Чаклун та сфера. Темна вежа IV - Кінг Стівен (лучшие бесплатные книги TXT) 📗

«Топіка Кепітел Джорнел» —

ми знаємо про Канзас більше, ніж будь-хто!

Газета вашого рідного міста! Читайте щодня!

Едді здивовано похитав головою.

— Я десь посіяв увесь дріб’язок. Мабуть, коли ліз на дерево. Це сталося якраз перед тим, як ти до нас приєднався. Я тоді дременув, аби не стати закускою для ведмедя-робота. Вибач.

— Хвилиночку… зажди… — Сюзанна зосереджено порпалася в сумочці, та так, що Роланд, попри усі свої невтішні думки, широко всміхнувся. Бо вона робила це так по-жіночому. Діставши зібгані носовички, потрусила ними, аби пересвідчитися, що жоден цент у них не застряг, виловила пудреницю, подивилася на неї, вкинула назад у сумочку, натрапила на гребінець і його вкинула назад…

Це заняття настільки поглинуло її увагу, що вона навіть не помітила, що Роланд пройшов повз неї, діставши мимохідь револьвер з кріпильної муфти, яку сам для неї зробив. І зробив один постріл. Скрикнувши, Сюзанна впустила сумочку і схопилася за кобуру, тепер вже порожню, що висіла в неї під лівою груддю.

— Чорт, ти ж мене на смертяку перелякав!

— Краще пильнуй свого револьвера, Сюзанно, інакше наступного разу, коли хтось його в тебе вихопить, дірка опиниться в тебе між очей, а не в… Джейку, що це таке? Апарат, що розповідає новини? Чи тримає в собі папір?

— І те, і те разом, — збентежено відповів Джейк. Юк відскочив на середину платформи й недовірливо зорив звідти на Роланда. Джейк вставив палець у дірку від кулі, що прикрашала собою замок автоматичного газетного кіоска. Звідки курився легкий димок.

— Давай, — дозволив Роланд. — Відкрий.

Джейк потягнув за ручку. Якусь мить вона не піддавалася, а потім десь усередині брязнув метал, і дверцята відчинилися. Сама скриня була порожня — табличка на задній стінці проголошувала: ЯКЩО ГАЗЕТ БІЛЬШЕ НЕМАЄ, ВІЗЬМІТЬ ПРИМІРНИК З ВІТРИНИ. Джейк так і вчинив — видобув останній примірник з дротяного тримача, і всі зібралися довкола нього.

— На Бога, що тут?.. — Сюзанна шепотіла налякано і водночас ніби звинувачувала когось у чомусь. — Що це означає? Що, на Бога, тут сталося?

Під назвою газети, майже на цілу половину першої сторінки, йшли кричущі чорні літери:

— Прочитай уголос, — попросив Роланд. — Написано вашою мовою, а я не всі літери знаю. Історію ж дізнатися хотів би.

Джейк подивився на Едді, й той нетерпляче кивнув.

Хлопчик розгорнув газету, відкривши картинку, що складалася з точок (Роланд уже бачив такі картинки, тільки їх називали «фоттеґраффіями»), яка їх усіх просто шокувала: на ній було зображено місто над озером, охоплене полум’ям, а підпис унизу повідомляв, що «В КЛІВЛЕНДІ ЛЮТУЄ ПОЖЕЖА».

— Читай, малий! — попросив Едді. Сюзанна промовчала, бо вона вже заходилася читати статтю (єдину на першій сторінці) через його плече. Джейк прочистив горло, наче йому зненацька пересохло в роті, й почав читати.

— Тут сказано, що автор Джон Коркоран плюс штатні та позаштатні кореспонденти «Есоушиейтид Прес». Тобто статтю писали багато людей, Роланде. О’кей. Почнімо. «Найбільша криза Америки і, мабуть, цілого світу віднині набула поширення, оскільки не вщухає епідемія так званого „супергрипу“, відомого під назвами „трубчаста шия“ на Середньому Заході й „Капітан Трипс“ у Каліфорнії.

Хоча оцінювати кількість жертв можна тільки приблизно, експерти-медики повідомляють, що станом на сьогоднішню добу страхітливі масштаби смертей не піддаються описові. Доктор Моріс Гекфорд з Топікського шпиталю і медичного центру Святого Франциска повідомив, що лише на континентальній території Сполучених Штатів померло близько тридцяти мільйонів людей. У крематоріях, заводських і сміттєспалювальних печах спалюють тіла від Лос-Анджелеса, штат Каліфорнія, до Бостона, штат Массачусетс.

