Дунайські ночі - Авдеенко Александр Остапович (книги бесплатно без регистрации txt) 📗
Картер підготував для «Білого» серію випробувань.
Почав з головного — чи здатний він діяти як «жаба»?
«Білий» закінчив дві школи: звичайну, де пройшов курс шпигунських наук, і спеціальну — підводного плавання з аквалангом. Довгий час агент опановував складну і важку справу підводного диверсанта — навчався бачити, чути і діяти на великих і малих глибинах, у морських, річкових і озерних водах, в прозорих і каламутних, із захаращеним дном, по якому можна пересуватися тільки навмання, по азимуту, враховуючи швидку течію, знос, перекати та інше.
Під час другої світової війни італійські моряки, їх називали людьми-жабами, вміли воювати під водою. Переважно вночі крізь мінні поля підкрадалися вони до стоянок ворожих кораблів і чіпляли до них міни уповільненої дії великої руйнівної сили. Згодом вони передали свій досвід німцям.
У німецьких людей-жаб на рахунку чимало знищених і потоплених кораблів Англії і Америки, зруйнованих мостів і шлюзів на дорогах наступу союзників. Восени 1944 року англійці захопили в Нормандії укріплення «Атлантичного валу», споруджені інженерними військами Тодта. Удар англійців по цьому валу в районі Сени був такий несподіваний, що німецькі артилеристи, тікаючи, не встигли знищити могутні батареї. Вночі німецькі «жаби» пройшли по морській воді в гирло Сени, пробралися в бетонні каземати батарей, безшумно знищили всіх англійців, які зустрілися на їхньому шляху, вивели з ладу дальнобійні гармати і щасливо, без істотних втрат, повернулися на свою базу.
В школі, де навчався «Білий», грунтовно, з усіма подробицями, на місцевості, максимально схожій на реальну, розігрувався і цей епізод. Керували грою ті, хто здійснював у 1944 році цю видатну в історії діяльності людей-жаб диверсію.
Жодної крихти великого досвіду італійських і німецьких «жаб» не забували в школах американської розвідки. Воскрешалися подвиги Кребба, англійського аса підводних диверсій, справи японських підводних самураїв і американських бійців морської піхоти, які діяли на тихоокеанських островах, укріплених японцями, і біля Інчона під час корейської війни.
Випробування «Білого» почалися в Баварії на високогірному озері, недалеко від знаменитої гори Цуг шпітце, ім'ям якої й назвали улюблене дітище «Бізона». Цуг шпітце в перекладі означає — межа висоти.
… Зоряне небо тьмяно, наче невдало віддрукована фотографія, відбивається у дзеркально-темній поверхні озера. Гори зубчастою стіною здіймаються на півночі й півдні, на сході й заході. Вздовж скелястого берега на малій швидкості безшумно ковзає катер. Він без щогли і кабіни, низькобортний, пофарбований під колір нічного озера, майже невидимий, з підводним вихлопним глушителем. На катері двоє: інструктор підводного плавання і Картер.
— Стоп! — командує пошепки експерт.
Картер підгинає рукав шкіряної куртки, дивиться на світний циферблат. На місце побачення з диверсантом прибули точно. Але де ж він? Чому запізнюється? Не встиг своєчасно виконати завдання? Застряв на дні, в камінні? Потрапив у пастку? Втратив орієнтування?
Ззаду, біля корми, почувся легкий сплеск. Картер обернувся. Чорні лапи вхопилися за борт катера. Ще секунда — і з'явилася чорна маківка, потім обличчя, вірніше те, чим було замасковано обличчя: нейлонові водорості, велике скляне око, дихальна трубка акваланга.
Плавець вийняв з рота трубку і по-англійськи доповів:
— Містер Хеннеді, завдання виконано.
— Ви забули додати: «в строк», — посміхнувся містер Хеннеді, він же Картер. Схопивши Глібова за руки, які були обтягнуті чорними з тонкої резини рукавичками, з зусиллям втягнув його на катер. Потім поплескав по блискучому мокрому плечі, теж обтягнутому резиною, і сказав по-російськи: — Молодець, Дорофію!
— Радий старатися, містер Хеннеді!
Тренування під водою за допомогою компаса, подорож по дну озера по азимуту, з виходом у заздалегідь обумовленому, невидимо позначеному на воді місці, «Білий» витримав. Картер похвалив його, поздоровив з успіхом, висловив упевненість, що й другий екзамен витримає. Після цього він наказав інструкторові прямувати в бухту «Едельвейс», на базу «жаб».
