Історія української літератури. Том 6 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации TXT) 📗
Реч ся теды тая так маєт:
Гды юж до такой остатней простоты преложоным духовным народу нашего Руского пришло, — которіи по тамтыи вышшіи лЂта в панствах Корунных и литовских, поготовю в руских проч иновЂрных 2, бы впобудку не маючи, в справах и в рядЂ церковном; сон спали ледве обуженый. Так твердый, же за пристєм на повЂреную справованю их рускую церков, за скаранєм нас божим розних сект и єресей, вЂхров и шумов оцненя ся 3, очій протерти и до себе прійти, о собЂ и о повЂрених опецЂ своей душах людских радити (абыся тым злым еретицким повЂтрем не заражали) не могши, допустилися и повЂреніи собЂ души по воли их идти пустили 4.
1 З огляду на дуже заплутану конструкцію додаю свобідніший переклад: "З яких причин до того прийшло, і з яких початків прийшла ця унія, якими засобами була розпочата, потім коїлась і тепер продовжується, оповім правдиво й істотно, як це було і тепер єсть, аби хто не думав, ніби ті (владики-апостати) взялись до того з побожності або з любові до одності з римською церквою, або за побудкою доброго сумління, і тепер ця унія нібито підтримується поважними засобами, а не для того, щоб утікати від заслуженої церковної кари — отже, прийшла унія властиво з розпусти і безстидства".
2 Не кажучи про іновірних.
3 Пробудження.
4 Серед духовної старшини нашого руського народу прийшло було до такого занепаду, що вони в тих попередніх роках в землях Корони Польської й В. кн. Литовського, не маючи ніякого опам’ятання ні від руських людей, не кажучи про іновірних, заснули тяжким, ледве пробудним сном у справах і правлінні церковнім. Таким твердим сном, що навіть на прихід (за божим попустом) на повірену їм руську церкву різних сект і єресів, бур і шумів, щоб їх розбудити, не могли вони очей продерти і до себе прийти, щоб порадити про себе і про довірені їм душі людські, аби не заражалися тою лихою єретицькою пошестю. Опустились і довірені їм душі по своїй волі йти пустили.
Которыи по разных сектах якобы безпастырніи розбЂгшись гинули, а самим до ового Соломонового пришло: "єгда прійдет злочестивый во глубину зол не радит находит же нань безчестіє и поношеніє".
Пало абовЂм на них поганбеньє и зелживость, и пришли в такую нечулость, якобы живы не были, — прето иж повинности своей пастырской досит не чинячи, о собЂ и о повЂреных паст†своей овечках, поки мЂли час, чути не хотЂли.
Отколь пришло было, же юж не годность осЂдала епископскіи столицы и митрополитанскіи, але тоє, што им самим ку ганбЂ и соромотЂ, ба и ку грЂхови быти могло. Который не з монастирев добре в безженном любо в законничом животЂ выцвЂчени бывши на них ся всажали, як тоє церковныи уставы мЂти хотят, — але зараз от господарств суєтных и земледЂлств, або з варстату ремесла жолнерского в нагороду заслуг своих 1. А надто неуки и простаки великій, в писмЂ святом небЂгліи, до того анЂ пробаціи впрод не чинячи, анЂ иноческого живота не скоштовавши.
Зачим тыи святыи и вшелякой чести годныи духовных преложенств столицы чути почали на собЂ не только двоженцов и мужобойцов, але и такій нерядники, которыи в богу пошлюбенном безженном животЂ, ведлуг канонов и своего поволаня, не заховали ся.
1 І з того прийшло було до того, що на єпископських, митрополитанських престолах засідали не гідні люди, але такі, що їм ті церковні гідності приносили тільки ганьбу та сором, а навіть і гріх. Такі, що приходили на ті престоли не з монастирів, добре підготовлені безженним або чернечим життям, як то велять церковні устави, але просто від повних суєти господарств, від хліборобства або від жовнірського ремесла — в нагороду за свої заслуги.
Просвитерове зась, от ных насвячаніи, — сметья было людское. Бо юж до такой зневаги святое пресвитерское достоєнство пришло было, же ся на оноє чловЂкови доброму дати потягнути, як на свЂтскую якую ганбу поступити было! Отколь ся до него самыи толко голодныи и неукове так натиснули были, же юж розознати не было, гдЂ был частшій пресвитер: в корчмЂ, чили в церкви? На што часов тамтых пожилый 1 годной памяти муж Герасим Данилович Смотрийскій 2, поглядаючи, a справы духовныи, аж наддер в занедбане пущеній, им далЂй, тим в горшій неряд приходячіи видячи, в конец обаченя ся (ач не кунштовным поважним, еднак вЂршем роским) на непорядній хиротонизанты и их рукоположенцы волал и нарекал 3.
