Сповідь відьом. Тінь ночі - Гаркнесс Дебора (читать лучшие читаемые книги .TXT) 📗
— Я ж казав вам, що господиня Ройдон має надприродні здібності, — тріумфально вигукнув Іффлі.
Денфорт стиснув пальці на своїй книзі.
— Хто вас навчив усьому цьому, господине Ройдон? — гукнув він їй через лункий обшир зали. — Від кого ви навчилися своєму ремеслу відьми?
Отак і починалося безумство — з питань, навмисне поставлених так, щоб спіймати обвинувачувану в пастку і змусити її звинувачувати інших створінь. Відьом по одній ловили в тенета брехні й знищували. Завдяки цій тактиці тисячі моїх одноплемінниць були піддані тортурам і знищені. Обурені заперечення завирували в мене в душі й підкотилися до горла.
— Мовчи, — мовив Метью крижаним шепотом.
— У Вудстоці трапляються дивні речі. Дорогу вдовиці Бітон перейшов білий олень, — продовжив Денфорт. — Він зупинився на дорозі й витріщався на стару, допоки її плоть не похолола від страху. Минулої ночі біля її хати бачили сірого вовка. Його очі горіли в темряві яскравіше за ліхтарі, запалені для того, щоб допомогти подорожнім знайти притулок у негоду. До якої з цих істот ви маєте стосунок? Хто обдарував нею вас? — Цього разу Метью не треба було казати, щоб я мовчала. Священик ставив запитання згідно з добре відомою схемою, яку я вивчала іще в аспірантурі.
— Відьма має відповісти на ваші запитання, пане Денфорт, — наполягав Іффлі. Таке нахабство є неприпустимим для представниці темних сил у доброчесній компанії.
— Моя дружина ні з ким не говоритиме без моєї згоди, — відказав Метью. — І будьте обережні зі вживанням слова «відьма», Іффлі. — Чим більше селяни напосідали на нього зі своїми питаннями, тим важче йому було стримуватися.
Священик перевів погляд з мене на Метью, а потім знову втупився в мене.
Я затамувала подих.
— Її угода з дияволом позбавляє її можливості казати правду, — озвався Бідвел.
— Помовчіть, майстре Бідвел, — перервав його священик. — Що ти хочеш сказати мені, дитя моє? Хто познайомив тебе з дияволом? Може, якась інша жінка?
— Або чоловік, — стиха додав Іффлі. — Господиня Ройдон — не єдине дитя темряви з усіх присутніх. Бо я бачу тут химерні книги та прилади, а збори о дванадцятій ночі проводяться для того, щоб викликати духів.
Гарріот зітхнув і тицьнув Денфорту свою книгу.
— Це — математика, пане, а не магія. Удовиця Бітон бачила тут працю з геометрії.
— Не вам визначати міру зла, що назбиралося в цій кімнаті, — пирхнув Іффлі.
— Якщо ви шукаєте зло, то краще пошукайте його в помешканні вдовиці Бітон. — Хоча Метью й намагався щосили зберігати спокій, все ж він швидко втрачав його.
— Значить, ви звинувачуєте стару жінку у тому, що вона — відьма? — різко спитав Денфорт.
— Ні, Метью. Так не треба, — прошепотіла я, сіпаючи його за руку й намагаючись привернути увагу.
Метью обернувся до мене. Його обличчя було мало схожим на людське, зіниці оскляніли й стали величезними. Я похитала головою, і він глибоко зітхнув, намагаючись вгамувати як своє роздратування вторгненням до його будинку, так і несамовите інстинктивне бажання захистити мене.
— Не слухайте, що він каже, пане Денфорт! Ройдон теж може бути інструментом диявола, — застеріг Іффлі.
Метью обвів депутацію поглядом.
— Якщо ви гадаєте, що маєте підстави звинуватити мою дружину в якомусь прогрішенні, то звертайтеся до суду. А тепер забирайтеся геть. І перш ніж прийти сюди знову, Денфорте, подумайте добряче, чи мудро брати собі в союзники таких людей, як Іффлі та Бідвел.
Священик мовчки ковтнув слину.
— Чули, що сказав господар?! Геть звідси! — гаркнув Хенкок.
— Справедливість восторжествує, господарю Ройдон — Божа справедливість! — заявив Денфорт, задкуючи з кімнати.
— Тільки якщо гору не візьме наша справедливість, Денфорте, — застеріг його Волтер.
Із тіні виникли П’єр і Шарль. Вони розчинили двері й випровадили отетерілих теплокровних із кімнати. А надворі лютувала буря. І її лють лише підтвердила їхні підозри щодо моїх надприродних здібностей.