Нове випробування «Білого» відбулося через добу і вже не поблизу гори Цуг шпітце, а в Регенсбурзі.
Катер, на борту якого були експерт Хеннеді, «Білий» і рульовий, опинившись на середині Дунаю, заглушив мотор, кинув якір.
— Давай! — скомандував Картер.
Інженерна служба «Відділу таємних операцій» своєчасно подбала про те, щоб у людей-жаб було хороше учбове поле, щоб теорія поєднувалася з практикою. На озерах і ріках Південної Баварії створили під водою точні копії тих об'єктів, які майбутні диверсанти мали зруйнувати чи пошкодити. Недалеко від Регенсбурга на дні Дунаю уклали дві ланки труб величезного діаметра — макет бензопроводу в натуральну величину.
«Білий» та інші «жаби» багато разів, під прикриттям ночі і спеціальних річкових та берегових патрулів, спускалися разом з інструкторами на дно Дунаю і тренувалися. Спочатку вони просто підривали стальну артерію бензопроводу. Але потім відмовились од цього. Противник може одразу виявити пошкоджене місце і швидко відновити. «Білого» навчили завдавати по бензопроводах такі удари, які не можуть зафіксувати навіть високо чутливі апарати, встановлені на насосних і контрольних станціях. «Білий» із спеціальним акумуляторним свердлом спускався на дно Дунаю, просвердлював у трубі невеличкий отвір, такий, щоб тиск у бензопроводі не падав. В цей отвір він вводив певну кількість особливої суміші і знову закривав отвір. Потік бензину гнав отруту у величезні резервуари бензосховища. Отрута діяла не зразу, а через два-три тижні; залежно від концентрації. Якщо її ввести в авіаційний бензин за певний час до вильоту, літаки не піднімуться в повітря. Втрати від такої диверсії важко визначити наперед.
«Білий» підвівся. Він був здоровезний і незграбний у своїх свинцевих черевиках, спеціальному одязі, поверх якого натягнуто два захисних комбінезони — резиновий і брезентовий, в шоломі з велетенським скляним оком,
З балонами на грудях, з батарейним ліхтарем і великою сумкою, в якій було все необхідне для складної підводної диверсії. Згинаючись під таким тягарем, він важко підійшов до борту, сів, перекинув ноги і безшумно пірнув у швидкі води Дунаю.
Рівно через двадцять хвилин його голова з'явилася на темній поверхні ріки. За допомогою Картера і рульового він виліз на катер, зняв шолом і доповів, що завдання виконав у строк.
Картер, як і вчора, похвалив плавця. Хвалив, не скуплячись, навіть перебільшуючи його вправність. Робив він це неспроста. Намагався задобрити, переконати, що пройдено найважчі, найвирішальніші щаблі на драбині випробувань.
Але головне випробування було попереду. Воно проводилося не в таємних казематах коледжу, не за допомогою «детектора брехні» — електронної машини, що перевіряє, чи агент правдиво відповідає на запитання, які задає експерт.
Околиця Регенсбурга. Берег Дунаю. Швидкохідний гоночний катер відплив од причального муру і, м'яко гуркочучи відрегульованим мотором, обережно обминаючи мілини, вибрався на фарватер.
Картер і «Білий» узяли з собою продукти, риболовні снасті, горілку, приправу для юшки. Вони. збиралися весь день бродити по дунайській воді і дунайських берегах.
«Білий», судячи з його напружено-вичікувального виразу обличчя і насторожених очей, догадувався, що прогулянку влаштовано не просто так, заради відпочинку і розваги. Але ні про що не запитував.
Рухалися вверх. Потужний мотор тягнув рівно, катер покірно слухався керма, легко розрізаючи гострим носом неподатливу воду Дунаю.
Картер, у білому светрі, білих фланелевих штанях і в береті, стояв на кормі біля прапора, що розвівався на вітрі і, злегка примружившись, дивився на ріку, залиту яскравим літнім сонцем, його тінь, тонка, довга, наче щогла, і чорний квадрат кормового прапора рухалися по спокійній воді. Небо було теж спокійне, чисте. Дачні будиночки передмістя Регенсбурга і сади навколо них, обмиті недавнім дощем, блищали свіжою зеленню, яскравими барвами. В обличчя дихав теплий вітерець. На прибережному схилі, там, де сяяли скляні кулі на квіткових клумбах, загримів рояль, вітаючи новий день.
