовила каву собі й Антоніні. Співчутливо глипнула на тремтячі руки з облізлим манікюром ще вчора суперниці, навіть ворогині, та вже похапцем попросила бармена принести сто грамів коньяку…

Які відчуття у вас викликає п’яна жінка? Огиду, неприйняття, відчай, злість? У кожного по-різному, напевне. У Магди – жалість. Жінка, якщо вона не алкоголік, просто так, за компанію, ніколи не напиватиметься, на відміну від чоловіка. Вона може в гарній компанії для годиться пригубити чарку, але не напитися… Для «набухатися», крім приводу, мусить бути глибока причина.

Тоня криво посміхається, косметика на обличчі ще молодої жінки розмазалася, волосся брудне та нерозчесане. Від ранкової укладки не залишилося і сліду. Знайомий балахон «аля Алла Пугачова» мішкувато й навіть трохи смішно висить на огрядній фігурі. Магдалені враз захотілося сказати щось підбадьорливе отій жінці навпроти, але Тоня її випередила:

– Хочеш знати, чо я прийшла? Так. І як взагалі посміла, наважилася, змогла? – Тоня голосно гикнула.

Підійшов бармен, поставив перед жінками каву, перед Магдою – коньяк. Магда переставила його в бік Тоні. Та кивнула і без церемоній зробила ковток. Ще раз гикнула:

– Пардон. Зараз мине. Я прийшла, бо мусила тебе побачити. Хотіла глянути в очі, відчути тебе нещасною хоч трохи і тому прийшла. – Тоня дивилася уважно на Магду. – Скажи мені, Магдалено, тільки чесно, будь ласка, як ти змогла вижити тоді – сама з дітьми, без підтримки, допомоги? Глянь на мене, на що я перетворилася через тебе! Цей гівнюк, що б я не зробила, порівнює мене з тобою. У мене таке враження, що то спецом тебе і в тєліку крутять, і по радіо саме тоді, коли він випадково сідає до телевізора… Сука.

Антоніна себе не контролювала. За сусіднім столиком косують у їхній бік, бармен теж насторожився.

– Будь ласка, Антоніно, припини. Або ти заспокоїшся і ми поговоримо, або я зараз встану та піду, – Магдалена говорила зважено та стримано. Задеренчав її мобільний. Вона підняла слухавку, перепросила. Сказала, що не може говорити, і пообіцяла вранці перетелефонувати. Демонстративно вимкнула телефон.

Тоня тим часом, буркнувши під ніс «Перепрошую. Не стрималася», заходилася кидати в каву цукор, наче на тому щось залежалося. На п’ятій ложці зупинилася і почала активно перемішувати, наче сюди спеціально для цього прийшла.

Магдаленина жалість зникала.

– Тоню, ще мить тому мені було шкода тебе. А зараз? Якісь змішані відчуття. Ти сама своє життя перетворила на оце, що маєш. Мені байдуже до вас – і до тебе, і до Романа, і до ваших дітей теж, до речі. Якщо ти, з якихось дивних причин, журишся, що Роман може повернутися до мене і я його прийму, то не варто. Спи спокійно, цього ніколи не трапиться. Він мені не потрібен. Уже не потрібен. Уживані презервативи двічі не використовують. А, знаєш, того дня, коли ти народжувала йому сина, я молилася. Так, молилася за вашу ще ненароджену дитину. Благала Всевишнього, щоб не карав дитину за гріхи батьків. Бо таки є за що карати. А ще просила справедливості, щоб кожен отримав те, на що заслужив. А дитина… Дитина невинна.

Тоня у відповідь голосно гикнула, Магда криво посміхнулася. Господи, ще пару років тому вона мучилася питанням, що тоді ще її Роман міг такого особливого знайти в цій жінці? Що вона має такого, чого не має Магда? Скільки разів вона про це себе запитувала? Божевільно, перебираючи в пам’яті кожен свій вчинок, кожну приготовлену для нього страву, а зараз…

Минулося. Попустило і відпустило назавжди. І Роман, і Антоніна стали для неї чужими. Вона змогла через це пройти. Бо ненависть, як і любов, – сильне почуття, що не дозволяє відпустити людину, тримаючи її біля тебе. Магдалена змогла перестати любити і перестати ненавидіти.

– Теж мені благородство! Тьху! Тіко ніц ти не розумієш. – Тоня нервово сіпнулася, закотила очі, стиснула кулаки. – Бо я тебе ненавиджу, Магдо!

Магдалена здивовано дивилася на жінку:

– Тоню, перестань. За що? Ти хотіла Романа – отримала. Я на нього не претендую, він мені не потрібен, навіть як трофей, навіть заради помсти. Мені якось до задниці, як ви живете, хто кого зраджує і чому ти зараз тут, а він напивається з кимсь в іншому місці… За що мене можна ненавидіти, скажи?

– За все, – Тоня тремтіла, як осиковий листок. Голос захрип, вона ледве стримувалася, щоб не перейти на крик. – Я ненавиджу тебе лишень за те, що ти є. За те, що ти змогла без нього вижити, і далі живеш, і щасливо живеш. А я? Я? Ти отримала все, не маючи нічого. Але чому? Де справедливість?

Магдалена холодно посміхалася, підносячи до вуст горня з кавою. Так, у неї є багато чого – чудові діти, улюблена робота, чоловіки, котрі її люблять… Але вона ніколи не зізнається цій поторочі навпроти, що їй для повного щастя не вистачає найважливішого – впустити когось у своє серце. Після Романа туди наглухо і, здається, назавжди зачинилися двері. Бо вона боїться. Ні, не так. Вона не зможе ще раз пройти крізь пекло. Пекло, яке її мало не спалило. І цього Магда нікому не скаже. Хіба що час від часу божевільно ридатиме в подушку від того, що їй бракує. Ні, не фізичної близькості чи дурного сексу, бракує звичайного людського тепла поруч.

Перейти на страницу:

Корний Дара читать все книги автора по порядку

Корний Дара - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Щоденник Мавки отзывы

Отзывы читателей о книге Щоденник Мавки, автор: Корний Дара. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*