Молоді літа короля Генріха IV - Манн Генрих (лучшие книги онлайн txt) 📗
Щоб краще чути власну мову, Єлизавета почала, широко ступаючи довгими ногами, ходити по залі. Вартовим вона дратливо махнула рукою, щоб відійшли, а Волсінгтон сам відступив на другий бік, даючи королеві дорогу. І раптом вона зупинилась перед ним.
— То ти кажеш, щоб я одружилася з молодим Наваррою. А який він із себе?
— Незгірший. Якби-то річ тільки в цьому. Правда, на зріст нижчий за вас.
— А мені подобаються невисокі.
— Як чоловіки вони часто навіть справніші.
— Та невже, Волсінгтоне? Я ж на цих речах зовсім не знаюсь. А обличчя в нього яке?
— Смагляве, як оливка, повнувате.
— О!
— Тільки ніс… трохи задовгий.
— Так це ж і добре.
— Та що довгий — добре, але форма… Він у нього загнутий униз. А згодом, боюся, загинатиметься ще дужче.
— Шкода. А втім, чи не однаково. Я ж не збираюся брати за чоловіка цього жалюгідного шмаркача. А як він? Він дуже молодий, еге? — спитала жінка непевних літ. — Ти подав йому якісь надії на мою руку? Він, звичайно, був у захваті?
— Його зачарувала ваша врода. Портрет вашої славної величності він укрив поцілунками й залив слізьми, — збрехав посол.
— Ще б пак! А родичатися з Валуа ти його відрадив?
— Адже я знаю, що вам це небажане.
— А ти врешті, може, й не дурень. Якби ж тільки ти не був зрадником!
Вона говорила різко, але не сердито. Посол зрозумів, що йому вже не загрожує страта, відступив назад і низько вклонився.
— Пане посол, — почала Єлизавета, сівши нарешті в крісло. — Я ще не чула того, що ви маєте мені сказати про переговори між двома королевами. Та дивіться мені в очі! Я маю на увазі Жанну і Катерину. Я знаю, що доля Франції залежить від них обох.
— Ваша проникливість не тільки вражає мене, а просто жахає.
— Розумію. Ви, певне, ніколи не думали, що я маю над своїми послами, тобто своїми шпигунами, ще одних шпигунів, щоб стежили вже за ними самими.
Волсінгтон сприйняв ті слова з усіма ознаками подиву, хоча то була для нього зовсім не новина, і скромно відповів:
— Зізнаюся: я спершу говорив тільки про маленького принца Наваррського, а не про його матір, тому, що моя володарка — прекрасна молода королева. Якби моїм володарем був літній король, тоді я говорив би лише про матір цього принца. Бо небезпечна лише королева Жанна. — Він побачив по Єлизаветі, що вже наполовину виграв, і тому голос його забринів особливо віддано й переконливо. — Я мушу розповісти вашій величності одну сумну історію, з якої видно, що люди страшенно нещирі й хитрі. Бідолашну королеву Жанну прикро обдурив один англієць, — Волсінгтон скорчив скрушну гримасу й заперечливо підняв руку. — Ні, ні, то був не я. Ми повинні завжди поводитись так, як годиться. То був тільки один з моїх агентів, і задум теж належить йому. Я благословив його на це діло, і він подався до Лa-Рошелі, де напевне можна було застати всіх друзів королеви Жанни, зокрема графа Людвіга Нассауського. Мій агент намовив цього німця лягти в ліжко й прикидатися недужим, аж поки королева Жанна прийде його провідати…
Історія, що розповів далі посол, скидалася на шекспірівський фарс; та сам він зберігав дуже поважну міну, і те ще дужче веселило королеву. Насміявшись досхочу, вона зробила висновок:
— Такому простакові, як цей Нассау, не варт би вдавати хитруна. Відраджує Жанну одружувати сина з французькою принцесою — єдине, що могло б допомогти протестантам, як німецьким, так і французьким. Невже вона справді в усе повірила? Ніби я візьму її сина за чоловіка? І що її дочка стане королевою Шотландії?
— Занадто блискучі перспективи завжди сприймаються за щиру правду, бо вони засліплюють, — пояснив посол.
Єлизавета сказала вже з відвертим задоволенням:
— То ось як ви заручили мене з маленьким Наваррою! Чому ж ви не розповіли зразу? Невже мені треба спершу посилати вас на страту, Волсінгтоне, щоб почути від вас щось утішне?
