У дзеркалі, у загадці - Ґордер Юстейн (читать книги онлайн полностью без регистрации txt) 📗
Сесілія звела на нього погляд:
— Як там твої лижики?
— Добре…
Запала мовчанка, а тому Сесілія спробувала пожартувати:
— Тобі, збиточнику, слід нарешті прибрати у своїй кімнаті!
Усі всміхнулися, хоча фраза прозвучала зовсім невесело. Ніхто, крім Сесілії, не знав, що вона побувала тієї ночі в братовій кімнаті.
— На річці скресла крига, — знову промовила вона.
Усі закивали головами, і знову стало тихо.
Їй здавалося, наче останні слова ще довго лунали їй у вухах. «На річці скресла крига». «Скресла крига…»
— Уявляєш, ми знайшли стару різдвяну зірку, — сказала бабуся. — Ми усі ходили до стодоли.
— «Ми усі ходили до стодоли».
Уявити собі тільки! Усі разом. Вони порпалися в снігові точнісінько так само, як вони з Аріелем.
— А от гарячкового метелика вам не знайти, — промовила вона з гордістю. — Він полетів своєю дорогою.
Мама підвелася зі стільця і уже зробила крок. Може, хоче пошукати метелика на поличці? Але бабуся спинила її на півдорозі.
— Туне! — сказала вона, і дала мамі знак сісти.
Знову минуло трохи часу, доки хтось заговорив.
Сесілії видалося дивним, що хоч у неї небувало ясна голова, їй однаково хочеться спати.
— Мені здається, я засинаю, — прошепотіла вона. — То ж цього разу кажу «бувайте»…
Прокинувшись трохи згодом, Сесілія побачила відчинене вікно, на стільцях біля ліжка нікого не було. Невдовзі крізь відчинене вікно залетів ангел Аріель і сів на письмовий стіл. Сесілія вибралася з ліжка і стала поруч.
— Ти ще прийдеш? — запитала вона.
Він уник прямої відповіді:
— Хочеш зі мною трохи політати?
Дівчинка засміялася:
— Але ж я не вмію літати.
Ангел кинув на неї поблажливий погляд:
— Досить уже теревенити. Ходімо.
Сесілія підійшла до ангела Аріеля. Він узяв її за руку, і вони випурхнули через вікно, пропливли понад стодолою та усією долиною. Був ранок перед самим сходом сонця, коли ось-ось мав розпочатися новий зимовий день.
— Як чудово! — скрикнула Сесілія. — Як по-ангельському чудово!
Літати було ще захопливіше, ніж вона могла сподіватися. Їй аж лоскотало у шлунку, коли вона дивилася на верхівки сосон унизу. А піднявши голову, могла бачити на сотні миль в усі боки. Вона показала рукою на Ґардермуен і Відьомський пагорб, Гурдальсшеен та М’єсу. А ще далеко на горизонті виднівся Ослофьорд, і вдалині — море.
Вони кружляли високо понад Вороновим пагорбом. З цієї висоти він видавався маленьким цукровим горбиком.
Сесілія сказала:
— Ми схожі на Одінових воронів.
— Маєш рацію, — відповів Аріель. — І коли ми сядемо на правицю Бога, розповімо йому все, що побачили.
Трохи згодом вони повернулися до відчиненого вікна і посідали на підвіконні, як сидів Аріель, коли з’явився вперше.
Обоє дивилися на ліжко. Сесілії зовсім не було дивно, що вона бачить себе на ліжку з розсипаним по подушці білявим волоссям. На ковдрі поверх неї лежала стара різдвяна зірка.
— Я справді гарна, коли сплю, — мовила вона.
Аріель міцно стиснув її руку, глянув на неї і сказав:
— Ти ще гарніша, коли сидиш отут.
— Однак цього я вже не можу бачити, бо перебуваю зараз з другого боку дзеркала.
Як тільки вона це сказала, Аріель відпустив її руку.
— Ти схожа, — мовив він, — на розкішного барвистого метелика, який спурхнув із долоні Бога.
Вона кинула погляд у кімнату. Тонесенька смужка ранішнього сонця пролягла через письмовий стіл і підлогу. Кілька промінчиків знайшли під Сесілиним ліжком китайський записник. Він мерехтів і переливався усіма своїми срібними ниточками.