«Тікай, тікай, тікай!» — наполегливо дзвенів у моїй голові внутрішній голос. Мене охопила паніка й наповнила мої вени адреналіном. Знову мене звели до стану гнаної здобичі. Гелоуглас і Хенкок обернулися до мене, збуджені запахом страху, який виходив з пор мого тіла.
— Ані руш! — попередив Метью вампірів. І присів біля мене. — Інстинкт підказує Діані втікати. За мить вона буде в нормі.
— Це ніколи не скінчиться. Ми прибули сюди по допомогу, але навіть тут на мене полюють.
— Тобі нема чого боятися. Денфорт та Іффлі добряче подумають, перш ніж знову завдавати нам клопоту, — впевнено мовив Метью, беручи мої стулені долоні у свої. — Ніхто не бажає бути моїм ворогом — ані інші створіння, ані звичайні люди.
— Я іще розумію, чому тебе бояться створіння. Ти — член Конгрегації і тому маєш силу й повноваження знищувати їх. Не дивно, що вдовиця Бітон із готовністю прийшла сюди за твоїм наказом. Але ж люди — вони відреагують інакше. Напевне, Денфорт та Іффлі підозрюють, що ти… вер, — сказала я, вчасно не давши слову «вампір» злетіти зі своїх вуст.
— Та годі вам, вони не здатні заподіяти йому лиха, їх нема чого боятися, — зневажливо пирхнув Хенкок. — Ці люди — вони ніхто і звати їх ніяк. Але, на жаль, вони здатні привернути до цієї справи увагу людей, які мають силу і вплив.
— Не звертай на нього уваги, — сказав мені Метью.
— А що це за люди? — пошепки спитала я.
Гелоуглас аж задихнувся від подиву.
— Заради всього святого, Метью! Я бачив, як ти скоював жахливі речі, але яким чином ти збираєшся вберегти свою дружину від цього?
Метью втупився у вогонь у каміні. Коли його очі, нарешті, зустрілися з моїми, я побачила в них жаль.
— Метью, скажи що-небудь, — підштовхнула його я. Вузол, що утворювався у моєму животі та грудях відтоді, як прийшла перша торба з поштою, затягнувся іще тугіше.
— Вони не вважають мене вампіром. Вони знають, що я — шпигун.
6
— Шпигун? — заціпеніло повторила я.
— Ми воліємо, щоб нас звали розвідниками, — в’їдливо кинув Кіт.
— Стули пельку, Марлоу, — прогарчав Хенкок. — Інакше я сам її тобі стулю.
— Хенкоку, заради Бога, помовчи. Коли ти отак пирхаєш, ніхто не сприймає тебе всерйоз, — відказав Марлоу, просовуючи голову в кімнату. — І якщо ти не станеш поводитися зі мною чемно, то більше не побачиш на сцені всіх отих шотландських королів та вояків. Я зроблю усіх вас зрадниками та хитрими й підступними підлабузниками.
— А хто такий вампір? — поцікавився Джордж, простягаючи одну руку до свого нотатника, а другу — за шматком імбирного хліба. Але, як і зазвичай, ніхто не звернув уваги на його слова.
— Значить, ти — хтось на кшталт Джеймса Бонда Єлизаветинської доби? Але ж… — я замовкла і перелякано зиркнула на Марлоу. Він невдовзі мав загинути, так і не доживши до тридцяти років, у різанині, що спалахнула у Дептфорді, і цей злочин будуть пов’язувати з його шпигунським ремеслом.
— Який Джеймс Бонд? Отой капелюшник біля коледжу Святого Дунстана, відомий своєю майстерністю? — хихикнув Джордж. — І чому це ви подумали, господине Ройдон, що Метью — капелюшник?
— Та ні, Джордже, йдеться зовсім не про того Джеймса Бонда, — відказав Метью, і досі сидячи навпочіпки біля мене і спостерігаючи за моїми реакціями. — Краще б тобі про все це не знати, — сказав він мені.
— Яка фігня! — Я не знала й не бажала знати, чи ця лайка уже була у вжитку в Єлизаветинській Англії. — Я заслуговую на те, щоб почути правду.
— Може, воно й так, господине Ройдон, але якщо ви дійсно кохаєте його, то краще не наполягати на поясненні, — відповів Марлоу. — Метью більше не здатен відрізнити правду від неправди. Саме тому він для її величності є справжнісіньким скарбом.
— Ми прибули сюди, щоб знайти тобі наставницю, — нагадав Метью, прикипівши до мене поглядом. — Та обставина, що я одночасно є і членом Конгрегації, і агентом королеви, убезпечить тебе від лиха. І нічого не трапиться в країні, про що я не знав би.