Тут, у Топіці, людей, що досі почуваються здоровими чи достатньо міцними, просять привозити своїх небіжчиків на одне з трьох місць: до заводу з переробки відходів на півночі від Оукленд-Білард-парку, до кар’єру поблизу траси для перегонів Гартленд-парку, до сміттєзвалища на південно-східній Шістдесят першій вулиці, на схід від Форбс-Філда. Тим, хто користується сміттєзвалищем, слід рухатися по Берритон-роуд. Як повідомляють наші кореспонденти, шляхи до Каліфорнії перекриті розбитими автомобілями і щонайменше одним транспортним літаком компанії „Ейр Форс“».

Джейк перелякано глипнув на своїх друзів, озирнувся на оповиту тишею залізничну станцію і знову опустив погляд на газету.

«Доктор Ейпріл Монтойя з регіонального медичного центру Стормонт-Вейл вказує, що навіть ця приголомшлива кількість жертв є дуже приблизною. „На кожну особу, що померла від цього нового вірусу грипу, — сказала доктор Монтойя, — припадає ще шестеро або навіть дюжина хворих, які лежать удома. І наскільки нам відомо, шанси одужання нульові. Особисто я нічого не планую на вихідні“, — кашляючи, закінчила вона.

В місцевих масштабах:

Усі комерційні рейси з аеропортів Форбс і Філіп Білард скасовано.

Всі поїзди „Амтрак“ зупинено не лише в Топіці, але й у всьому Канзасі. Станцію „Ґейдж Бульвар Амтрак“ зачинено на невизначений час.

Зачинилися й усі школи в Топіці в районах 437, 345, 450 (Шоні-гайтс), 372 і 501 (муніципалітет Топіки). Лютеранський і технічний коледжі Топіки також, як і Канзаський університет у Лоуренсі.

Мешканцям Топіки слід очікувати, що найближчими днями можуть статися аварії в енергетичній системі. Енергопостачальна компанія Канзасу оголосила про „повільну зупинку“ атомної електростанції на річці Ко у Вамеґо. На дзвінки кореспондентів нашої газети в офісі електростанції ніхто не відповідає — оголошення, записане на плівку, повідомляє, що жодної небезпеки немає, це лише заходи безпеки і електростанція повернеться у звичайний режим роботи, „коли минеться криза“. Втім, останні слова цього запису перекреслюють увесь заспокійливий ефект, який воно нібито має справляти. Не „До побачення“ чи „Дякуємо за дзвінок“, а „Хай Господь допоможе нам витримати це випробування“».

Джейк замовк, перегортаючи сторінку, де також були фотознімки: перевернута вантажівка на сходах Канзаського природознавчого музею, транспортна загата на мосту Ґолден-Ґейт у Сан-Франциско, автомобілі стоять бампер до бампера, гори трупів у Таймс-сквер. Сюзанна помітила знімок, який зображав повішеного на ліхтарному стовпі, і одразу накотили страхітливі спогади про те, як вони з Едді, розділившись зі стрільцем, шукали Колиску, спогади про Ластера і Вінстона, Дживса і Мод. «Коли заграли барабани богів, то жереб із капелюха випав Спанкерові, — сказала тоді Мод. — То ми його і відправили потанцювати». Та тільки, звісно, вона мала на увазі: відправили повисіти. Мабуть, так вішали і в її рідному старому маленькому Нью-Йорку. Коли все йшло не так, як треба, завжди знаходився хтось, щоб дістати мотузку для лінчування.

Відлуння. Перегуки минулого. Луна м’ячем відбивалася від одного світу до іншого, не слабнучи, як зазвичай, але набираючи потужності, стаючи що далі, то страхітливішою. «Як божественні барабани», — подумала Сюзанна і мимохіть здригнулася.

— «У масштабах країни, — читав далі Джейк, — й надалі побутує переконання, що лідери нації, котрі спочатку заперечували існування супергрипу (коли ще можна було ввести карантин і якось зменшити розмах лиха), тепер переховуються в підземних сховищах, колись створених для членів „мозкового тресту“ на випадок ядерної війни. Упродовж останніх сорока восьми годин не видно ні віце-президента Буша, ні ключових членів кабінету Рейгана. Сам Рейган не з’являвся на люди від ранку неділі: того дня його бачили на службі в методистській церкві Зеленої Долини в Сан-Сімеоні.