О чом всем блаженной памяти Ієремія, патріарха Константинополскій, от людій народу нашего побожных увЂдомлен бывши, частю для погамованя той завзятой ся роспусты, частю для забЂженя нововзниклым геретицким сектам, юж ся и в народ Рускій значне закрадати почалым, в отчизнЂ нашей сам особою своєю в року 1589 ставити ся зезволил. ГдЂ ведлуг вЂчных прав своих за универсалним позволенєм на распространеньє владзы от короля єго милости тепер счасливе пануючого Жигмонта Третего даным, юрисдикцію свою властелско распростираючи на столицы митрополій Роской нашол Онисифора ДЂвочку двоженца. Того зложил, а на єго мЂстце митрополита посвятил Михайла Рагозу. На архимандритіи Супраслской нашол Тимофея Злобу в пороцЂ мужебойства, и того зложил, а на мЂсце его подал архимандрита Иларіона Масалского.
Што за ласкою божею справивши и в Вилни братство поднесши, пустил ся на Великую Россію до Москви, новопосвяченому от себе митрополитови Михаилови РагозЂ в присязЂ давши 4,
1 Що жив у тих часах.
2 Вар. "Смотрицкій".
3 Накликав непорядних хіротонізантів владиків і їх рукоположенців священиків та дияконів до опам’ятання та нарікав (на їх невідповідне поводження).
4 Зобов’язавши присягою.
абы под час, — да Бог — зверне ся з Москвы, для далших намов в справах духовных и в потребах церковных собор оголосил и собрал. В Моск†час нЂякій змЂшкавши, патріарху им пред тым небывалого поднесши и посвятивши, прибыл до Вилни. А видячи собору неготовость, упомневши оного митрополита, іхал до Замостя, гдЂ при годной памяти канслеру и гетману коронном, пресвЂтлом Іоанну Замойском, час немалый мешкаючи, на наказаный собор чекал.
Але діавол, з вЂков тисячо-хитрый прибЂглец, зайзрячи в церкви божой руской доброму, через Кирила Терлецкого, владыку луцкого (которий тогож себе декрету з того собору очекивати мЂл, до которого ся и сам на зложеніе митрополита Онисифора ДЂвочки подписал, бо теж был двоженєц, як и он, але отцу патріарсЂ еще невЂдомый), всЂх владык и самого митрополита подустил, абы собой той, умыслне давши якую — колвек тому причину, был звлечен. ВЂдали абовЂм тыи совы, же того свЂта знести не могли, як в двоженствЂ, так и в нерядной роспустЂ порочній. На што митрополит дати ся намовити лацно допустил.
Отец патріарх о той скрытой радЂ, а особливо о луцкого прехитроствЂ, который ся перед ним лисом стлал, нЂчого не ведаючи, з Замостя пишет до митрополита, упоминаючи ся у него о наказаный собор, на который не без значной своєй шкоды юж то немалый час чекаєт. В котором листЂ и то наменяєт, же єго слухи о нерядЂ духовных дивныи заходят, и посилаєт лист той через Григорка протопоповича виленского, писаря митрополитового.
Который в переіздЂ своєм неосторожный будучи — бо ся теж жадного оттоль небезпеченства не оподЂвал — оголосил то на Волыню, з чим от отца патріархи до митрополита іхал. Што гды Терлецкого, на той час под Луцком будучого, вЂдати дошло, той на-тых-мЂст опричников своих за ним послал в погоню, приказавши им, абы и себе, и коній не щадячи гонили за ним, гдЂ бы колвек нагонили, абы листы от него отобрали, и самого так добре обложили, жебы был нерихло митрополита витати могл. Што ся так и стало.
Тых збойцов в погоню, як ся рекло, виправивши, сам слЂд прехитрства своего затираючи, под той самый час, з владыкою лвовским Гедионом Болобаном зъіхавши ся, пустился до Замостя, якобы нЂгды нЂчого вЂдом не будучи. А до отца патріархи прибывши и о зволоку того наказаного собору фрасуючого ся нашедши, готовость всЂх владыков спол-епископов своих и свою, в чом бы были от кого виновны, до даня о себЂ и справы перекладаючи, не толко перед самим отцем патріархою, але и перед кождим тым, кому бы то от него дойзрЂти злецено было, усправеливити ся освЂдчил.
