Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Разное » Пацики - Дністровий Анатолій (читаем бесплатно книги полностью TXT) 📗

Пацики - Дністровий Анатолій (читаем бесплатно книги полностью TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Пацики - Дністровий Анатолій (читаем бесплатно книги полностью TXT) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

20

Іспит проходить як по маслу. Мастак Ромко непомітно дає нам готові «болванки» з відповідями на запитання в білетах; єдине, що нам треба було зробити — переписати це своєю рукою на аркуш із екзаменаційною печаткою, скорчити серйозний вираз морди й здати. Всі наші вирішують квасити, вони скидаються й посилають Саву з Лободою в гастроном за водярою, батоном, сирками, ковбасою, мінералкою. Зранку думаю про Ляню, пропадає настрій, а клятий бодун ще й пригнічує. Риня кличе похмелятися й заодно відзначити екзамен. Хочеться бути самому, шум і розмови, які породжує наш кагал, харять. Коновал каже, що має атомний план, дьорнеш — і побачиш прабабусю. Король дає головицю Лободі за те, що той купив ліверну ковбасу, це хуйня повна, а не ковбаса, в мене її навіть кіт не їсть, обурюється він. Риня накидається на Короля, твій кіт зажрався, йому мало яйця повідривати, ліверна ковбаса — нормальна закусь. Звалюємо, кажу йому. Толя, окликає мене Риня, завтра ми всі йдемо гуляти, бери Ляню, я буду з Капустою, Дефіцит зі своєю, Петро Григорович буде, словом, не забудь. Добре. Може, по п'ятдесят за екзамен? — перепитує Риня. Ну, хіба по п'ятдесят, а де будемо квасити? Можна піти в тир, каже Король, а можна до електрика Івана в каптьорку.

Лободу відшиваємо. Коновал плентається біля мене й шепоче: з цими мудаками я ділитися планом не збираюся. Невеликим табуном завалюємо в адміністративний корпус, де тир. Ідемо переповненим дівками коридором. Вони теж здають екзамени — перелякані, зосереджені, заклопотані, втомлені, з конспектами в руках, на нас не звертають жодної уваги. Я помічаю Таню, підходжу до неї, пропоную піти зі мною, але вона, тримаючи підручник у руці, відповідає, не можу, в мене сьогодні почалися діла. Ясно, ну, раз таке — бувай здорова. Іншим разом. Риня дивиться, як я від неї відходжу трохи розчарований, хихикає й розводить руками, ті–па, кантора не працює. Відчиняє двері підвалу, і ми спускаємося в темряву. Ей, світло там зробіть, швиденько, неголосно гаркаю на тих, хто йде попереду й забуває знайти вимикач. Невдовзі з'являється світло. Риня каже мені, щоб я закрив двері. Не встигаю підійти до дверей, як забігає захеканий Король і тягне за собою в підвал маленьку тьолку. Швиденько, поки не побачили! Переконавшись, що ніхто не дивився, як ми заходили, зачиняю двері зсередини на ключ і поспішаю вузькими підвальними коридорами з довгими чорними трубами над головою до наших. Волога затхлість. Іду обережно, аби не зачепитися плечем за побілені стіни. Попереду Король зі своєю кралею, він обмацує її, а та дура тільки регоче й каже «що ти робиш?». Ззаду вона виглядає більш–менш по–людськи: не криві ноги, коротка спідничка, темний светрик. Виходимо в невелику кімнату, де висять навчальні плакати з військової підготовки й стоїть кілька парт, які одразу зсуваються докупи, на них Сава викладає закуску й снаряд водяри. З нички між бетонними блоками стіни Ри–ня витягує загорнуті в целофановий кульок два гранчаки, які ми ще взимку поцупили з їдальні. Потім відкриває пляшку мінералки, миє нею стакани. Сава нарізає батон, плавлені сирки й кружальце ліверної ковбаси. Альо, це не хавчик, кричить Король на тих, хто до їжі простягає свої граблі, це закусь! Чьо вилупився? — каже Риня Саві, наливай. Сава наливає. Риня один гранчак дає мені, а інший Королю. Перехиляємо. Той мутняк у голові, який ще зранку я переживаю від вчорашньої буханини, раптом на мить оживає, рухається восьминогом і наче пускає щупальця у клітини моїх нещасних мозгів. Я кидаю на кішку шматочок плавленого сирка й ковбасу. Як не дивно, стругати не хочу, алкоголь поволі мене збадьорює, кров радісно розносить його по втомленому тілу, як листоноша 45–го вісточку про завершення війни. Коновал дивиться на гранчак, який простягає Риня, підморгуючи нам, кривиться й відступає крок назад. Нарік і в Африці нарік, каже Риня й передає його Саві. Вони цокаються, Риня випиває залпом, а Сава з кислим виразом харі п'є водяру повільно, наче компот, зосередившись очима на рідині перед своїм носом. Сава, звертаюся до нього, ти шо, маньяк? так пити… це ж можна йобнутись. Риня закусує й звертається до тьолки Короля, чи буде вона бухати. Я не п'ю водку, відповідає вона унітазним голосом.

