Українські традиції - Ковалевський О. В. (читать книги полностью без сокращений txt) 📗

Слава богу Перуну огнекудрому, який стріли кидає на ворогів і вірно вперед веде по стежці, тому що єсть той воїнам честь і суд, і яко златорун, милостив, всеправеден єсть.

12. Іаr… Коли сонце засяє, співаємо хвалу богам і огнищу Перуню, що є званий Потятич на вороги, і речемо велику славу Отцям нашим, дідам, які суть у сверзі. Промовим отак тричі і йдемо до стад наших, ведемо їх на трави. Коли бо вести їх на інший степ, ідемо їсти, по дорозі хвалу богам возносячи, славу співаємо, і так до полудня. І речемо славу велику Хорсу златорунному, коловертящому, і суряну п'ємо і так аж до вечора. А по вечері, коли вже огнища зложені запалимо і славу вечірню співаємо Дажбу нашому, що званий єсь прадід наш, єцимосі (омимаємося?), щоб чистими бути, і мовлена (молитви) творячи, ідемо до сни, а там великі необ'ясени (?).

13. Се бо розумом звіривши, хоробрістю укріпившись і тії пішли до сонця восходящего, обидва боки ріки оглянули і там осілися, як і Матерсва-Слава каже, і та обома своїми крилами освідомлює їх також. Взявши землю тую і боронили її од Дасуні і агунів, так само готям обернули стріли свої і мечі одточені…

15А…полишивши, пішли до Ілмер озера і там утворили город нов (Новгород?) і там перебуваємо. І тут Сварга першого пращура молимо, серед джерел криніх (криничних) його припрошуємо, а то дубокрень (?), хліб наш, Сварог, який творить світ, Бог єсть світу і Бог прави, яви, нави. Себо маємо їх в єстві, і ці єства наші переборюють сили темряви і до добра ведуть, як праотців водили, які, поробивши восьмиведи жериві (?), на конях білих вийшли із Краю Семиріччя біля гори Ірської і в Загір'ї прожили вік, а потім його залишивши, пішли на дві ріки, розбили їх кіньми своїми і пішли до землі Срської, а там стали, пождали і пішли горами великими, і снігами, і льодами і вийшли в степи, а там стади свої і скуфи. Була це перша прави одречена (даровизна, нагорода) Отцям нашим. Права є держаща проти нави боротьбу велику і сили дає одбивати ворогів. Небож… ішли в боротьбі тій до гір Карпатських, а там рядилися очолені п ятьма князями, і городи, і села огнищанські, і ворогів воювали, і потиснені були… (і пішли до)…

15Б. Кия. Це було до заходу сонця, а звідти йшли до сонця (на схід) до Непра ріки. Побачили там Києм утверджений город, який населяли славні роди інші. Там оце оселилися, огнища творили дубу і снопу, який єсть Сварог, пращур наш.

А це одного разу наліз на нас ворог новий, осезці які корови щурпили (захвачували, крали). І ось рать свою устрімив Кий на них. А побачивши вражі вої тих перунських воїв, що кинулися на них і розтрощують силу їх і до ноги розтрощать, показали зади їхні.

Ось племено єнезьва налізло інше на нас, і січа була велика, і розбито було до посліднього.

А наші вої, дивлячись на те, казали: «А боги наші поб'ють ворогів наших».

Мимо того, Вишень гряде на марицях до нас і каже: «Діти, городіть город ваш і укріпіть його, а б… (о боротьба) буде зура і кріпка. А то Сварог мене послав до вас, се б… себто знімайте до сил небесних очі ваші, а також казав про вас… (щоб) береглися».

Пояснення деяких слів

Почта – уміння читати, а також книжка така, граматика, буквар.

Боянь – Книга пісень, молитов, складена Бояном, «псалтир».

Зуриві на прядиво і нишпори – здібні й охочі на обман і підступ.

Гості – купці.

Єгуни – гуни.

Куничарські – хитрі як куниця або лис.

Ірій – вирій (рай).

Боровинь – може походити від боровик, лісовик.

Ізви – можуть бути «Язиги», або «Єзви» – напівдикі монгольські племена.

