Сонячний вітер - Положий Виктор Иванович (книги полностью TXT) 📗
— Для кого — нас? — спитав Сезар, машинально помішуючи паличкою воду в казані.
— Для нас — тих, хто відстав. А відстали мільйони. І не наздогнати.
— А люди, люди які?
— Не знаю. Я в них не копирсався. Але ж ви бачите — все можливо. І я певен, що з’являться і штучні люди. Якщо вже не з’явились. Яких ви не відрізните від справжніх. Але в них буде високий коефіцієнт. Наперед. Ні, це не роботи будуть. Це будуть просто інші люди. Інші озера й качки, риби й звірі. Інші люди в іншому світі. І коли хтось, як ви, заблукає в часі, він не відрізнить нічого від даного природою.
— Може, в цьому і сенс цивілізації? — спробував поміркувати вголос Сезар. — Всі здорові, розумні… рівні, га?
— А якою ціною? Ціною мільйонів відсталих, тих, у кого низький коефіцієнт. В чому ж їхня провина? Що не вистачає життя вибитися в люди? Ця ж нитка тягнеться віками — хто був зверху, той там і залишається. Мої предки були фермерами. Ваші — теж. Вам пощастило. Мені — ні. Кожен має вибирати сам — такий закон. Так наші розумники повели. Щоб було як у природі. Мовляв, щоб не перетворитись на роботів. Принцип виживання при видимій рівності всіх. Та “всі” відімруть і залишаться “інші”. Відімруть без нащадків, наче їх на світі й не було!
“Божевільний якийсь!..”
— І так само в інших країнах? — угамував роздратування Сезар.
— По-різному. Та й скільки їх залишилося, таких, як Ю Одиниці… Але ж ми тут народилися, це наша кров і плоть, вітчизна наша!.. — Гофман сів, ніби після важкої роботи. — У комуністичних краях не так. Вони пішли іншим шляхом: вирівнювання моральних, психічних, біологічних, інтелектуальних можливостей людини. Вони од самої своєї революції танцюють довкола людини, виходить, довкола самих себе, а значить, і всі разом один коло одного. А нам, відсталим, просто доживати, мов колись у давнину безробітним на фонд допомоги.
— То ви, мабуть, і втекли сюди, в глушину, в знак протесту проти… ну, такого ходу справ?
— Який у біса протест! Я поїхав сюди в двадцять п’ять років. Зі злості, так. З образою в серці, так. Який же протест? У мене коефіцієнт сто сімдесят чотири, а кохалися ми з дівчиною, у якої він був за чотириста. А дійшло до спільного життя — зась. Батьки — проти, лікарі носом крутять, а закон хоч і дозволяє одружуватись різнокоефіцієнтним, та потрібно мати довідки: і від батьків, і від лікарів. Звичайно, згода дівчини — основне. Але їй сказали, коли в тебе коефіцієнт за чотириста, то, певне, хочеш, щоб знизили? А діти? Думай і про них. Словом, отут я й опинився, плюнувши на всіх.
“Чому я йому вірю? — вжахнувся Сезар. — Та він же божевільний і розказує небилиці! Знайшов спокійне місце, називається! Невже все, що він говорить, можливе?”
Моторошно стенув плечима: сорочка на спині висихала, робилося холодно, густішали сутінки, тільки край неба світлішав.
“А чому врешті неможливо?” — подумав з холодним спокоєм і якоюсь лютою насолодою, ніби сам себе шмагаючи, ясно й чітко повів лінію зі свого часу — від вибитої, незважаючи на заборони, звірини, забруднених водойм, ядучого смогу, витоптаних лісів, мільйонів голодних і неграмотних дітей у джунглях, наркоманів і алкоголіків, розпусників і розпусниць, війн і просто вбивств, тотального шпигунства, гетто “неповноцінних”, гонитви за грошима, насолодою, втіхами; байдужості до ближнього, багатства і злиднів, набитих по зав’язку психіатричних лікарень, демагогії й просто брехні, недовіри, паскудства, дослідів над людьми, — все ж це відбувалося на його очах, а часто й при його участі, тож неможливого тут мало, більше закономірного і вмотивованого. Він же знав, як було! Тільки не задумувався, у що це може вилитись!
“Та я просто божеволію! — майнула інша думка. — Вже не контролюю себе, а воно ж фіксується…”
Ніби гаряча хвиля піднімалася по ньому, відривала від землі. “Зараз, зараз, маю ж я щось придумати, я ж астронавт, я завжди виходив сухим із води”.
Вхопився обома руками за тоненький стовбур. “Ще все нормально, я ще відчуваю, як шорстка кора вп’ялася в шкіру!” Притиснувся лобом до дерева.
