1q84. книга ІІІ - Мураками Харуки (читать книги бесплатно полностью TXT) 📗
— Усікава-сан, — сказав хрипкий голос. Як завжди, на тлі тиші.
— Усікава слухає.
— Можна з вами поговорити?
Усікава відповів, що можна.
— Охорона «Братства свідків» сувора. Як я і сподівався. Але інформацію про Аомаме, на щастя, вдалося дістати.
— А ракета вас не переслідувала?
— Цього разу її не було видно.
— От і добре.
— Усікава-сан, — сказав Кажан і кілька разів відкашлявся. — Вибачте, а ви не могли загасити сигарету?
— Сигарету? — Усікава глянув на сигарету «Seven Stars», затиснуту між пальцями. Її дим повільно здіймався до стелі. — Так, я справді курю, але як ви зрозуміли це по телефону?
— Звичайно, дим сюди не доходить. Але я задихаюся, щойно почую у слухавці, як ви дихаєте. Бо така в мене крайня схильність до алергії.
— Зрозуміло. Я досі цього не помітив. Вибачте.
Кажан кілька разів кашлянув.
— Усікава-сан, ви в цьому не винні. Природно, що не помітили.
Усікава роздушив сигарету в попільничці, зверху полив чаєм, якого збирався пити. Встав і широко відчинив вікно.
— Сигарету загасив і відчинив вікно, щоб провітрити кімнату. Щоправда, й повітря надворі не можна назвати чистим.
— Вибачте.
Цілковита тиша тривала секунд десять.
— Отже, ви змогли роздобути інформацію про «Братство свідків»? — запитав Усікава.
— Ага. До того ж великий обсяг. У всякому разі, відповідного матеріалу чимало, бо родина Аомаме багато років належить до палких членів «Братства свідків». Потрібну й непотрібну інформацію розділити?
Усікава погодився — мовляв, навіть бажано.
— Із спортивним клубом особливих проблем не було. Вистачило відчинити двері, зайти всередину, зробити свою справу, вийти й зачинити за собою двері. От і все. Часу було обмаль, а тому всього матеріалу прихоплено чимало. У всякому разі, передам усе разом. Як завжди, взамін за оплату.
Усікава записав суму, яку назвав Кажан. На двадцять відсотків більшу від попередньої оцінки. Довелось погодитися.
— Цього разу я не хочу користуватися поштою, а тому завтра в цей час до вас навідається безпосередньо кур'єр. Приготуйте, будь ласка, готівку. Як завжди, розписки не дамо.
— Зрозуміло, — сказав Усікава.
— Я вже казав, але для певності повторюю. Ми роздобули всю доступну інформацію з питань, які вас цікавили. Та якщо ви, Усікава-сан, залишитеся незадоволеним її змістом, то ми не несемо за це відповідальності. Бо зробили все, що технічно могли. Винагорода визначається працею, а не її результатами. Не хотілося б почути від вас заяви: «Віддайте гроші, оскільки бажаної інформації я не дістав». Прошу вас з цим погодитися.
Усікава відповів, що погоджується.
— А от фотографії Аомаме ніяк не вдалося роздобути, — сказав Кажан. — З усіх матеріалів її вилучили.
— Зрозуміло. Гаразд, — сказав Усікава.
— Крім того, може, вона зробила пластичну операцію обличчя, — сказав Кажан.
— Може, — погодився Усікава.
Кажан кілька разів відкашлявся.
— Бувайте! — сказав він і на цьому закінчив телефонну розмову.
Усікава поклав слухавку, зітхнув і взяв у рот нову сигарету. Закурив її від запальнички й почав випускати дим у бік телефонного апарата.
Пополудні наступного дня до офісу Усікави прийшла молода жінка, що, мабуть, не досягла й двадцяти років, у короткій білій сукні, яка виразно окреслювала лінії її тіла, в білих лискучих туфлях на високих каблуках і з перловими сережками у вухах з мочками, непропорційно великими для її невисокого зросту, що ледве перевершував півтора метра. З прямим довгим волоссям і великими ясними очима, вона скидалася на ученицю феї. Дивлячись Усікаві прямо в очі, вона радісно й прихильно всміхалася. Між її маленькими губами привітно визирали білі зуби. Звісно, це, напевне, була службова усмішка. Однак рідко коли, вперше побачивши обличчя Усікави, люди не здригалися.
— Я принесла матеріал, який ви просили, — сказала вона й з полотняної сумки, що висіла через плече, добула два грубих великих конверти та обома руками, як жриця старовинну літографію, поклала на стіл Усікави.
