Третя карта - Семенов Юлиан Семенович (читаемые книги читать TXT) 📗
Вернувшись до столу, він знову заходився серйозно прицілюватися до крила, повертаючи в дужих пальцях шматок м'яса, як ювелір — коштовність.
— Як наш Рейзер? Спрацювалися? — запитав Штірліц.
— По-моєму, він гарний хлопець.
— Це не оцінка працівника гестапо: «хлопець» — або вікова категорія, або сексуальна.
— Я не сказав «хлопець». Я сказав «гарний хлопець». Коли офіцер армії говорить так про офіцера гестапо, це не сексуальна і не вікова оцінка, оберштурмбанфюрере. Це оцінка ділова.
— Це ви добре мене відбрили. Одне слово, спрацювалися?
— Мені не доводиться, на щастя, спрацьовуватися ні з ким із ваших. Я повинен спрацьовуватися з підопічними. Вони мусять допомогти успіхові армії, а перший успіх вельми важливий, бо він має шоковий характер.
— Правильно. Наші завдання знаходять повне розуміння з боку ваших українських підопічних?
— Мета двох людей завжди різна за характером, навіть при очевидній спільності. А що вже казати про нації…
У двері постукали.
— Так! Зайдіть! — відгукнувся Оберлендер. Микола привітався з Штірліцом і поставив на стіл приправи.
— Як настрій, Миколо? — запитав Оберлендер. — Не сумуєш?
— Роботи багацько — сумувати не встигаєш, — протяжно відповів хлопець. — Більше нічого не треба?
— Ні, голубе, дякую. Хочеш чарочку?
— Заборонено — гріх.
Подивившись якусь мить на двері, обережно причинені Миколою, Оберлендер замислено промовив:
— Бідолашний хлопець… Його, очевидно, розстріляють.
— Що?!
— Він виявився блаженним. Це поширено серед слов'ян… Він, знаєте, шукає правду…
— Навіщо ж стріляти? Допоможіть йому правду знайти.
— Таку ідею висловили Шухевич і Стецько. Ідея влаштувала Крюгера і Рейзера. — Оберлендер узяв із таці друге крило. — Страта свого згуртує легіонерів. Своя кров згуртовує дужче, ніж чужа: орден тим і сильний, що вимагає жертви, причому жертви із своїх-таки лав.
— Чим завинив цей хлопець?
— Наївністю. Дитячою, довірливою, селянською наївністю. Політика рейху цього не прощає, так чи ні?
— Політика рейху не прощає зрадників і вимагає од своїх громадян абсолютної, якнайбільшої одвертості.
— У мене створилося враження, що ви людина діла, оберштурмбанфюрере.
— Не зрозумів.
— Ви все зрозуміли.
— Я розумію, коли мені стає ясна логіка вчинку. А тут я логіки не бачу — пусті ігри в середньовіччя.
— Хлопець опинився тут випадково, оберштурмбанфюрере. Хотіли залучити його батька, але родина лишалася без годувальника; хлопець виявився наївним телям — такі небезпечні в години кровопролить. Він уже геть усе знає, через це відпустити його не можна. Отже, його треба використати. В ім'я справи.
— Тепер зрозуміліше. Які завдання ви особисто ставите перед легіонерами?
— Особисто я ставлю завдання перед студентами, коли одягаю мантію доктора права і державних наук Празького університету. Там я ставлю завдання. А тут я проводжу лінію, визначену моїм командуванням.
— І як ви розумієте цю лінію стосовно ваших підопічних?
Штірліц сформулював питання так, щоб змусити Оберлендера відповісти: питання, звернуте до особистості, не давало змоги уникнути відповіді.
— Ще горілки?
— Із задоволенням, — мовив Штірліц.
— Що ж до того, як я бачу свої завдання у майбутній кампанії, то однозначної відповіді дати не можна. Очевидно, слід виділити два основні аспекти проблеми: селянство як об'єкт перетворення на аграрний потенціал рейху і слов'янську інтелігенцію як можливого противника цього неминучого процесу.
— Постановка питання абсолютна, але успіх чи неуспіх заходів визначатимуть деталі.
— Цілком правильно, — піднявши очі від решток гусака, згодився Оберлендер. — Основні вузли цієї проблеми я зараз спробую сформулювати.