“Глорія” була єдиним і останнім шансом. Визволити “Глорію”, коли ще її не розібрали, стартувати за старою програмою, догнати себе колишнього — якщо втрапив сюди, то, може, вдасться вирватися і звідси, єдиний шанс! — стартувати і догнати себе, і тоді — хай це сон, галюцинації, експеримент — все розвіється, коли він дожене себе, коли доставить апаратуру на далеку станцію, де чекають люди; стартувати на зворотному зв’язку! повернутися туди, де узбережжям моря біжить Патріс у призахідному сонці.
З висновків у журналі експериментів. “Експеримент № 796,4 на футуристичну реакцію проведено успішно. Дані розшифровуються і аналізуються. Набуті піддослідним знання заблоковані. Політ триває нормально.
Червень 1995р., “Грамон”.
ПРИВАТНА КЛІНІКА ДОКТОРА АУГУСТО БУАТРЕГАНО
Диктор справді був схвильований. Звикли його бачити мало не щодня впродовж багатьох років — сидів за невеликим столиком у дешевому кріслі з дерев’яними бильцями, завжди в одній позі: впівоберта до глядачів, закинувши нога на ногу, завжди одягнений з удаваною недбалістю, що підкреслювала елегантну безпосередність; словом, свій, домашній, сімейний, не гість, а співрозмовник, товариш — на відміну від багатьох інших дикторів, одні з яких нависали з екранів до глядача, ніби прагнучи вивалитися з телевізора просто в квартиру, інші видавалися ніби наклеєними зсередини кінескопа живими фотокартками (знайте, мовляв: між нами кордон, стіна, хай. і прозора, тому слухайте і шануйтеся). Отож, коли подвійно — а це вже щось! — процигикали позивні “Надзвичайних новин”, ті, хто був поблизу ввімкнених телевізорів, знічев’я (бо ж і клопоти вранішні) і за звичкою (хіба й справді чимось здивують у цьому нетривкому світі, навіть якби мелодія позивних гралася тричі) кинули погляди у бік блимаючих ящиків і, ще не вслухаючись у слова, побачили Мучачо В’єхо — Старенького Хлопчика (так прозивали його вже навіть у пресі), то не вельми й перейнялися тривогою: допоки Мучачо В’єхо в домі, жодні потрясіння не страшні. Але ж як неминуче відразу впадає в око щось нове в знайомому предметі, фокусує погляд на собі й насторожує, так і вигляд диктора змушував затримати увагу на собі: Мучачо В’єхо сидів так само впівоберта, трохи подавшись уперед, закинувши ногу на ногу, але не погойдував черевиком, кутики очей загострилися, наче він силувано прагнув прикрити розширені від здивування зіниці, тому, мабуть, чи й не кожен, гамуючи неспокій, подумав спершу: гай-гай, подається Мучачо В’єхо, та й ми не вічні… Рівний і розважливий, з довірливою хрипинкою голос, що жодною модуляцією не зраджував ніколи хвилювання, — хай там коментувався фінальний футбольний матч на кубок, переказувалися подробиці сутички з “вогневим контактом” між двома ворогуючими бандами чи йшлося про черговий державний переворот — голос той своєю буденністю тільки підкреслив настороженість у вигляді провідного диктора телебачення; а слова — слова текли, як і завше, розмірено, ніби злітали з уст Мучачо В’єхо маленькими і невагомо-прозорими кульками, котрі пливли повітрям і вкочувались у мозок, де шикувалися в логічному порядку, зрозумілому всім: від найостаннішого небораки-індіанця до міністра; але тепер здавалося, що хтось невидимий десь позад Мучачо В’єхо частими й акуратними ударами — достоту швець у підошву — забиває і забиває, аж мимоволі в ступнях поколює, маленькі мідні цвяшки.
— Сьогодні вдосвіта троє невідомих, незважаючи на те, що спрацювала сигналізація, ввірвалися в штаб-квартиру об’єднаних профспілок будівельників. Кілька охоронців, що вибігли назустріч, були розстріляні впритул. Затим нападники, добре орієнтуючись у розташуванні апартаментів, швидко доскочили покоїв для відпочинку, де смертельно поранили чергового референта, а голову об’єднаних профспілок будівельників Данієля Кемпеса буквально зрешетили кулями в постелі. Він, бідолаха, так, очевидно, й не встиг нічого збагнути… Тут же злочинці спробували під завивання сирени, на яке вони не звертали уваги, зламати броньований сейф з секретними і цінними паперами та грішми на поточні витрати. В цей час їх настигли охоронці, які залишилися живими, і наряд поліції, що прибув за першим сигналом тривоги. В короткій сутичці одного з нападників убито, двох узято живими, з боку охорони й поліції більше втрат не було. Поки що ми утримаємося від будь-яких коментарів, оскільки нічого неясно і незрозуміло. “На перші подробиці чекайте за двадцять п’ять хвилин”, — сказав Мучачо В’єхо.