Фраки – старинні мешканці теперішньої Румунії.

Частина друга

«Ой вже весна воскресла…»

«Виклади давньослов'янських легенд» Якова Головацького, який входив до знаменитої «Руської Трійці» (разом з ним – Маркіян Шашкевич, Іван Вигилевич), становлять собою багатий та цікавий фактичний матеріал слов'янської міфології. Оригінально інтерпретуючи цей матеріал, автор уводить читача в безмежний космос слов'янської теогонії, дає ключ до розуміння багатьох питань вітчизняної культури та етногенезу.

У передмові до книги «Дохристиянські вірування українського народу» митрополит Іларіон зазначав, що писав її як вступний курс до історії Української церкви.

«Я пильнував, – підкреслює автор, – не про більшу повноту цього курсу, а головно про цілість самої системи дохристиянських вірувань та про ідеологію цих вірувань: подати закінчену систему вірувань, бо така система була, мала свою ідеологію, і вона й тепер сильно впливає на нашу Віру Христову, правильніше – живе поруч із Нею як в українця, так і в усього слов'янського народу».

У нашому збірнику подаються характерні уривки з цієї своєрідної, багато в чому унікальної книги.

Я. Ф. Головацький

Виклади давньослов'янських легенд, або міфологія про стародавніх слов'янських ідолів і богів

Порівнюючи різні свідчення і перекази про язичницькі богослужіння у стародавніх слов'ян, помічаємо, що попри місцеві особливості, основи легенд були у всіх слов'ян однаковими. Через те легенди руських слов'ян повинні вивчатися не інакше, як у зв'язку з іншими слов'янськими племенами, подібно до того, як для пояснення стародавнього германського богослужіння міфографи беруть всі племена німецькі, не виключаючи і північних скандинавів та ісландців.

Слов'янські легенди, за нечисленними і скупими відомостями, записаними чужоземними письменниками, і уривчастими переказами про язичницьку обрядовість, заховану в народі, не могли скластися в систему, як міфологія грецька чи римська; проте добрий матеріал [137], зібраний вченими, за яким головні догмати слов'янських легенд про могутність богів у природі, про їхній вплив на людину і світ, про душу людини, її безсмертя і життя після смерті можна досить ясно визначити поняття про найвищого Бога.

Поняття про найвищого Бога

За свідченням літописів Прокопія Кесарійського (De Bell). Goth 111. 14 Гельмольда (Chron. Slav. 1.84) і біографа Оттона (Act. Sanct. Jul 433), стародавні слов'яни вірили в єдиного бога, називаючи його верховним, небесним богом, богом богів. У Нестора також бачимо, що слов'яни руські мали поняття про найвищу істоту, що звалась переважно богом чи богом Вседержителем, і відрізняли його від бога Перуна та інших другорядних богів [138]. Слов'яни вшановували в ньому батька природи і владику світу, воля якого править долею світу, сила якого утримує все; його вважали владикою неба, джерелом божественної сили і називали Великим богом, Старим богом чи Прабогом.

Інші боги, за віруваннями слов'ян, були істотами, що походили від верховного бога, його витворами, що залежали від нього, посередниками між ним і світом, сильними його міццю, і не всі однаково, а, як каже Гельмольд, чим ближчою ріднею доводились всемогутньому богові богів, тим були сильніші. [139]

Світлопоклоніння

Найближчою до бога сутністю є світло. Слов'яни вірили, що єство світла з'явилося на землі і втілилося у роді людському. Про це в Іпатіївському літописі читаємо: «Н?когда царствовалъ на земл? Соварогъ (высочайше существо, отецъ св?та), научилъ человека искусству ковати и брачнымъ связямъ; потомъ царствовалъ сынъ его Дажь-богъ, еже нарицается солнце».

Отже, істотна частина язичництва слов'янського відноситься до світлопоклоніння; це підтверджується багатьма свідченнями літописів та народними переказами, котрі показують, що обожнюване сонце чи світлоносна сила у моральному або фізичному розумінні шанувалась у різні часи і в різних сторонах Слов'янщини під особливими назвами.