Оберлендер закурив, підсунув до себе попільничку, зроблену з гільзи протитанкового снаряда, й напористо (йому, видно, подобалась така манера) почав говорити карбованими фразами:
— В конкретно-слов'янському випадку проблему інтелігенції я уявляю первинною, оскільки марксизм визначив цей вид суспільної діяльності як «прошарковий». Прошарок — форма якогось нагромаджувача, що приймає в себе представників селянства та міських робітників. Оскільки в Росії переважало селянство, то нагромаджень од села в інтелігенції було більше. Селянська ідеологія в інтелігенції гальмує порив, бо земля менш схильна до еволюції, ніж фабрика. Верстат революційний за своєю суттю, бо він несе в собі заряд змагання з іншим верстатом, тоді як земля єдина й нескінченна у своїй вічності. Очевидно, наше, завдання полягає в тому, щоб звести інтелігенцію, так би мовити, верстатну з інтелігенцією аграрною. Протиставлення завжди конфліктне. Для третьої сили вигідний конфлікт двох інших сил. Ущербність самолюбства — інструмент боротьби. Коли ти представник «прошарку», коли ти нижчий за представників інших суспільних груп, — з тобою легше розмовляти представникові третьої сили.
— Управлінський апарат ви відносите до інтелігенції?
— Наскільки мені відомо, управлінський апарат у Росії наскрізь більшовицький. Працювати з ним марно, ренегати принесуть мало користі, бо зрадник — палиця на два кінці. Після того, як буде ізольовано фанатиків, почнеться серйозна робота по розколу: ставка на тих, хто прийшов од землі і з землею зв'язаний. Звідси — стрибок до селянської маси. Характерна риса селянства — схиляння перед кількістю. Для того, щоб звільнити землі України для заселення нашими колоністами, можна обрати два шляхи. Перший — створення поселень, збудованих за спектральним методом: в основі конструкції колоніст чи група колоністів, а навколо бараки українських агроробітників, що виконують завдання рейху, доведені до них нашими поселенцями. Пропорція населення влаштовуватиме нас тільки в перші роки, в перші десятиріччя. Рейхсфюрер визначив необхідну кількість дітей у кожній німецькій родині — семеро. Чотири хлопчики й три дівчинки, — додав Оберлендер, і Штірліц хотів уловити іскорки у нього в очах, але Оберлендер, ніби, зрозумівши це, потягнувся до пляшки і поналивав горілки в чарки. — Отже, на українських землях знову виникне конфліктна ситуація, бо наші колоністи ростимуть, але й українці розмножуватимуться. Як на мій погляд, необхідно так розв'язати проблему, щоб українець сам попросився в нас переселити його на Урал чи до Сибіру. У цьому нам повинен допомогти не тільки терор, але навернена інтелігенція, зв'язана з землею. Ідея створення особистих господарств на великих землях, ідея прилучення до поля — окрім німецького колоніста — тільки здається ризикованою, а насправді вона доцільна. Біологічна невідповідність української лагідності та сибірської суворості прирече це плем'я на внутрішньовидовий відбір, і ми знімемо з себе можливі звинувачення. Потрібна пісня й піснярі, за якими селянські маси підуть до Сибіру…
— Селянство Росії й України ви уявляєте темною, єдиною, безмовною масою? Чи ви якось диференціюєте аграрний клас?
— Ви бували в Росії? — замислено спитав Оберлендер.
— Навіть коли б я і бував там, моя думка нічого не важить — я ніколи не спеціалізувався на слов'янській проблемі.
— Цікаво, чого у вашій відповіді більше: недовір’я до мене особисто чи до армії, яку я репрезентую?
— Ви представляєте армійську розвідку. Не слід змішувати поняття.
— В такому разі СД…
— Який же ви зубатий, — вдоволено завважив Штірліц. — Однак у принципі правильно: СД — рукавички, що в них партія провадить деякі заходи. Те саме і з абвером — у системі армії.
— Я відповім на ваше запитання, — зручніше вмостившись на стільці, сказав Оберлендер. Питання цікаве, на нього варто відповісти.
— Адже ви більше зацікавлені у відповіді. Чи ж не так?
— Правильно.
— Ви звикли оцінювати свої думки збоку. Ви відчужуєтесь; коли говорите?
— Слухайте, — серйозно запропонував Оберлендер, — йдіть до Празького університету. Ректором, га? Мені легко буде працювати з таким керівником.