— Але ж воно не потішило б вас так, якби я розповів зразу, а я думаю тільки про те, щоб краще догодити вашій славній величності, хай навіть під загрозою плахи й сокири.
— Вашої дотепної витівки я не забуду!
— Весь цей план від початку і до кінця виник у голові в одного мого агента на прізвище Бійл.
— Я вам не вірю. Ви намагаєтеся ще прибільшити свою заслугу скромністю. А втім, виплатіть вашому Бійлові винагороду. Тільки не дуже велику! — похопилась Єлизавета, що добре вміла рахувати.
Сильця, пастки й чисте серце
Жанна, мати Анрі, була третя вельможна жінка, що турбувалась його долею, і тільки вона робила це задля нього самого. Тому вона й вірила тільки в себе і зовсім не вірила в щирість намірів двох інших королев. Правда, вона таки відвідала недужого графа Нассауського, бо вже кілька днів їй переказували, як буцімто тяжко стогне її добрий приятель. Вона застала графа в подушках, червоного на виду, але скоріше від вина, ніж від гарячки, здалося їй. Одначе вона спершу вислухала від нього все, що привіз йому приємного для неї його товариш по чарці англієць Бійл: звістку про пограбування іспанського посольства та вкрадені там листи, які доводили, що французький двір веде подвійну гру. Їй накидають у невістки принцесу, а водночас миряться з Філіппом Іспанським. Як же тоді Катерина зможе виконати Жаннину умову й разом з протестантським військом визволити від іспанців Фландрію?
Жанна подумала: «А від кого він може все це знати, коли не від англійців, що самі й підстроїли те пограбування?» Тим часом вона помацала гладкому Людвігові лоб і за вухами й виявила, що він здоровісінький. Тому вона закликала до покою свого лікаря, щоб той дав графові якісь ліки, і граф хіть-не-хіть мусив їх проковтнути. Невдовзі бідолаху пройняв страшенний піт, та й ще на дещо подіяли ті ліки, і Жанні довелося вийти на часину за двері. Коли вона повернулась, її жертва була вже зломлена і не огинаючись зізналася, що всі її мудрі відомості походять від пана Бійла, а той, звісно, Волсінгтонів агент.
— Але він мій приятель, — запевнив довірливий Нассау, — і всьому, що він сказав мені, ви можете вірити, пані. Мені він не збреше.
— Любий кузене, люди всі такі зіпсуті — крім вас, звичайно, — співчутливо зауважила Жанна. Тоді німець-протестант почав із щирою турботою заклинати її, щоб не погоджувалась одружити сина з французькою принцесою. Адже тоді принца повернуть у католицтво, протестанти втратять проводиря, а сам він, зрадивши свою віру, нічого для себе не виграє. Бо ким він буде як чоловік принцеси Валуа? Ще далеко не королем Франції.
— Зате десь-інде, — Нассау багатозначно помовчав, — він може стати королем. Великим королем. І його сестра, ваша дочка Катрін, — вона, пані, теж стане королевою. І все це таке сприятливе для нашої віри, що хоч би з цієї причини воно має бути правдою, — додав добряга. — І я твердо вірю, що сам бог доручив мені відкрити вам це.
Жанна бачила, що про свого Бійла він уже забув.
Говорив він завзято, тоді раптом його охопила млість, він упав на подушку, і королева Жанна залишила його, звелівши піклуватися про нього своєму лікареві. Їй було шкода, що довелось так вимучити цього поштивого чоловіка, аби вивідати від нього правду. Бо брехня, на жаль, послуговується не тільки непоштивими людьми.
Перше ніж зовсім зомліти, Людвіг Нассауський ще встиг відверто назвати Жанні тих, хто пропонував обом її дітям руку й трон: то були Єлизавета Англійська і король Шотландії: Будь-якій іншій матері важко було б повірити в таке велике щастя; але Жанні д'Альбре воно здавалося цілком природним, як зважити на її високий рід, на успіхи протестантського війська та на велич істинної віри. У неї не виникло підозри, що Єлизавета може кружним шляхом робити їй облудну пропозицію, яка ні до чого не зобов'язує, аби тільки утримати її від спілки з французьким двором. Королева Жанна була занадто горда, вона й подумати не могла, що хтось хоче використати її проти Франції, щоб ця країна лишилась порізнена і слабка.