Він вийняв з шухляди стола приготований конверт і передав жінці. А та, відкривши його, витягла пачку десятитисячних банкнот і стоячи порахувала гроші. Рахувала вправно, швидко рухаючи своїми тонкими гарними пальцями. Скінчивши рахувати, засунула пачку банкнот у конверт, а конверт — у полотняну сумку. А тоді всміхнулася до Усікави ще приязніше, ніж перед тим. Так, ніби хотіла сказати: «Я така рада, що змогла вас побачити!»
«Цікаво, як ця жінка пов'язана з Кажаном?» — спробував уявити собі Усікава. Хоча, звісно, це його не стосувалося. Вона була тільки простим кур'єром. Передавала «матеріал» й отримувала винагороду. Напевне, це була її єдина роль.
Коли ця невисока жінка пішла, Усікава довго, в розгубленому стані, вдивлявся у двері, що зачинилися за нею. У кімнаті все ще сильно відчувалися сліди її присутності. Можливо, в обмін за ці залишені сліди вона забрала частину душі Усікави. Він відчув у грудях цю нову порожнечу. «Як це сталося? — дивувався Усікава. — І що це означає?»
Опам'ятавшись через хвилин десять, він відкрив конверт, запечатаний кілька разів липкою стрічкою і напханий упереміш друкованими аркушами, скопійованим матеріалом та оригінальними документами. Хтозна-як за такий короткий час вони зібрали стільки відомостей. Як завжди, Усікава мимоволі цим захопився. Та водночас перед купою документів його пройняло глибоке безсилля. «Хоч би скільки я нишпорив за такими речами, хіба врешті-решт кудись доберуся? Хіба за великі гроші не придбав лише купу непотрібного паперу?» Безсилля було таким глибоким, що його дна він не міг побачити, хоч би як напружував зір. І все, що відбивалося в його очах, огортали легкі сутінки, схожі на передвістя смерті. «Може, в цьому винне щось, яке залишила ця жінка? — подумав Усікава. — Або щось, яке вона забрала?»
Все-таки Усікава якось відновив свої сили. До самого вечора наполегливо переглядав цей матеріал, одну за одною переписував у блокнот важливу інформацію. Зосередившись на такій роботі, він нарешті прогнав кудись незрозуміле безсилля. А коли в кімнаті стемніло й на столі засвітилася лампа, Усікава подумав, що отриманий матеріал вартий великої суми заплачених грошей.
Насамперед Усікава взявся читати матеріал про спортивний клуб. Аомаме влаштувалася туди чотири роки тому й відповідала за програму фізичного тренування й бойового мистецтва. Організувала й керувала кількома класами. З прочитаного матеріалу він дізнався, що вона мала високі тренерські здібності й користувалася популярністю серед членів клубу. Будучи керівником загального класу, вона одночасно проводила індивідуальні заняття. Звісно, плата за них була високою, але така система підходила людям, які не могли відвідувати класу в призначений час або надавали перевагу більш приватному середовищу. В Аомаме нараховувалося досить багато подібних «постійних індивідуальних клієнтів».
На основі скопійованого розкладу занять Усікава дізнався, коли, де і як Аомаме проводила заняття з «індивідуальними клієнтами». Зокрема, й те, що тренувала їх як у клубі, так і в їхньому домі. Серед них були й діячі мистецтва, й політики. Найстаршою за віком виявилася Сідзуе Оґата, власниця «Садиби плакучих верб».
Зв'язок між нею та Аомаме встановився невдовзі після того, як Аомаме влаштувалася на роботу в клубі, й тривав до самого її зникнення. Саме тоді, коли двоповерховий будинок при згаданій садибі практично став використовуватись як притулок «Консультації для жінок — жертв домашнього насильства». Може, це випадковий збіг, а може, й ні. У всякому разі, за даними матеріалу взаємини між обома жінками з плином часу начебто ставали щораз тіснішими.
Можливо, між Аомаме й старою господинею зародилася особиста спорідненість. Це Усікава відчував інтуїтивно. Спочатку вони спілкувалися як інструкторка клубу з постійною клієнткою. Та в якийсь момент характер їхніх стосунків змінився. Переглядаючи ділові записи за датою, Усікава намагався визначити цей момент. Тоді, коли щось сталося або з'ясувалося, обидві жінки спілкувалися не просто як інструкторка з клієнткою, а як близькі особи, незважаючи на різницю віку й соціального становища. Можливо, їх навіть пов'язало щось схоже на таємну духовну угоду. І пізніше ця таємна угода відповідним чином призвела до вбивства лідера в готелі «Окура». Так підказував Усікаві його нюх.