— А шо ти п'єш, дарагая? — запитує Риня.

— Коньяк.

— А в нас водка! — сміюся я. Пауза.

— Ми скоро йдемо на Старий парк. Своїх приведеш? — запитує в Короля Риня.

— Да. Тільки скажіть коли.

— Добре. Мають ше пацани зі Східного підійти, з Глибокої(Невеликий старий район у Тернополі), може зі Скруту(Старий район у Тернополі).

— Останнім часом вони загнались, — каже Король.

— Старий парк? — перепитує Сава. Да, відповідає Король, ті шакали одного штемпа так відхуярили, шо він тиждень лежав у реанімації, уявляєш? а за шо? пацик просто йшов собі з тьолкою, в хуй не дув, а тут стадо підвалило, по голові дошкою — гуп! — а потім ногами, суки, ногами, нема, шоб один на один, слабаки. У нас Юру Пижа за таким сценарієм, каже Риня, ледве звалив, мужики старші підійшли і врятували, а так би жопа, да, повна жопа, Сава, чьо спиш на роботі? наливай. Після другої відчуваю приємну легкість. Моїм організмом злегка хитає, а язик усе більше жартує. Коновал сидить осторонь і кидає мені маяки, що вже забив дві біломорини(Цигарки «Беломор–канал»). Підходжу до нього, прикурюю, затягуюся, потім передаю Рині. Сава просить, аби дали йому попробувати, але Риня каже, ти ще маленький. У пляшці є грам сто п'ятдесят, і Риня каже Саві, що нада буде ще разок мотнутися в гастроном. Сава скиглить, що в нього мало часу, вдома чекає мати, їм треба їхати в будівельний магазин за шпалерами. Риня хапає його за жабра й сичить у мордяку, я тобі, вівця, зараз такі шпалери зроблю… закопаю, бирєнька в гастроном! Несподівано ми чуємо дикий голос нашого воєнрука, старого майора Григорія Лаврентійовича:

— Твою дивізію! Ви шо тут робите!? Знову, сукині діти, траву курили?

— Лаврентійович, — звертається до нього Риня, — п'ятдесят хильнеш?

— Знову блядство розвели?

— Лаврентійович, не вийобуйся, — каже Риня, — Сава, наливай танкісту!

Сава наливає старому півгранчака й простягає. Тим часом Король сідає біля своєї мантелепи, одягає протигаз і починає з нею цілуватися. Вона регоче, як ненормальна, й унітазним голосом вихлюпує «ну що ти робиш?». Лаврентійович, звертається до нього Риня, все, що бачиш, бери, чим багаті, як каже моя бабуся, тим і раді. Чого я тебе, розпіздяя, так люблю? — сміється старий майор і перехиляє гранчак. Сава, за водкою, цідить Риня крізь зуби напівшепотом, шви–день–ко! десять хвилин даю! Сава підриває свою задницю й звалює в гастроном, я йду з ним, щоб випустити його з підвалу й зачинити за ним двері. На виході даю ключ, щоб він відчинив сам. Повертаюся. Лаврентійович сидить злегка почервонілий, на його лобі виступає кілька краплин густого поту. Він у гарному настрої, багато говорить, розмахуючи руками.

— Шо нада дєлать, коли наїбнувся парашут? А? — запитує він у Рині.

— Не знаю.

— А хто знає? Ніхто? От, твою дивізію…

— Нада дьоргати запасний! — нерозбірливо відповідає у протигазі Король, відірвавшись на мить від дівахи.

— Шо він сказав? — не чує Лаврентійович.

— Він сказав, нада дьоргати запасний, — повторює Риня.

— А коли наїбнувся запасний? Шо нада дєлати?

— Не знаю.

— Не знаю.

— Нада робити вот так, — старий стає, хапає себе рукою за яйця і імітує відрив. Ми починаємо реготати, а він каже. — Тобі вже в такой сітуациі яйца нужни?

— Нєа, — відповідає Риня.

— От бачиш, — каже старий і бере пляшку водки, але там тільки на дні. — Де водка?

— Зараз буде.

— Твою дивізію. Нікакой дисципліни, — мотає сивою головою Лаврентійович. — І чому я вас за цей рік навчив?

— Анігдот! — кричить Король, скинувши з себе протигаз. — Анігдот!

— Валяй! — каже старий.

— Ідуть два студєнта–кєнта. Один копає булочку. Ти шо робиш, придурок, каже один кєнт. Я? Булочку копаю. Нафіга!? Це ж хліб! Ти шо без мозґів? Сам ти без мозгів. Я зараз її за отой будинок закопаю і з'їм, відповідає другий.

Перейти на страницу:

Дністровий Анатолій читать все книги автора по порядку

Дністровий Анатолій - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Пацики отзывы

Отзывы читателей о книге Пацики, автор: Дністровий Анатолій. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*